Що ж, це в країні стає вже звичним – той, хто платить, не тільки замовляє музику, але й примушує слухати її всіх інших. Поодинока правда в українських ЗМІ – це винахід маніяків: і вуха ріже, і очі коле. Тому й виходить, зазвичай, що вітчизняні новини нагадують вестерни – це такі фільми, де замислюються лише коні...

Не будемо докладно аналізувати випуски новин за 16 або 19 січня чи, наприклад, „Тему дня” на Першому національному, в якій ведучий Василь Бірзул 19 січня відпрацював „темник” від „а” до „я” (до речі, уважний читач та глядач уже, напевне, зрозумів, що саме під такою рубрикою у багатьох есдеківських виданнях – наприклад, у тих же „Киевских Ведомостях” – виходять виключно „темніковські” тексти або сюжети з єдиним порядком денним). Звернемо увагу виключно на головний пасаж, яким користувалися есдеківські політтехнологи разом з лідером комуністів Петром Симоненком – нібито увага різних міжнародних інституцій до проблем з конституційною реформою в Україні є втручанням у наші внутрішні справи.

Спробуємо бути неупередженими та максимально об’єктивними.

Існують різноманітні методи втручання у внутрішні справи України. Деяких його видів ми вимагаємо або, простягнувши руку, просто просимо, а інших – категорично та дружно не хочемо. До втручання, за відповідних обставин, можна в Україні зарахувати і мільонні гранти на державні – підкреслимо – різноманітні програми, і інвестування в її економіку з-за кордону, якого ми так і не дочекалися, і, звичайно, як це робиться наразі – всілякі візити всіляких „євроемісарів”. У залежності від обставин, ці речі стають або „євроінтеґрацією”, або „втручанням у внутрішні справи” з елементами „подвійних стандартів” щодо України. Враховуючи те, що від Сходу нас відділяє, як відомо, сувора та одноманітна, як Велика китайська стіна, вітчизняна митниця, а від Заходу – Велика Жовтнева соціалістична революція, і той досить очевидний факт, що ми хочемо одночасно і туди, і сюди, проблема втручання в наші внутрішні справи та його мотивація набуває часом полярно протилежних ознак.

І все ж таки добре, що хоч якийсь плюралізм в українському телеефірі, з появою 5 каналу, проклюнувся. На цьому каналі – на відміну від усіх інших, великих і маленьких, в яких, мабуть, чи то студій, чи то техніки не вистачило, щоб відзняти інтерв’ю з європарламентарями та поставити їм безпосередньо, у лоба, запитання щодо втручання, – глядачі змогли зустрітися з самою пані Ханною у студії „Часу” з Андрієм Шевченком. І отримати, нарешті, пояснення щодо „поганої” поведінки європарламентарів з перших рук...

Хоча – чи пані Северинсен в цьому телеінтерв’ю сказала про щось нове? Хіба ми цього не знаємо? Хіба не навколо цього, відомого нам, точиться останнім часом запекла політична боротьба і хіба не про це галасує опозиція межи блокуваннями парламентської трибуни та купанням у ополонці, позбавлена інших можливостей висловитися?

По-європейськи наївна пані Северинсен, коли їй перекладуть навіть коротенько зміст коментарів українських ЗМІ щодо підсумків її візиту, мабуть, щиро здивується. І навряд чи щось зрозуміє.

Як же можна проситися багато років до Європи та одночасно так відверто нехтувати чільними принципами співіснування її держав?! Можна зрозуміти, скажімо, комуністів, які „принципами” не торгують. Але як зрозуміти європейцям таку думку українського спікера, що прозвучала в випуску „ТСН” („1+1”): „Можна говорити про парламентську кризу, але при цьому треба виходити з двох обставин. Перша, що в демократичних суспільствах парламентських криз, як і політичних криз, взагалі не буває за визначенням. Тому що там діють інші механізми, які не допускають цього. А те, що у нас ця криза є, це свідчить про те, що ми демократична держава, що ми демократичний парламент.” Яка друга обставина, як і про що йдеться в першій, телеглядачі так і не зрозуміли. А європейці й погодтів. Вважається, що спікер таким чином заспокоїв візитерів, запенивши, що тактика блокування парламентської трибуни досягла апогею і майбутнє – за переговорами між більшістю та опозицією.

Під час зустрічі делегації із паном Медведчуком той юридично (а як же інакше!) аргументував можливість Леоніда Кучми брати участь у президентських виборах цього року та нагадав представницям ПАРЄ прецедент голосування руками в українському парламенті у 2000 році за кандидатуру глави Нацбанку Стельмаха, за що, за словами Медведчука, він отримав особисту подяку від тодішнього прем'єра Віктора Ющенка. При чому тут це? Чому за візитом з ПАРЄ треба обов’язково бачити повну протиріч фігуру лідера „Нашої України”? І хіба нашоукраїнці зараз ставлять під сумнів саму процедуру голосування за законопроект 4105 руками, а не те, що в постанові про голосування йшлося про бюлетені, а не руки, про те, що парламентська більшість так і не продемонструвала списку підписантів, а з тих 276, які, начебто, в ньому є, – хтось уже публічно заявив, що насправді не голосував і нічого не підписував...

Та й взагалі – хіба тільки „про руки” йдеться, коли опозиція наголошує на недотриманні процедури внесення змін до Конституції? А не про цілий „віз” дуже важливих регламентних речей при голосуванні конституційного законопроекту?.. Так, на жаль, ні про що з цього з наших офіційних ЗМІ глядач та читач дізнатись не може – але ж Северинсен отримує, дякувати Богу, інформацію не з українських телеканалів та газет...

Лідер комуністів товариш Симоненко, звісно, закликав ПАРЄ не керуватися подвійними стандартами під час розгляду питання про конституційні зміни в Україні і зняти цю проблему з розгляду у Стразбурзі, бо вона – суто внутрішня.

Українські політики (саме так – без конкретних прізвищ відзначили майже всі українські ЗМІ), – також називають заяву Северинсен про наявність в Україні конституційної кризи упередженою і нагадують про схожі (на їхню думку!) кризи у парламентах багатьох європейських країн, на які, мовляв, Парламентська Асамблея не звертала жодної уваги.

Як вже відмітив Микола Томенка, "на всіх телеканалах коментарі з приводу візиту делегації ПАРЄ було взято лише у двох українських експертів (хоча в Україні існує дещо більша їх кількість, і вони могли б на достатньому рівні прокоментувати цю подію). При цьому всі телеканали давали практично ідентичні коментарі цих двох експертів – п.п. В. Кулика та А. Толпиго".

Дещо переляканий від власної сміливості член української делегації в ПАРЄ Анатолій Раханський, який супроводжував гостей, постійно повідомляв тележурналістам, що саме рішення про розгляд питання про конституційну кризу в Україні на засіданні моніторингового комітету було прийнято з порушенням регламенту.

Так що не на тих „наїжджаєте”. Ми також не ликом шиті. У Європі тоді стане справді добре жити, коли Україна розростеться до її розмірів.

Чого ж так переймається цим, загалом, пересічним візитом діюча влада, якщо у нас все добре й гранично демократично? Якщо всі процедури дотримуються, а єдиною причиною такого поспіху у конституційному процесі є виключно бажання будь-що забезпечити демократизуючий перерозподіл влади, і ніякі рішення про всякі треті строки, ніякі бажання олігархів законсервувати становище навіть при вірогідному переході президентської булави в інші руки – тут навіть не проглядаються?.. Все банально простіше – європейці ж не знають про те, що в Україні вже декілька років поспіль перманентні парламентські кризи „підпираються” ще й періодичними „невеличкими” урядовими кризами (уряд змінюється з такою швидкістю, що народ навіть не встигає скласти фотороботи), судовими, зовнішньополітичними, соціальними, військовими тощо.

Така нервова позиція української влади черговий час свідчить про те, що вона стрімко пішла „ва-банк”. „Після нас – хоч потоп”. І ґвалтувати власний народ, міжнародну громадськість та міжнародні уряди влада та провладні ЗМІ будуть, вигадуючи все нові і нові кризи, вдаючись до все нових та нових видів та методів елементарного шантажу... Створити телекартинку загальної істерії навколо України зовні та навколо опозиції – усередині країни. Протиставити її їншій телекартинці – впевнених та спокійних кроків влади чи то у власноруч вигаданому та створеному скандалі з податками на ліки (і так далі), чи то у намаганні розблокувати роботу парламенту (можна прогнозувати, що вже найближчими днями політтехнологи продовжать цей список кроків „спокійної сили”) – ну чим не ефективна технологія у тотально замонополізованих ЗМІ?

Що ж до суті питання про „втручання” у наші справи... Як учить нас недавня ще власна історія – зовсім немає нічого поганого в поміркованому зверненні до європейської або й світової громадськості в тому разі, коли власна влада неохоче або занадто повільно йде на діалог. Пригадаймо хоча б звернення саме до міжнародної громадськості Андрія Сахарова чи вітчизняних дисидентів, які, як з’ясувалося згодом, „трішки” таки мали рацію.

Але... З чого почали – тим і закінчили. Вже у спини „недолугим” панночкам із ПАРЄ пролунав „вердикт” розлюченого координатора більшості Степана Гавриша: „Я кваліфікував це (заяву доповідачів про необхідність повторного голосування з приводу реформи – В.К.) як грубе втручання у внутрішні справи України” (інтерв’ю „Українським новинам”).

Мабуть таки правда, що впертість – сила слабких.

Читайте також:

Представники ПАРЄ критикують процедуру проведення політреформи в Україні

Cеверінсен сподівається, що Литвин переголосує політреформу у першому читанні

Генеральна прокуратура анулювала результати розслідування справи Гонгадзе, проведеного під керуванням Святослава Піскуна

В українських ЗМІ візит делегації ПАРЄ висвітлюється за темниками