Леся Ганжа, для „Детектор медіа” Діалектика українського кіно: чи перейде кількість фільмів у якість?

Нехай вибачають мій скепсис організатори Фонду розвитку українського кіно, презентація якого відбулася днями на кіностудії Довженка, але українська поетична класика про сіяння барвистих квіток на сухім перелозі, та ще й на морозі, та ще й поливаючи їх гіркими слізьми, – згадується небезпідставно. Останні десятиліття у розмовах про українське кіно домінують дві тенденції: перша – апокаліптична (кінець українське кіно вже настав, все розкрадено-зруйновано-знищено, більше нічого не буде), і друга – ентузіастична (українське кіно – не маргінес світового кінематографу, а важлива його складова (тут принагідно згадується кілька фільмів, що їх називають “поетичне кіно”), то були б гроші – за шедеврами зупинки не буде). Апокаліптична тенденція домінує повсякденно, ентузіастична – на свята, як-то прем’єри (їх не так багато, але вони трапляються), відкриття кінофестивалів і презентації різноманітних організацій та проектів, які проголошують своїми завданнями відродження українського кінематографу (їх на моїй пам’яті було майже стільки ж, скільки й кінопрем’єр).

Чергове свято вітчизняного кіно – це не прем’єра і не світова відзнака, а презентація нового фонду, що підтримуватиме-відроджуватиме-розвиватиме наш кінематограф. Фонд розвитку українського кіно представляли – Віктор Приходько, директор кіностудії Довженка, а також – Микола Мащенко, її екс-директор, актор Іван Гаврилюк, народний депутат Володимир Сивкович та заступник міністра культури з питань кінематографії Тимофій Кохан. Щоби мати уяву про те, чим займається фонд, досить назвати ті програми Фонду, які вже працюють або от-от почнуть працювати:

1. “Пенсія” (матеріальна підтримка заслужених кіномитців) – на сьогодні їх 14, серед них Костянтин Степанков, Микола Олялін, Маргарита Криницина, вдови Брондукова, Гринька, Параджанова, Миколайчука та ін.

2. Кіношкола (майстер-класи відомих у світі кінематографістів в Україні та стажування українських митців за кордоном), за словами Віктора Приходька, почне працювати на кіностудії вже влітку; термін навчання в ній – 10 тижнів плюс практика.

3. Експериментальне молодіжне об’єднання (у прес-релізі його назвали “імені Тарантіно”).

Кожен автор матиме тиждень на зйомки і тиждень монтажу. Планується, що кожного понеділка на кіностудії буде запуск, а щосуботи – прем’єра попереднього запуску. На прес-конференції журналістам пред’явили хлопця з Черкас Олександра Хакала, який, за словами Людмили Немирі, керівника зазначеного проекту, надіслав на кіностудію “абсолютно геніальний фільм”, відзнятий на любительській плівці – “Один день кохання”. Фільму нам не показали, проте пообіцяли, що саме з нього почнеться майбутній сезон кінопрем’єр. “Це не є проект, щоби отримувати геніальні фільми – це є проект, щоби розшукувати талановитих митців”, – наголосив Віктор Приходько.

Власне, ось це і є основна концептуальна відмінність нового проекту від попередніх – принаймні на рівні риторики він є реалістичнішим. Адже попередники Віктора Приходька формулювали свої творчі цілі інакше: для того, щоби було гарне кіно – треба знімати багато різного кіно, тоді серед того різного неодмінно трапляться шедеври. Але при цьому кожен новий відзнятий в Україні фільм породжував в душі сум’яття: а може, ніж таке “щось”, то краще б уже нічого?

За відсутності фільмів на кіносвяті, говорили в основному про мільйони. Микола Мащенко, виступаючи, розповів, скільки він мільйонів свого часу “вибив” на кіностудію, заступник міністра культури Тимофій Кохан розказав про ті мільйони, які вже виділено і які вже йдуть на кіностудію, і повчально зазначив, що “треба менше говорити, а більше працювати” (цікаво, кого мали на увазі?), народний депутат Володимир Сивкович розказав про кіномільйони, “пролобійовані” свідомими депутатами в бюджеті 2004 року. Історія, розказана Сивковичем, проясняє одне питання – може, й не дуже суттєве, щодо тих глобальних завдань, які ставить перед собою новоутворений фонд, проте онтологічних – нащо було його взагалі створювати.

Володимир Сивкович: “Кілька депутатів, коли створювався бюджет України на 2004 рік, пролобіювали близько 20 мільйонів гривень на розвиток кіностудій. Міністерство культури ці гроші вписало в загальний рядок, і на кіностудію з тих грошей, мабуть, нічого й не попало. Поки. І я думаю, що й не попаде. І це теж стало поштовхом для створення такого фонду, бо тільки-но гроші потрапляють до чиновників – бюджетні кошти! – вони вже сюди не доходять”.

Але треба відзначити, що бухгалтерські ускладнення з проходженням грошей додають країні кіносвят – поки різноманітних організацій, що підтримують українське кіно, в країні ледь не більше, як кінопрем’єр за рік. Сподіваюся, що з появою Фонду розвитку українського кіно ситуація кардинально зміниться. Без надії.

Леся Ганжа, для „Детектор медіа”

Читайте також:

Кино и реформы