Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення – скликати позачергове засідання, на якому остаточно визнати 5 канал переможцем першого, а не повторного конкурсу на мовлення на 48 ТВК в м.Києві; привести до відповідності ліцензійним угодам трансляцію 5 каналу в кабельних мережах у регіонах України. 3. До народного депутата В.Сівковича – публічно вибачитися за цинічне використання 5 каналу як інструменту шантажу у власних політичних цілях.

У разі невиконання вимог 5 каналу керівництво та журналісти погрожують голодуванням. Солідарність з журналістами 5 каналу вже висловили багато журналістів та медіа, у тому числі – працівники „ТК”. Учора на Хрещатику пройшла акція на підтримку 5 каналу, в якій взяли участь близько 100 колег п’ятиканальців.

Водночас, ми отримали від Юрія Карашевського, журналіста телеканалу „Тоніс”, матеріал, у якому він звертається до колег з 5 каналу з декількома запитаннями. Дотримуючись принципу вільної дискусії, ми подаємо цей текст для обговорення. Будь-яку реакцію представників 5 каналу ми одразу ж теж опублікуємо.

Чесні новини чи лише наполовину? Сьогодні чуємо чимало балачок про напівправду, яку видають мас-медіа. Усі експерти погоджуються, що роблять це як провладні, так і опозиційні ЗМІ. Стосується це і каналу чесних новин під номером п’ять. 20 жовтня його журналісти та керівники, скориставшись тим єдиним „вікном у світ”, яке в них є, заявили про тиск та спробу закрити канал. І звинуватили у цьому Нацраду з питань теле- і радіомовлення та особисто депутата Сівковича. Починаючи з 18 жовтня, у кожному інформаційному випуску ведучі нагадують про тиск на свободу слова і наголошують на своїй виключній чесності та правдивості. Однак чимало питань, і тим більше відповідей з тієї прес-конференції залишились поза ефіром. Про деякі з них хотілося б поговорити окремо.

Хочу застерегти скептиків та недоброзичливців від оціночних суджень на власну адресу і запевнити, що даний матеріал написаний виключно задля відтворення об’єктивної картини довкола конфлікту. Сподіваюсь, що колеги з 5 каналу візьмуть до уваги ці зауваження і не розцінять їх як упереджені чи такі, що спрямовані на „зведення рахунків”, „бажання випендритись” чи погіршити на стосунки між 5 каналом та „Тонісом”, співробітником якого я є сьогодні. Тим більше, що в дуже близькій перспективі наші канали мають реалізувати спільний проект – теледебати. Заздалегідь можу припустити, що навряд чи ми почуємо аргументовані відповіді, оскільки другої прес-конференції до 31 жовтня ми навряд чи дочекаємось, а чи буде кого запитувати після цієї визначної дати – наразі не може сказати ніхто, навіть самі „п’ятірки”, хоча й демонструють впевненість у перемозі В.Ющенка, а отже і власних інтересів.

Отже, питання перше. Чому канал не висловив жодної претензії пану Порошенку як людині, яка фактично спровокувала Сівковича до судового позову? Повернімося ще раз до того ефіру 7 жовтня 2004 року в програмі „Час”, за участю Р.Скрипіна та П.Порошенка. Заяві Петра Олексійовича передував маленький скандал з „регіоналом” Валерієм Коновалюком, який, не дочекавшись свого візаві (Порошенка), спочатку наполягав на одноосібній присутності в ефірі (йому відмовили), а потім залишив студію і зробив наступного дня заяву в кулуарах парламенту, що на 5 каналі є своя цензура і їхня редакційна політика також суперечить засадам свободи слова. Мова того дня йшла про отруєння Віктора Ющенка і доповідь голови слідчої комісії В.Сівковича щодо перших підсумків роботи комісії. Сівкович, за словами ведучого, відмовився того дня прийти в студію. Порошенко, звичайно ж, з’явився, і після обміну репліками зі Скрипіним заявив дослівно таке (http://5tv.com.ua/pr_archiv/134/0/153/): „Пан Сівкович, отримавши висновки віденської клініки, які дають підстави лікарям і залученим експертам зробити висновок про те, чи правий чи не правий висновок віденської клініки. Вони були в паніці відкинуті, і почався реалізовуватися сценарій. Фальшивий прес-реліз, виступ Сівковича на комісії, заготовлена програма "Епіцентр", заготовлені сюжети на „Інтері”, УТ-1... Я кажу, Володимире, ти людина, яка була запропонована фракцією "Наша Україна" як людина незалежна, якщо ти вважаєш, що на тебе іде тиск, і ти не зможеш об'єктивно доповідати, напиши заяву і йди геть з комісії. І він виконав свою роль, оцю брехню розповсюджував з трибуни ВР, і сьогодні заявляє, що він готовий піти”.

Якщо редакційна політика 5 каналу базується на збалансованій подачі інформації, то чому того дня таки посадили Порошенка в студію? Чи не змогли відмовити власнику в його праві робити все, що заманеться, у підконтрольному медіа? Чи просто не сподівались на подібну емоційну заяву Петра Порошенка і на „віроломність” Сівковича? Зауважу, що характерною відмінністю опозиційних каналів від провладних є те, що там власники фактично ніколи не світяться в ефірі, а на „5-му” – це майже норма. Здається, пан Порошенко дотепер так і не звик сприймати 5 канал як повноцінний і – головне – самостійний засіб масової інформації, а тому далі користується ним як кишеньковим канальчиком.

Питання друге. Для чого робити заяву про „спробу закриття каналу” і тиск на журналістів, якщо насправді йдеться лише про ліцензію „Експрес-інформу”? Не вдаючись у подробиці, в загальних рисах ситуацію можна описати таким чином: майже два роки тому (у листопаді 2002 р.) ТОВ „ТРК „Експрес-інформ” отримала ліцензію на мовлення на 48 ТВК. Об’єднавшись із західноукраїнською телерадіокомпанією „НБМ”, у серпні 2003 року „Експрес-інформ” остаточно освоює виділену частоту під лого 5 канал. З 1 вересня 2003 р. і до 15 жовтня 2004 р. вони працюють в одній команді і, так би мовити, на одній хвилі. Весь цей час в ліцензії була ота „помилка”, через яку сьогодні її відібрали. Весь цей час 5 канал вів безуспішне листування з Нацрадою, мабуть що справно платив всі необхідні внески та збори, проте результату ніякого. До суду ані „НБМ”, ані „Експрес-інформ” не звертались, принаймні самі вони про це не кажуть і відповідної інформації я не знайшов. Разом з тим, керівництво каналу назвало в прямому ефірі бездіяльність Нацради спланованою акцією. А це теж може зіграти проти каналу.

Водночас, якщо ліцензію таки відберуть, 5 канал не зникне повністю – залишається ефірна мережа „НБМ” на Західній Україні, в якій канал не зникне. Щоправда, це лише 10 областей, та все ж мова не йде про фактичне і фізичне знищення всього каналу. Залишиться і кабельне телебачення. Тому гучність заяви не співмірна з реальними загрозами від дій влади.

Питання третє. Для чого голодувати і як забезпечити доказову частину цього акту самопожертви? Журналісти самі скептично зауважили на прес-конференції, що тиждень (тобто до виборів) поголодувати для них не проблема. І водночас не продемонстрували жодного плану подальших дій, залишаючи за собою право на протест. Голодування в нашій країні, і тим більше самоспалення (!!!), не є дієвим засобом впливу. Щодня під міськрадами, ОДА, ВР та КМ голодують люди, однак на вирішення їхніх проблем це не впливає.

При постійному декларуванні всенародної любові до каналу (на прес-конференції було зачитано лист подяки та оприлюднено дані системи bigmir.net, які вказують на збільшення кількості відвідувань сайту) можна було би вдатися і до більш радикальних заяв. Але, схоже, що закликати людей до активних проявів протесту канал остерігається. З багатьох причин. І одна з них маловтішна для „5-го”: мимоволі пригадалася перша спроба каналу звернутися по фінансову (???) допомогу людей якийсь час тому. Після кожного випуску новин з’являлась заставка із реквізитами компанії для перерахування коштів. Що це було і чому воно зникло – не відомо й досі. Але думається, що якби воно мало резонанс і ефект, „5-й” про це обов’язково гучно заявив.

Не можна оминути увагою швидкість реакції креативу на каналі – наступного ж дня після запитання про більш виразні прояви народної любові у випусках почали лунати повідомлення про численні дзвінки глядачів, які „щось запитують”. Не знаю, наскільки вдалий цей прийом, але без он-лайнового інтерактивну навряд чи це справить враження.

Позитивом дій 5 каналу можна вважати спробу згуртувати всіх свідомих журналістів довкола єдиної проблеми в нашому суспільстві – постійних утисків преси і втручання влади в роботу ЗМІ. Сьогодні їм висловлюють підтримку в прямому ефірі навіть „1+1”, наражаючись на санкції від свого керівництва. Заяви на підтримку каналу зробили міжнародні правозахисні організації.

Можливо, заява дійде мети і 25 жовтня нікому не доведеться голодувати. Однак навряд чи буде осягнуто інше: журналісти й далі будуть дивитись одне на одного зверхньо. Колеги з „п’ятого” і далі будуть вважати себе єдиним каналом чесних новин (бренд – брендом, але в нас достатньо чесних журналістів, яких таке формулювання може дратувати), а в останній публікації „Детектор медіа” щодо відповідальності ЗМІ за викривлення інформаційних потоків і замовчування всієї правди газетярі називають телевізійників брехунами. А прес-служба президента та Кабміну продовжуватиме ділити нас на 1-й і 2-й сорт (одних пускатимуть всюди, інших – дозовано). Навряд чи варто сподіватись, що після виборів щось зміниться в цій ситуації – надто ми любимо себе в роботі, колеги.