Очевидно, що уроки п’ятнадцятирічної давності і доля його колеги – румунського диктатора Ніколає Чаушеску – Кучму так нічому й не навчили. Він настільки прикипів до президентського крісла, що уявити себе поза посадою президента України просто не може. Наразі необхідно враховувати, що Кучма є патологічним зразком тоталітарного політика, котрий заради свого спасіння й продовження у часі правління потворного антинародного режиму, котрий він виплекав своїми руками за довгих 10 років свого ганебного президентства, готовий на все.

І якщо він, з горем пополам, ще якось міг погодитись на те, що його правонаступником може стати особа з кримінальним минулим, то визнати демократичного спадкоємця – це вже вище його сил. Крім того, сьогодні він є жертвою бажань свого оточення, яке, за умови його капітуляції, має шанси потрапити на лаву підсудних. Тим, хто нині вирішують, які ж наступні кроки розпочати за ситуації, котра склалася в Україні, необхідно напевно враховувати увесь букет патологічних психологічних устоїв екс-президента Леоніда Кучми. Враховуючи його гіперболізовану самооцінку, нетерпимість до чужої думки, мінімальні моральні принципи, малоосвіченість і малокультурність – від цього “політичного діяча” на сьогодні можна чекати всього. Немає сумніву, що кучмине оточення вже підштовхує його до найбільш радикальних заходів, і лише пацюча інтуїція й бажання не програти остаточно утримують його від останнього кроку.

Однак “герострат української політики” Кучма, задля самозбереження і задоволення власних політичних потворних амбіцій, може наважитись на останній крок – кинути проти народу силові структури. Оранжева революція, котра сьогодні відбувається в Україні, по суті, перекреслює досягнення років геноциду кучминого режиму проти українського народу. Народ не тільки виступає проти приходу до влади в Україні бандитів, він одним потужним розчерком назавжди закреслює всі “здобутки” “розвиненого кучмізму”.

Цими днями водночас рушиться все, що так старанно та цілеспрямовано Кучма вибудовував протягом 10 своїх президентських років. І цього доморощеного диктатора можна цілком зрозуміти. В разі перемоги демократії в Україні та за приходу Віктора Ющенка до влади усе його попереднє життя втрачає всілякий сенс. Нащо було здобувати мільярдні статки, знищувати 5 мільйонів українських життів, нищити пресу, підкупами і залякуванням морально калічити людей, вибудовуючи злочинно-слухняну вертикаль влади, котра “заточена” під його особисті бажання, коли за один момент вся ця громіздка структура може розпастися, як картковий будиночок? Тому, можливо, саме через призму викривленого бачення ситуації в Україні Леонідом Кучмою, варто розглядати усі його поточні кроки.

Дуже ймовірно, що коли найближче оточення намагається переконати Кучму в тому, що йому необхідно наважитись на найбільш радикальні рішення, воно намагається грати саме на найбільш вразливих струнах його душі – гіперболізованих амбіціях невдалого політика. Користуючись тим фактом, що уся поточна інформація доходить до чинного президента у препарованому і дозованому вигляді, можна прогнозувати, що своє остаточне рішення Леонід Данилович прийматиме за ситуації недостатності оперативної інформації.

З останніх підготовчих дій режиму можна визначити, що Кучму весь час підштовхують до того, аби він наважився “перейти Рубікон” силових методів виходу з протистояння з народом, за яким на нього очікує остаточний програш. Нині він вичікує, намагаючись віднайти найбільш вдалі ходи там, де без капітуляції вийти з патової ситуації просто неможливо. Між тим, у Кучми поки що є останній шанс уникнути сумної долі румунського президента Ніколає Чаушеску. Історичний шанс, яким він не поспішає і, власне, не готовий скористатися.

Проте цей шанс існує доти, поки Кучма не наважиться пролити кров українського народу. Якщо ж він ним не скористається назад дороги у нього вже не буде. За ситуації, котра нині склалася, логіка його оточення є дуже простою і прямолінійно. Дії московського ГКЧП під час путчу в серпні 1991 року були занадто меркантильні та нерішучі, а якщо ж ми по-справжньому натиснемо на натовп, то він не витримає і у паніці відступить. Однак ані радники Кучми, ані його найближчі соратники ніяк не можуть усвідомити, що вони мають справу вже не з просто безликим населенням, а українським народом, котрий цими днями зробив свій остаточний вибір. Вибір західної демократії і інтеграції з Європою.

За всіма діями режиму проглядається бажання уникнути програшу. Хоча затятий преферансист Кучма ніяк не може усвідомити, що він намагається махлювати, граючи з противником, котрий яму явно не по зубам, з багатомільйонним народом. Людина без жодних моральних принципів і релігійних застережень він, аби його все-таки було зверху, здатен знищити українську державу, віддати її під протекторат Росії, спровокувати в Україні полум’я громадянської війни, але не відступитися. Маніакальне бажання влади заради влади і її мільярдних фінансових похідних підштовхує Леоніда Кучму до протистояння з українцями. Він і так, (якщо перемножити 10 років його президентства на 50 мільйонів) забрав у історичному вимірі в української нації 500 мільйонів років, проте і далі намагається силовими методами ґвалтувати Україну.

Наразі якщо колишній президент України Леонід Кучма продовжуватиме й надалі свою антинародну і, по суті, антидержавну діяльність і намагатиметься методами залякування й силового тиску всіляко гальмувати шлях України до демократичного вибору та зважиться на протизаконні силові кроки, то, безумовно, на нього має чекати не лише український, а й і міжнародний суд. Наприклад, суд в Гаазі, де він цілком матиме шанс приєднатися до свого колеги, югославського диктатора Слободана Мілошевича.

Якщо ж Кучма все ж прислухається до здорового глузду і порад міжнародної демократичної спільноти й уступить під тиском народу, котрий бореться за демократичний вибір України, то у такому разі Леоніду Кучмі все ж варто прогарантувати його останній шанс. Йому має бути надане право виїхати з родиною у будь-яку країну світу. Думаю, що найреальнішим для Кучми кроком буде його переїзд до Росії, інтересам якої він так самовіддано служив усі десять років свого президентства. А в разі, якщо Росія відмовиться надати притулок такій одіозній фігурі, як наш “рідний” Леонід Данилович, то на щастя для Кучми у світі ще знаходяться при владі декілька його побратимів, починаючи від Александра Лукашенка до північно-корейського диктатора Кім Чен Іра, котрі з радістю хоч і зараз нададуть йому політичний притулок...