На наш погляд, деякі з зазначених ним колізій насправді вирішуються уже саме тим, що не прописані Законом. Також зрозуміло, на нашу думку, що цим Законом регулюється проведення саме і тільки обов’язкових теледебатів, які виробляються Національною телекомпанією. Втім, ми надаємо можливість нашим читачам ознайомитися зі всіма зауваженнями представника КВУ - і сподіваємось на продовження дискусії.

Сьогодні ми також публікуємо статтю наукового керівника Фонду „Демократичні ініціативи” Ірини Бекешкіної, яка аналізує ставлення до виборчих теледебатів громадян на основі проведеного ними соціалогічного дослідження. Ця стаття була опублікована у третьому числі друкованого часопису „Детектор медіа”.

Президентська виборча кампанія 2004 року обіцяє бути живою і веселою. І не лише завдяки “чорним технологам”, а й народним депутатам України. Нещодавно Президент підписав прийнятий 18 березня Верховною Радою України нову редакцію Закону України “Про вибори Президента України”. Серед інших нововведень законодавець заклав норму про проведення обов’язкових телевізійних дебатів.

Як показує міжнародна практика і вправи українських каналів на останніх парламентських виборах, теледебати є найцікавішою частиною виборчої кампанії. І це не випадково, теледебати – це таке VIP-ток-шоу, де кожен з учасників (за винятком ведучого) на кілька хвилин стає Президентом. 1 листопада для всіх, крім одного, буде день поразки, пропаде застава, залишаться майнові і немайнові зобов’язання. Сатисфакцією за всі втрати і витрати є цих кілька десятків хвилин (поряд з виголошенням передвиборчої програми), коли можна майже все - проводити реприватизацію, возз’єднувати Україну і Росію, когось висилати на уранові рудники, віддавати кількаповерхові котеджі на “Дружби народів” під дитячі садки, вступати наступного року в ЄС та багато інших простих державотворчих операцій.



Відповідно до статті 62 Закону, теледебати мають проводитися у прямому ефірі між 19 та 22 годинами. “Організовуються” теледебати Національною телекомпанією України. Крім того, Закон дає право іншим телекомпаніям, що мають ліцензію на право мовлення, “організовувати та проводити” теледебати. Графік теледебатів визначається за результатами жеребкування, яке проводиться ЦВК. Фінансове забезпечення теледебатів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, передбачених на підготовку і проведення виборів. Оплата проводиться ЦВК за відповідною угодою з Національною телекомпанією.

У Законі встановлюється два види дебатів – перед І туром президентських виборів і після призначення повторного голосування. Тривалість теледебатів перед І туром виборів за участю однієї пари (законодавець вживає термін “групи”) кандидатів має бути не меншим 60 хвилин безперервного ефірного часу. У випадку, якщо приймається рішення про ІІ тур (повторне голосування), теледебати тривають не менше 100 хвилин. Відповідно до Закону, якщо кандидат у Президенти не може або не хоче (заява офіційної відмови) брати участь у теледебатах перед ІІ туром, його час віддається іншому кандидату для ведення передвиборчої агітації.

Проте, вже сьогодні можна говорити про низку суперечностей і недоречностей, закладених у новій редакції Закону. Почнемо з того, що Закон передбачає затвердження Центральною виборчою комісією результатів жеребкування щодо графіку проведення теледебатів у 3-денний термін. Але законодавець не визначив умов затвердження (чи незатвердження) цих результатів. Іншими словами, якими можуть бути причини незатвердження результатів жеребкування і які це може мати правові наслідки. Закон також не дає відповіді, яким чином має реалізуватись право кандидатів у Президенти, якщо ЦВК у 3-денний термін не прийме рішення про затвердження результатів жеребкування.

Наступна колізія стосується визначення кількості теледебатів. Відповідно до Закону, їх кількість “має бути такою, щоб забезпечити кожному з кандидатів на пост Президента України можливість участі в них не більше одного разу”. Організовувати їх має Національна телерадіокомпанія. Проте, у п.6 цієї ж статті Закону законодавець зазначає, що “теледебати можуть також організовуватися та проводитися іншими телерадіоорганізаціями, що мають ліцензію на право користування каналами мовлення”. Яким чином у даному випадку буде дотримано обмеження щодо з’яви в теледебатах кожного кандидата “не більше разу”, наразі незрозуміло. Закон жодним словом не визначає процедури планування і погодження різними телекомпаніями кількості і порядку проведення теледебатів, як не дає тлумачення і поняття повтору теледебатів.

Не зовсім чітко виписаний пункт щодо часу теледебатів. Встановлення лише нижньої межі тривалості теледебатів (не менше 60 хвилин) і відсутність будь-якої деталізації щодо часового паритету для кандидатів, може поставити кандидатів у нерівні умови у використанні ними ефіру. Скажімо, якщо в один день будуть одні дебати, то вони можуть теоретично тривати від 1 до 3 годин.

На нашу думку, у новому Законі законодавець обминув таку серйозну проблему як відмова кандидата взяти участь у теледебатах перед І туром виборів – п.3 статті 62 говорить лише про забезпечення участі кандидатів “при наявності висловленого ними бажання взяти участь”. Яким чином - офіційним листом, телефоном, електронною поштою, і за чиєю пропозицією має це бажання висловлюватись народні депутати в Законі не уточнили. Як не уточнили і час або термін, на протязі якого кандидат має заявити про своє бажання (чи небажання) взяти участь у теледебатах – до жеребкування чи після жеребкування. Такий огріх законодавця у прямому значенні має вартість, оскільки відмова кандидата після жеребкування від участі у теледебатах – це втрата коштів, які проплачує ЦВК Національній телекомпанії за ефір. На нашу думку, було б логічним, якби законодавець передбачив компенсацію, що має сплатити кандидат у випадку відмови від теледебатів після проведення жеребкування.

Як недолік законодавчої техніки треба сприймати той факт, що у Законі відсутня зобов’язуюча норма щодо особистої участі кандидата у теледебатах перед І туром виборів (таке обумовлення зроблено лише стосовно ІІ туру). Проте, і механізму реалізації права на участь у теледебатах кандидата через уповноважених осіб також законодавець не встановив.

Інший недолік нової редакції Закону – у ньому не виписані норми (або хоча б відсилки до підзаконних актів) щодо порядку ведення теледебатів: хто має бути ведучим, яким чином формується список питань, що виносяться на теледебати, ким затверджується регламент ведення теледебатів, хто може бути у студії, крім ведучого і кандидатів тощо. І це не абстрактні претензії. Невеликий вітчизняний досвід парламентських теледебатів (починаючи від програми 5Х5) свідчить, що часто ведучі (то й же пінчуківський Кисельов) говорять більше, аніж самі кандидати.

Врешті, відзначимо, якщо законодавець хотів запровадити теледебати як форму ведення виборчої агітації, це йому не зовсім вдалося (принаймні перед І туром голосування). Ідея теледебатів є функціональною лише тоді, коли реалізує метод переконання виборця. У такому випадку кожен з кандидатів мав би зустрітися у прямому ефірі зі всіма суперниками по виборчих перегонах, щоб доказати переваги своїх підходів і своєї програми. Натомість законодавець заклав норми, коли вибір учасників теледебатів є випадковим (як жереб покаже), а участь у теледебатах – одноразова. На нашу думку, така форма реалізації профанує ідею передвиборчих дебатів, які стають не серйозною передвиборчою процедурою, а ординарним шоу.

Читайте також:

Пропозиції щодо проведення передвиборчих дебатів