Чи можна вважати перемогою домовленості, більшість з яких явно продиктовані волею з Банкової? Чи вартий компроміс з так званої “конституційної реформи” здоров`я мільйонів людей, котрі так самовіддано всі ці дні демонстрували в Києві й інших містах України свою відданість ідеалам демократії і свободи? Та наскільки можна вірити в щирість самого Кучми, який протягом 10 років неодноразово демонстрував, що дане ним слово, за зміни політичних обставин чи ситуативної кон’юнктури, мало що значить взагалі?

Однак серед видимих позитивів революційного дійства є те, що насьогодні українська “помаранчева революція” продемонструвала всій країні й цілому світові декілька дуже важливих речей. Перш за все, це те, що Україна є європейською державою за своїм менталітетом, за своїми устремліннями та поглядами, а також за підходом до вирішення тих проблем, котрі назріли у суспільстві. Друге – те, що “помаранчева революція” продемонструвала небачену масовість виходу людей на вулиці. Кількість, котру не бачили жодного разу країни та міста, які переважають Україну і, відповідно, Київ в багато разів за чисельністю населення. Продемонструвала небачену толерантність революційно налаштованих людей, їхню єдність і згуртованість. Та, можна ще раз повторити, відданість європейським цінностям.

Уже це ставить українську “помаранчеву революцію” на щабель видатних подій ХХІ століття, а також, безумовно, ставить у цей ряд український народ і Українську державу. А за масовістю цілком можна занести цю подію до книги рекордів Гіннеса. Проте на проміжному етапі вимальовуються і деякі тривожні тенденції. Уже зараз можна чітко сказати, що попри добру тактичну підготовку в напрямку здійснення самих мирних акцій та їх втілення у життя (тобто на тактичному й оперативному рівні організації цієї події) практично не видно як планового стратегічного керування, так і такого ж професійного втілення на всіх ділянках проведення помаранчевого дійства. Серед останнього можна вже з упевненістю назвати виявлену в ході судового розбору низьку якість підготовки моніторингу виборчого процесу та підготовки до його оцінки. Я не кажу опротестування, тому, що перебіг подій, дійсно, міг бути різний.

Можливо, на цьому не варто детально зупинятися, але відмітити і дати цьому оцінку необхідно, оскільки це говорить дуже багато стосовно загальної організації цього вкрай важливого історичного дійства в Україні. Яке, безперечно, буде доленосним для українського суспільства щонайменше на десятки років.

Проте вже сьогодні можна сказати, що “помаранчева революція”, на жаль, не вирвала ініціативу в Банкової (тобто команди Кучми-Медведчука) і в сенсі, що ситуація не перейшла у ту точку, в котрій керують лідери революції, а не лідери з вулиці Банкової. У цьому сенсі можна зауважити, що поки що великими цілями, котрих дійсно досягла “помаранчева революція”, є те, що дуже хотіла здійснити команда Кучми. Змести і каналізувати лідера, а відтак і увесь клан “донецьких”. Також видно, що цілком згідно планів тих же Кучми-Медведчука виборчий процес навмисне затягується та переходить у каламутні води невідомості. Саме в каламутній водичці невідомого найкраще грають ці люди. І про це, я думаю, всі пам’ятають.

А тепер хотілось би сказати про найсумніше. Уже зрозуміло не лише фаховим політикам, а й усім громадянам України, що в разі, якщо третій тур виборів буде зірвано або якимось іншим чином скасовано, то ситуація перейде в ще більш відтягнутий історичний простір, а швидше всього, буде за кілька місяців проведене не переголосування другого туру, а вже нові вибори. Тобто, як сказав дуже влучно Віктор Ющенко – ситуація відтягнеться до пролісків. За цей час, по-перше, зміниться конфігурація політичного поля України. Причому зміниться, швидше за все, більшою мірою за сценарієм Банкової. На других виборах з’являться зовсім інші лідери. Невідомо яким чином і яку саме компроматну інформацію про лідерів “помаранчевої революції” зуміють вигадати чи наскребти і вихлюпнути “орли Кучми”. Але головне інше. Головне, що великою мірою вичерпається ресурс народної протидії. Народ втомиться від такої довгої й нерезультативної революції та перейде у більш пасивний стан. І це, знову-таки, саме те, чого хотіла команда Леоніда Кучми.

І ще один дуже важливий момент. Те, що третій тур виборів буде зірвано або фальсифіковано так, що всі (в тому числі) і міжнародні спостерігачі будуть змушені визнати його недійсним, на жаль, більш ніж вірогідно. Адже команда Віктора Ющенка сьогодні, можливо, враховуючи недостатню підготовку до моніторингу і супроводу виборів на місцях, готується до контролю за фальсифікацією, але фальсифікацією на користь Віктора Януковича. Але її не буде не тому, що не може бути, а тому, що на сьогоднішній день вже цілком зрозуміло, що навіть якщо все буде фальсифіковано на триста відсотків – Янукович однаково не пройде.

Тому, щоб зірвати вибори, треба йти менш прямолінійними кроками. Приміром, можна примусити-таки Януковича знятися буквально за два дні до виборів 26 грудня, і тоді вже зовсім нескладно зробити так, щоб східні та південні області забезпечили ті самі 10% необхідних дільниць, на яких вибори не відбудуться з причини неявки виборців, чого достатньо для зриву виборів взагалі... Або, скажімо, треба проводити фальсифікації і провокації начебто на користь Ющенка. До цього, боюсь, команда Віктора Ющенка не готова. Причому проведено це може бути не бритоголовими людьми у шкіряних куртках, а людьми більш пристойного вигляду. Ця операція може бути проведена більш тонко. І що ж тоді? Тоді до пролісків і до нової стратегічної ініціативи Банкової. Варто вважати на те, що у кучминих аналітиків у запасі ще чимало різноманітних “дурок”, за допомогою яких дуже просто відтягнути час. А втрата динаміки з боку опозиції у підсумку означатиме не що інше, як поступлення ініціативою, що може неминуче призвести до програшу “команді влади”, якщо не шляхом пропущення прямого політичного “нокдауну”, то принаймні по очкам.

За той час, який залишився до так званого третього туру (до переголосування другого туру), команда Віктора Ющенка мала би не лише зробити висновки зі всього, що відбулося за останні місяці, а особливо за останні тижні, а й дуже швидко перегрупувати свої сили і особливо своє управління. Тому, що на кін поставлено не лише результат виборів та їхня політична кар’єра. І, навіть, не лише їхня доля, а й доля всього українського народу, котрому не байдуже, що відбудеться у результаті “помаранчевої революції”, і який дуже очікував та й продовжує очікувати демократичних змін в Україні...