Відразу зауважу, що не належу до числа захоплених прихильників того, що з 1 вересня 2005 року в Україні, вірогідно, буде відновлено нагляд Генеральної прокуратури за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (пункт 5 статті 121 законопроекту 4180). Проти запровадження в Конституцію і правову практику цього положення виступали не лише українські політики і правознавці, які прекрасно розуміють ціну вивищення генпрокуратури перед судовою системою. Як відомо, усунення норми про загальний нагляд прокуратури було зроблено у відповідності до принципів Ради Європи під час вступу України до цієї організації у 1995 році.

В той же час позитивом є усунення із закону 4180 положення про зміну процесу формування Конституційного суду. Суддів Конституційного суду не радувало запропоноване проектом 4180 порушення процедури формування суду, а саме ― усунення самоврядного органу (з’їзду суддів) із процесу формування КСУ. Коли відповідно до чинної Конституції орган конституційної юрисдикції формується трьома сторонами ― президентом, Верховною Радою і з’їздом суддів, то автори „політреформи” передбачали, що склад КСУ має бути пов’язаним з уподобаннями виключно президента і Верховної Ради (стаття 148). Напевно, не варто зупинятися на питанні залежності судової системи, і КСУ зокрема, від запитів влади, якщо лише влада до них звертається.

„Простим” суддям, наприклад, було не до душі запропоноване проектом 4180 запровадження строків завершення їх діяльності до нового обрання на посади. Відповідно до статті 126 чинної Конституції, судді обіймають посади безстроково, а запропоновано обирати їх строком на 10 років (як говорив колишній генпрокурор Михайло Потебенько, „безстроково, не означає довічно”). Але це положення не було підтримано в ході останнього обговорення проекту 4180.

Слід, якщо не спростувати інтенсивно нав’язувану „радниками” та „директорами” упродовж двох років оцінку проекту 4180 як такого, який начебто перетворює Україну на парламентсько-президентську республіку, то хоча б почути відповіді на ряд питань.

В якому місці з’являється парламентська республіка, якщо у законі 4180 таємниче розчиняється лідер народної довіри (за результатами парламентських виборів)? Коли сьогодні прем’єр-міністр призначається президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України, то відповідно до норм закону 4180, прем’єр-міністр України призначатиметься Верховною Радою за поданням президента України (стаття 114).

Чи зможе реалізуватися така функція демократії, як делегування повноважень від більшості виборців до виконавчої влади, коли засади запропонованого делегування передбачають не безпосередній зв’язок між отриманими на виборах голосами, формуванням більшості і можливістю переможцю очолити виконавчу владу, а дуже опосередкований „парламентськими домовленостями”? Врахуємо за цього дивовижну модель формування більшості у парламенті ― як пропонує проект 4180 ― "на основі узгодження та поєднання політичних позицій", а не на основі результатів виборів, як то було б відповідно до демократичних принципів. Але багатьох українських політиків, які знову залишили громадян поза можливістю впливу на формування уряду через голосування і тому ― на прийняття рішень, ― не цікавить не тільки логіка, але й демократія.

Як сприятиме "зміцненню парламентаризму" надання голові Верховної Ради можливості самостійно визначати кількість заступників (стаття 88 проекту 4180), і як на діяльності Кабінету міністрів позначиться необмежена кількість віце-прем’єрів в уряді (стаття 114 закону 4180) ― зараз їх три? На наш погляд, нова версія Конституції аж ніяк не підвищує суспільний потенціал у формуванні влади. У поєднанні з закритими списками від партій (голосуватимемо не за людей, а за списки) на парламентських виборах суспільство матиме фактично автономний від себе і переважно вже усталений корпус влади.

Від адептів закону 4180 було б цікаво почути також більш-менш розумну відповідь, чому уряд в начебто парламентській республіці має два джерела формування — (міністр оборони, міністр закордонних справ — креатура президента, інші члени Кабміну, у тому числі, міністр внутрішніх справ, — прем’єр-міністра).

Законопроект 4180 так багато разів обговорювався і отримав таку кількість критичних зауважень, що, здається, більш непродуманого тексту ― годі шукати. І, тим не менш, він може стати законодавчою реальністю, якщо не буде, скажімо, визнано порушення процедури під час його прийняття. Якщо не помиляюсь, у Верховній Раді було проголосовано за проект закону, з якого здійснювалися вилучення, отже, він не відповідає тому, що був попередньо схвалений Конституційним судом України. Крім того, вірогідно, буде піддана конституційному тлумаченню стаття 155 чинної Конституції, відповідно до якої законопроект із внесення змін до Конституції після всіх відповідних процедур (схвалення КСУ, схвалення більшістю Верховної Ради) вважається прийнятим, якщо конституційна більшість (дві третини конституційного складу парламенту) підтримує його на черговій сесії. В той же час зараз Верховна Рада працювала у режимі позачергового скликання. В цьому аспекті не можна обійти увагою і той факт, що зміни до Конституції приймалися без постатейного обговорення.

„Пакет” містить у собі, як відомо, і проект 3207―1, який стосується питань вдосконалення місцевого самоврядування. Це окреме велике поле діяльності, яке включає в себе питання про модифікацію, місце і роль держадміністрацій. Проект 4180 дуже просто „вирішує” питання ― призначати і звільняти „очі государєви” тепер буде не президент, а прем’єр-міністр. Яким чином "суттєво підвищиться статус місцевого самоврядування" в разі, якщо замість вертикалі президентської влади (президент-керівник обласної державної адміністрації-керівник районної державної адміністрації) постане адміністративна вертикаль прем’єр-міністр-керівник обласної державної адміністрації-керівник районної державної адміністрації? Складно сказати, яким чином надалі народні депутати збираються розв’язувати такого роду леми. Їх сила-силенна в тексті проекту 4180, а вкупі з власне текстом Конституції і проектом 3207-1 їх стає ще більше.

Насамкінець. оцінюючи сам факт „пакетного” голосування за закони, які були покликані врегулювати цілковито різні сфери діяльності суспільства і кожен з яких вартий більш детальної розробки і прискіпливого обговорення, варто зазначити, що на ділі відбувся обмін ситуативних можливих політичних вигод на усвідомлене закладання в основу законодавчої бази хитких конструкцій делегування влади.

"Оновлений" текст Конституції позначив новий етап політичної боротьби в Україні, зафіксував наявний статус-кво політичних інтересів і пропонує, як на мене, не найкращий для громадян варіант формування і здійснення влади, бо, як і раніше, містить розрив між волевиявом громадян і керівником виконавчої влади. Поки що модель влади не вдосконалюється, в ній просто зміщується центр ваги. І зміщується він до голови Верховної Ради, який буде виконувати деякі повноваження президента в разі, коли той не зможе очолювати державу, і частково, ― до глави уряду.

Дуже прикро, що кандидати у президенти свого часу проігнорували необхідність виробити розуміння того, яким вони хочуть бачити дизайн політичної системи та порядок відносин "суспільство-держава"; відтак, довелося задихатися в накинутому пакеті. Можна сказати, що президент країни та його політичні соратники утримали контроль у виборчому процесі, і по суті справи вибори виграли саме вони.

Читайте також: Стенограма засідання парламенту 8 грудня