Мабуть, ніколи б не взявся за написання подібного відгуку на телепрограму Володі Ар’єва „Закрита зона” („5 канал”), якби самому не довелось майже два роки тому перебувати на обстеженні в одній німецькій приватній клініці, що поблизу Франкфурта. (Для тих, хто не бачив програми, зазначу, що в центрі уваги журналістського розслідування була тема нещодавнього лікування Леоніда Кучми у приватній клініці поблизу Баден-Бадена та проблема фінансування такого роду заходів). Пригадались надкомфортні умови та високотехнологічне оснащення німецької медицини. Де там тягатися з німцями нашій „Феофанії”! Старий знайомий лікар з мене грошей не взяв, навпаки, ще дав безкоштовно ліків на дорогу.

Приватна клініка, що була предметом дискусії та центром народження розмаїтих чуток, згідно першого візуального враження видалась мені у десятки разів вищою за ґатунком, ніж клініка доктора Бурхарда Ашоффа, де я перебував два дні. І контингент тої клініки в основному був німецьким.

Все-таки відкриті люди німці, адже вони в деталях показали В.Ар’єву усі апартаменти, де проходив лікування Президент. Лікар навіть дозволив ведучому програми посидіти у розлогому та розкішному кріслі (саме на ньому декілька місяців тому сидів сам Гарант). Хтозна, може, лікарі були такими відкритими задля реклами клініки? Втім, яка різниця. Головне, що глядач побачив, у яких умовах проходив лікування і звідти керував державою Президент. „Маленький українець” довідався про ціни за добове перебування та можливість насолоджуватись витонченим інтер’єром (у програмі було названо цифру – 1500 євро за добу). Громадяни України також дізналися, що у цьому лікувальному закладі контингент пацієнтів з України та Росії складає приблизно 10 відсотків. Якось навіть „приємно” стало за державу, що має можливість лікувати свій істеблішмент у таких умовах. Проте автор програми в’їдливо та настійливо ставив питання: „за чиї кошти?!” Можливо, добрі німці зробили таку альтруїстичну пожертву та профінансували державної ваги процес?

Проте власник клініки настійливо заперечував будь-яке можливе спонсорство з боку адміністрації клініки. Я вже навіть почав вірити у те, що лікування могло бути дароване німцями виключно з гуманних почуттів, адже сам мав подібний досвід. Але розчарування охопило мене, коли закадровий голос пояснив, що заплатила за ці всі розкоші якась „ДУСя” (як потім виявилось – Державне Управління Справами). А керівником „ДУСі” є славнозвісний „меценат” Ігор Бакай, який змінив на цій посаді свого покійного попередника пана Юрія Дагаєва.

Вміло використовуючи марксистсько-ленінську ідеологію, колишні-теперішні партноменклатурники системно і методично точили до гостроти леза наші почуття соціальної справедливості. За роки незалежності вони так само з точністю до навпаки послідовно притупили ці почуття, і вкрай гострий контраст між ними та нами вже не викликає збурення у глибинах людської гідності.

Це непопулярно і надто старомодно – шукати істину, особливо там, де її нема. Проте Володимир Ар’єв пішов своїм шляхом пошуку відповідей на жорсткі запитання.

Автор „Закритої Зони” риторично запитував, „який же внутрішній заряд цинізму та витримки треба мати, аби витрачати державні кошти у стотисячних розмірах і при цьому навідуватись до дитячих будинків зі стодоларовою купюрою в руках”?

Мимоволі пригадався нещодавно зорганізований відомими „філантропами” вояж до України відомої французької кінозірки Жерара Депард’є, котрий нібито прибув відвідати сиріт. Прискіпливий глядач міг побачити справжню питому вагу сиріт серед зовні благополучних „франкомовних” діток. Уже потім, з часом, глядач зміг зрозуміти і інші причини приїзду популярного француза і розгадати меркантильну сутність таких піар-акцій. А саме після того, як у рекламних блоках з’явилась реклама відомого оператора мобільного зв’язку за участю відомої особи, наближеної до Сім’ї, та Депард’є, який намагається вимовити українське „ви не-пе-ре-ве-ршені”.

Так, панове „патриції”, ви таки дійсно „неперевершені”. Ви неперевершені у своїй цинічності, ви неперевершені у своїй ницості та примітивізмі.

З екрану пильно дивились сумні оченята сироти. Здавалось, що сама справедливість з присмаком гіркого докору пронизливо запитувала нас усіх, збайдужілих та приспаних: чи зможемо жити гідно в цій країні?