“Це рішення не відповідає Конституції, воно має бути приведене у відповідність з діючою Конституцією”, – сказав учора Президент стосовно рішення Нацради щодо „українізації” телеефіру. (Нагадаємо, що 14 квітня Нацради з питань телерадiомовлення ухвалила рішення про виконання норм вітчизняного законодавства щодо мови телерадiопрограм, яке передбачає дотримання діючими ТРК умов ліцензій i вимог про стовідсоткове мовлення українською мовою для нових телерадіокомпаній національного або міжрегіонального значення.)

Напередодні подібні заяви зробили також Комуністична партія України та СДПУ(о). “Я упевнений, що так воно і буде”, – додав Президент України в інтерв'ю журналістам у Бахчисараї. Чи читав рішення Національної ради і що мав на увазі Президент Кучма – невідомо. Також невідомо, що ж спричинило таку активність Національної ради і, зокрема, Б.Холода в мовному питанні. Проте все по порядку.

Розпочнемо ж із Конституції України. У поки що чинній Конституції України є одна стаття, яка безпосередньо стосується мовного питання. Це стаття 10, де зазначено: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.

Вчитуючись у норму статті 10 Конституції та вивчаючи рекомендації Національної ради, нічого відмінного знайти не вдалося. Більше того, Національна рада посилається на процитовану Конституційну норму, на відповідну Європейську хартію та статтю 9 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, де зазначено наступне: “Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою. Мовлення на певні регіони може здійснюватися також мовою національних меншин, що компактно проживають на даній території”.

Тобто, навіть за великого бажання, суперечності рішення Нацради чинній Конституції та законодавству відшукати не виходить. Тому доводиться припускати, що гарант Конституції не дуже обізнаний зі змістом того, що саме він гарантує. Або навмисно робить такий вигляд, аби догодити ЄЕПівському начальнику – Росії. І задля цієї „високої” мети мало не звинувачує у некомпетентності Національну раду. Варто зазначити, що саме Президент України, згідно з тією ж Конституцією, і призначає половину складу Національної ради. І її голова пан Холод – якраз його креатура. Та й уся його діяльність, до речі, не давала Президентові підстав сумніватися у його відданості.

Можна сподіватися, що Президент після такої критики звернеться до Національної ради з відповідним обґрунтованим посланням щодо скасування мовного рішення. Можливо, спробує кадрово посилити цей позавідомчий державний орган? Адже досі щорічний звіт Національної ради Президентом не затверджений, про що “Детектор медіа” писала. (Верховна Рада України і Президент України, відповідно до законодавства, щорічно затверджують звіт Національної ради. Український парламент затвердив звіт Національної ради за 2003 рік. Президент поки не оприлюднив жодного документу щодо цього.)

До речі, кажуть, що саме Борис Іванович Холод наполягав на невідкладному прийнятті „мовного” рішення.

Водночас виникає питання, чого ж бо голова Національної ради так активізував мовне питання, після майже трьохрічної послідовної русифікації ефіру?

Згадаємо, що з оголошенням року України в Росії, 30 жовтня 2001 року Національна рада видала ліцензію оновленій радіостанції “Русскоє радио – Украина” на право мовлення близько в 15 обласних центрах України. За роки „правління” Б.Холода в нашій країні з’явилося близько 10 загальнонаціональних російськомовних радіомереж та російськомовні телекомпанії “Україна” та “Киевская Русь”.

Для порівняння, у 2002 році – році Росії в Україні, попри “волання” української діаспори, жодна з наших телерадіокомпаній не змогла розпочати інтервенцію в україномовні регіони Російської Федерації. Навіть попри домовленості того ж таки Б.Холода з російським міністром М.Лєсіним стосовно видачі українському “Слов’янському радіо” дозволу на використання радіочастоти та кабельного каналу в Москві, українці столиці Російської Федерації й досі не можуть почути голосу Києва.

Дивним виглядає і той факт, що майже всі потужні українські телерадіокомпанії використовують єврейський або європейські супутникові транспондери, і жоден з них не покриває російський україномовний Сибір чи Далекий Схід. Більше того, створена Державним комітетом телебачення і радіомовлення “Українська Всесвітня служба телерадіомовлення” вимагає видати їй ліцензію на право мовлення (!??) внутрішньодержавними кабельними мережами, замість, скажімо, експансії в кабельні мережі україномовних регіонів Далекого Сходу, Північної та Південної Америки чи Австралії. (Як відомо, подібним службам Великої Британії, Німеччини, Франції чи США урядами цих країн заборонено поширювати свій сигнал усередині країни).

Так що ж стало причиною зміни позиції Бориса Івановича? І тут залишається тільки здогадуватися. Можливо, Б.Холод, відчуваючи швидке звільнення з Нацради, вирішив залишити про себе добрі згадки? (9 червня 2004 року у Б.Холода закінчується термін повноваження члена Національної ради.) Дехто вважає, що Борис Іванович, створивши мовну кризу, вирішив допомогти підняти рейтинг єдиному кандидату від ПУКа (парламентсько-урядової коаліції) і, водночас, підклав свиню найбільш рейтинговому Ющенку, з яким, попри його особисте акуратне мовчання щодо складного мовного питання, все одно асоціюється українізація суспільства.

Серед керівників ТРО також можна почути думку, що Б.Холод таким чином помстився Росії за те, що тамтешній ліцензійний орган не видав відповідного дозволу на радіомовлення начебто близькому до нього “Слов’янському радіо”. (За інформацією голови профільного парламентського Комітету М.Томенка, син Б.Холода залучений до бізнесу співвласника “Слов’янського радіо” А.Карпія, який очолював у 2001 році радіостанцію “Онікс”, що отримала ліцензію на частоту 100.9 МГц у м. Києві, яку до цього використовувала нещодавно закрита опозиційна радіостанція “Континент”).

У чому точно є впевненість, що Нацрада (тим більше – її голова) без певних консультацій з Банковою не наважилась би на таке радикальне рішення. Яке тепер, як і очікувалось, спричинило бурхливе обговорення, збурення суспільства і, відповідно, – політичні заяви.

Тож лишається зачекати, чим закінчиться мовна епопея – на чию користь і чию шкоду вона спрацює.