Радість, якою були наповнені українські спортивні новини минулого тижня, схожа на ту, що охоплювала (вже тричі) новини російські, коли тенісистки з російськими паспортами (та англійським акцентом) вигравали турніри Великого шолому.

Два українські клуби, що їх ми вважаємо найсильнішими, вийшли до Ліги Чемпіонів. “Шахтар” – зовні легко, переможно, за великі гроші, які нарешті почали приносити результат. “Динамо”, ніби вправний послідовник Хічкока, – в найкращих традиціях трилера. Події, що відбувалися протягом трансляцій матчів на СТБ, природно доповнювалися шокуючими навколофутбольними баталіями.

Була поразка в Києві. Було звільнення тренера Михайличенка і призначення виконуючим обов’язки тренера Сабо. Були розмови про фізичну перетренованість колективу. Про психологічний клімат в команді. Були проблеми. Було сумно. Надії не було навіть на телебаченні. Коментатор Ігор Мірошниченко (ICTV) від’їздив на матч в Туреччині без особливої радості. Хоча й зі сподіваннями.

Гра-відповідь – і перемога! І вихід до Ліги Чемпіонів! Важко, на жилах, зберігши вдесятьох переможний рахунок. Все як в американському голлівудському кіно. Невирішувані проблеми. Герої. Хеппі-енд.

Минулого тижня настала черга українській збірній грати у футбол. За часів тренерства Блохіна команда жодного разу не перемагала. Забивала небагато. Грала внічию. Програвала. Без характеру. Без інтересу. Щоправда, нам постійно повторювали, що то “товариські матчі”. Що то “ведеться селекційна робота”. Що то “награється склад”. Тому – не чекайте перемог зараз. Головне вірте – вони за нами. “Ми будемо грати на чемпіонаті світу”. Як пообіцяв головний тренер.

Тренерський штаб планував у перших двох турах здобути чотири очки: зіграти внічию з командою Данії та перемогти казахів (які теж, виявляється, належать до Європи). Нині нас поставили перед фактом: як було заплановано, так і сталося. Чотири заплановані очки взято! Це при тому, що “головні конкуренти української збірної в боротьбі за перше місце” (власне, три-чотири-п’ять команд із шести) зіграли невдало. Олег Блохін здобув першу перемогу у ролі тренера національної збірної – радісно сповістили нас теленовини. Національна збірна перемогла на виїзді вперше за три роки: це теж вони.

Можливо, зроблю трохи крамольне припущення, але, здається, спортивні тележурналісти не були підготовлені до успішної гри національної команди. Мова не про коментатора футбольних матчів нашої збірної Віктора Вацко (“Інтер”), якому нібито за посадою належиться позитивно ставитися до виступів збірної і крізь патріотичні окуляри розглядати все, що відбувається на полі (Шевченко б’є, м’яч проходить в метрі від воріт, коментатор: “кількох сантиметрів не вистачило Андрію, щоб забити”). І який цей свій патріотичний обов’язок опанував не гірше, ніж Віктор Гусєв, його російський колега з Першого каналу, відомий, зокрема, своїм вмінням трактувати футбольні правила, та й узагалі дійсність, на користь російської збірної (на жаль, цього сезону голосу Гусєва ми не почуємо, бо Перший канал у своєму всесвітньому мовленні футбол, здається, не запланував).

Йдеться саме про спортивних телевізійних оглядачів з програм новин, а також програм спеціалізовано-футбольних. Аргументований аналіз того, що, власне, відбулося зі збірною, запропонувала хіба що програма “Гол” (Новий канал). Решта – обмежилися фактичним змалюванням подій, що відбувалися на полі: тут забив українець, тут провалилася наша оборона, а отут на останній хвилині Руслан Ротань “приніс Україні перемогу”. “Не питайте мене, як забив – пощастило”, – скаже Ротань в інтерв’ю після матчу. Але це “пощастило” якось не дуже з’явиться в футбольних оглядах. Гол забито, завдання виконано – і все. Про що тут говорити.

Журналісти безпідставно, але доволі впевнено, знаходили переможні причини позитивного виступу української команди, чи то висуваючи наперед заслуги Андрія Шевченка („Футбольний огляд”, „Інтер”) або Олексія Беліка (“Футбольний уік-енд”, ТРК “Україна”), чи то наголошуючи на словах тренера збірної України, який сказав, що “ми робимо крок за кроком, степ бай степ” і що дехто хоче, щоб було все й одразу, але так не буває. Ніби ці слова мають все пояснювати.

Програма “Гол”, отримавши коментар тренера Морозова, здається, ситуацію ще більше заплутала. Той назвав по-справжньому класних футболістів збірної, які здатні повести за собою команду, розповів, що потрібно робити, щоб команда грала. І як треба планувати атакуючі дії колективу. Так, ніби нині нічого цього у збірної нема. Хоча, як зазначив тренер, у команди з’явився характер. Без якого в футболі зовсім не можна. Головні конкуренти збірної зіграли невдало, тому в матчах з Україною вони будуть грати сильніше, додала Лідія Таран, що вела програму “Гол”, засіявши зерна неспокою в серця довірливих вболівальників. Але то буде вже наступного місяця.

Власне, на футбольному полі нам так рідко щастить, що можна зрозуміти бажання якнайдовше затримати відчуття перемоги, стабільності. А головне – відчуття запланованості того, що сталося. Наявності тверезого розрахунку там, де присутні фарт і щастя.

Щоб задушити тривогу в серці, треба відключити критику – просто радіти. Доки реальність не поверне на землю.

Найближчим часом збірна грати не буде. Отже, поки що все добре.