Частина перша

„Брати наші телевізійні менші...”

Найбільш чисельним сектором телевізійного мовлення в нашій країні можна вважати телевізійні канали, які мають змогу дивитися досить обмежена, але вкрай стабільна аудиторія – вони досить умовно називаються „місцеві”. На превеликий жаль слід визнати, що телеканали такого плану досить обмежені в своїх і творчих і технічних можливостях. Тому видовищне телебачення( а музичне телебачення беззаперечно належить до одних з найвидовищних!) на таких каналах представлено програмами виробленими, як правило, іншими телевізійниками. Законність появи концертів відомих світових музикантів (або їх фрагментів) на таких каналах зараз не обговорюємо, але саме такі канали дають змогу, в той чи інший спосіб, знайомитися „пересічному” українському глядачеві з творчістю знаних музичних зірок. Слід зазначити і ще одну дуже важливу для вітчизняної музики особливість місцевих каналів – саме в їх ефірі, як правило, відбуваються прем’єрні покази новітніх відео кліпів наших співаків та гуртів. І що особливо приємно створені ці відео в Україні. Отож, для прикладу, „7 канал” та канал „ТVТ” в Києві роблять важливу і вкрай потрібну роботу для українського шоу-бізу і культури української. За гроші чи без них, врешті решт не так уже і важливо, - головне що роблять! До честі каналу „ТVТ” він свого часу спромігся і на досить якісний багатогодинний студійний ТБ-запис різних маловідомих київських музикантів. Таким часом канал отримав можливість заповнювати власний ефірний час не тільки уже легендарною програмою про акваріумних жителів, а і певним власним музичним продуктом, що для сотень українських ТБ-каналів є справжньою, і ой якою далекою, мрією.

В ефір декількох київських телевізійних каналів виходять і досить рідкісні оригінальні навколомузичні програми. Попереду – інформаційно музичні „Тинди-ринди”( їх автор і режисер уже довго-довго-Сергій Жданов).Проста за побудовою: „ведучий-розмова-кліпчик” програма, яка явно потерпає без потужного і розумного спонсора, героїчно виходить в ефір з чи не 533-м випуском!

Кілька телевізійних компаній взяли на себе і справжню просвітницьку місію – знайомити телеглядачів з музикою, розрахованою не на певні тілорухи: класичною, авангардовою, джазовою. „Київ класичний”(ТК„Київ”) та спроба врятувати „ТЕТом” „Імпрезу” яскраві приклади роботи ентузіастів. Додати б лише цим програмам грошей та вишуканості телевізійного стилю.

Ще однією явною особливістю музичного ефіру місцевих ТБ-каналів є прем’єрна поява ТБ- версій виступів вітчизняних музикантів на тих чи інших концертних майданчиках. З останніх показових прикладів – телезапис вдалого і цікавого концерту Ольги Крюкової „Передчуття різдва” в Палаці „Україна” в Києві. На жаль в таких телевізійних спробах закарбовані основні біди всіх українських концертних дійств. По-перше: телебачення працює на них, як обслуговуючий персонал. А відтак - все концертне видовище розгорнуте не для потенційних сотень тисяч телеглядачів а для сотень глядачів перших рядів. По-друге: як правило грошей для того, щоб запросити ТБ-професіоналів високого ґатунку організаторам концертів не вистачає, тому все іде стандартизованим шляхом: і щоб кранчик літав, і камер не менше 5-6(цілих!), і рейки, щоб їздило...І - виходить черговий, схожий на десятки подібних, „телемлинець” з весь час лізучими в око мікрофонними стійками, незграбними колонками, чиїмось регочучими обличчями або пробігаючими скрюченими тілами на задньому плані, гвіздками або незграбними елементами декорацій . Якщо до початку такого млинця приліпити середину, зняту в тому самому залі, додати декілька номерів з одного концерту і кінцівку з іншого „шоу” на телевізійних екранах практично нічого не змінеться, хіба що звучатиме по-різному. А жаль – давно уже українські музики заслуговують на значно цікавіший ТБ-результат. Адже концертів багато – і „Грін Грей” і „Океан Ельзи” і верхівка української традиційної естради... Тут проблеми росту- українські музичні продюсери (практично всі декілька!) знаходяться в дрібних тусовочних тенетах, але якісне телебачення не робиться за фуршетними тацями. В Україні є всі необхідні передумови до якісного телевізійного стрибка в музиці- професіонали, фірми, ТБ- техніка, спеціальна техніка. Залишилося зробити крок не як завжди- до бутербродів і канапе, а вбік - до якості.

Загострю увагу і на досить сенсаційному (не тільки для України а і для всього СеНеГе), але маловідомому телевізійному факті – більше десяти років в ефір київського телевізійного каналу „ТЕТ” виходить унікальна музична телевізійна програма „Решето”. За ці велетенські, як для ТБ-програми, часи її незмінний продюсер, автор та режисер Володимир Бакун записав з командою „ТЕТу” і видав на екрани телевізорів більше ніж 200 (прописом : д-в-і-с-т-і !) телевізійних версій живих виступів українських команд. Псих та й годі! Але я не знаю жодного порядного вітчизняного живого музиканта, який би не посміхався по-доброму, згадуючи прізвище Бакун. Думаю керівництво телеканалу розуміє, що, на щастя, має...

Частина друга

„Е-г-е-й, там на супутниках..”

Ситуація з власною музикою в аудіовізуальному просторі нашої держави теоретично мала б змінитися на краще з появою спеціалізованих музичних каналів. Їх налічується декілька: „М-1”, „ОТV”, „Еnter-musiс”. Саме ці канали, зовсім незалежно від способу доведення свого продукту до споживача (супутниковий, кабельний чи ефірний) і судячи з виданих їм ліцензій, мають забезпечувати українського телеглядача якісним вітчизняним музичним продуктом. І продукту музичного цього має бути не менше ніж 50% від обсягів мовлення на добу. Якщо я помиляюся у трактуванні умов видачі ліцензій цим каналам або законодавства моєї держави, готовий вислухати коментарі потужних фахівців Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Канали названі набули деякого досвіду - хто п’ять, хто два роки в ефірі, тобто вважати їх зовсім „зеленими новачками” некоректно. Канали важко, потроху, але починають розуміти, чого хоче від них український глядач - уже і на святковому концерті з приводу другої річниці каналу „М-1” з тріумфом виступили виключно вітчизняні артисти. І що дивно – з каналом нічого не сталося! Ніяких потрясінь або падінь(боронь боже!) рейтингів. Попереду п’ята річниця „ОТV”...

Канали працюють, намагаються заробляти рекламою, але от рекламу цю, якщо відверто і від щирого серця, важко в чомусь розмістити окрім, власне, між розмовами та кліпчиком черговим іноземним. Продукту власного якісного музичного (ток-шоу і шоу студійних, високопрофесійних концертних записів)канали ці виробити відверто нездатні. Причини на поверхні – відсутність власних виробничих і творчих потужностей, в першу чергу відповідно пристосованих ТБ-студій з професіоналами в них. Нести будь що між кліпчиками можна і на фоні синенької або будь якої однотонної ряднини чи розписаних стін колишньої покинутої напівнаукової кімнати. Можна і із запрошеними „до нашої студії”,в яку затрамбовано декілька крісел чи інших малих меблевих форм гордо названих „декораціями”, розмовляти про будь що, але от створити сучасну складну постановочну телевізійну музичну програму нормального ґатунку в колишній лабораторії чи коридорі напіврозваленого радянського інституту важко. Ні, в часи „совєцького” андеґраунду таке переглядалося весело – сам колись створював подібні арт-ТБ-проекти в бомбосховищі на вул.Свєрдлова (для молодих шанувальників українських музичних каналів – нині вул.Прорізна). Але на вулиці( в тому числі і Прорізній)– початок ХХІ століття і я знаю, як повинно виглядати музичне „живе телебачення”, гірше те, що і телеглядачі знають, адже іноді дивляться канали місцеві (див. -Першу частину). Складний постановочний телевізійний продукт – це зовсім не очікування того, яким пальцем буде продемонстрований перший номер „гіт-параду”...

Тепер суха статистика(а вона, як ви знаєте, практично наука і річ уперта). Вибірковий аналіз сітки мовлення і експериментальний перегляд музичних каналів України дав такі сухі результати:

Український музичний канал „М-1”:

- 24.10.2003 року, час перегляду: з 18.04 до 22.47, з 47 відеокліпів 9

вітчизняні (рахуємо в стовпчик:9х100:47=18,8...%);

- найбільш ґрунтовний аналіз дозволяє провести „плей-лист” каналу за 29.10.2003 року.

З 2.00 до 23.59( за 22 години ефірного часу) 249 разів було продемонстровано відеокліпи або їх фрагменти. З цієї маси лише 35- 38(виникають деякі проблеми з ідентифікацію певних виконавців) можуть бути названі вітчизняними (максимум до 15%). На додачу канал продемонстрував програму власного виробництва „TVой формат”(так у роздруківці) за участю Олега Скрипки хронометражем 38 хвилин;

-30.10.2003, 18.00-21.00,з 34-5 (до 14,7%)

-31.11.2003, 18.05 -22.55, з 28 -6(до 21,4%)

-2.11.2003, 6.49 - 9.30 та 20.35 - 21.25,з 46 -6 ( до 13,04...%)

-5.11.2003, 00.43-03.03, з 36 – 3 (до 8,33%);

-8.11.2003, 15.57-19.03, 32-3(до 9,33%);

-10.11.2003, 19.00-22.57, з 34 -7(20,5%);

-11.11.2003,13.35-19.00 та 19.00-23.00, з 78-9(до 11,6%);

-12.11.2003, 11.19 до 13.46 та 20.30-23.10, з 51-10(19,6%)

Мовлення вітчизняного музичного каналу „Еnter musiс” проаналізовано в той же спосіб:

-5.11.2003, 17.43-23.00, з 56-4 ( до 7,1 %);

-6.11.2003, 6.02 – 9.00 , з 36- 2 (до 5,5 %).

І на додачу: музичний канал „OTV”:

- 24.10.2003, 14.00-17.00, з 11 -3(до 27,2%);

- 30.10.2003, 14.00-17.00,з 11-3 (до 27,2%);

- 31.10.2003, 19.30-22.59, з 27-5 (до 18,5 %);

- 4.11.2003, 8.05-10.29, з 27 -5 (до 18,5%).

Як кажуть – без коментарів...

Як бачите з цифр, про програмну політику „ОТV” говорити цікавіше і це, здається, починає ставати приємним трудом. Канал останні декілька місяців намагається продемонструвати своє розуміння того, що до цього рухався в глухий кут і починає насичувати ефір українською музикою. Це таки досить важкий процес - подолання перш за все внутрішніх проблем керівництва каналу, але якісні зміни можливі і поступово відчуваються.

Отакі у нас вітчизняні музичні телевізійні канали. Ситуація складна, але не вірте, якщо почуєте громоподібні заяви про відсутність вітчизняного відео продукту – створено сотні високоякісних відеокліпів і багато десятків концертних відео все ж таки пристойного рівня( а це десятки, якщо не сотні годин музичного мовлення різних стилів і жанрів).Не вірте, якщо перед вами почнуть товкти воду в ступі про те, що вітчизняне нікому не цікаве ні за кордоном ні у нас і нашу музику не будуть слухати і дивитися. Знайшов в своєму архіві цікаві відомості про роботу в Москві пані Надії Шестак над спільним проектом Національної радіокомпанії України та „Радио России”- „Співаюча Україна”. Повний успіх, навіть там, але на жаль йдеться про радіо. Повернемося до ТБ. Приклад: простий пересічний європеєць клацає дистанційним перемикачем десятки музичних каналів в Європі, які всі показують, як треться Мадонна об ще щось, і раптом на одному з них виникає (я знаю про що ви подумали-але ні!) - „ВВ”. Чи захоче він

( європеєць!) на таке подивитися? Поза всяким сумнівом! Ви коли клацаєте перемикачем ,а там екзотична музика папуасів з класним саундом – зупиняєтесь? Перевірте...Ми цікаві Європі тільки своїм, оригінальним. Не вірите – ще раз прослухайте і продивіться про „бєйбі з аста лавістою”(це – не реклама, а пересторога!).

Щодо не європейського ефіру а українського, того що зовсім не закінчується у межах кордону міста Київ, тут і говорити немає про що – глядачі прагнуть дивитися своє. І україномовне, і російськомовне, і кримськотатарськомовне, і ...., але своє! На жаль, тут ситуація драматична – от тут би і сказати своє вагоме слово державним чиновникам, яким ми з вами зарплату платимо в тому числі і за те, щоб вони дбали про виконання українських законів...

Всього лишень три крапки, але які красномовні.

Частина третя.

„Національна комерція”

Розкажу драматичний випадок: якось в одній веселій публічній дискусії ведучий одного з Національноих телеканалів довго і науковоподібно розповідав сивіючим уже журналістам і професіоналам ТБ про те, що він, власне, хотів сказати у своїй ТБ-програмі, яку ми, власне, і намагалися обговорити. У полум’яному виступі було все –від парадигм на початку, фрейдизму і відсутності холодного світла посередині до апофеозної прикінцевої заявки про постмодернізм. Я радісно слухав цю... промову і уявляв уважні очі бабусі і її молодих онуків, від яких я щойно повернувся з Вінницької області. Там у них напруга в електричній мережі скаче, як молодий щойно прив’язаний бичок і пристрій, який вона називає трансформатором, гудить, як рій злих бджіл- а без нього старенький телевізор просто згорить синім полум’ям !( коли писалися ці рядки -уже згорів). І ТБ-програм у них дві з половиною...Нарешті молодий бі чи не зовсім бі в унісексі повернув на мене свої оченята в тумані і я запитав у нього, коли він востаннє виступав з постмодерністичними роз’ясненнями перед своїми потенційними глядачами у, для прикладу, Макарівському районі Київської області. Все скінчилося так, як і мало скінчитися: і банально і весело – „а сааам та ты кто тааакой!”. В такому випадку студенти одного розрекламованого національного університету з розумним виглядом заявляють –„нема катараксізу”...

Навів цей ....ий випадок з метою ще раз нагадати, що український телевізійний глядач зі своїм менталітетом зконцентрований не тільки в декількох по-різному сексуяльно зорієнтованих нічних закладах в центрі Києва, і навіть не в центральному столичному Печерську, і навіть не у спальних Троєщині або Теремках, і навіть не в Київській області...

Зараз мова в тому числі і про мільйони українців, які мають змогу реалістично дивитися всього лише дві-три програми телебачення. Ці програми мають забезпечувати проліцензовані національні мовники. Два з них комерційні...

Телеканал „Інтер” за останній час зреалізував низку цікавих телевізійних проектів. Певний внутрішній драматизм хіба що викликають головні спонсори. Для довідки: вчені сусідньої до „Інтера” країни чітко виявили залежність між кількістю реклами пива на екранах Росії і карколомним зростанням випадків дитячого пивного алкоголізму. У нас діти бавляться з назвами торгових марок чи не в десятки разів міцнішими. За рік-два(ой як не через місяці!) будуть бавитися уже не з назвами...Але ми про музичне телебачення. Всі телевізійні проекти „Інтеру” вибудовані з урахуванням усталених і уже багаторічних підходів. Свою музичну політику, як і взагалі всю власну програмну політику, канал підпорядковує обслуговуванню закордонних бізнесових і культурних інтересів. Чи то в жанрі інформаційно-обслуговуючому(„Мелорама”) чи то в жанрі „телесолянок”. Робить він це відкрито, спокійно, впевнено, грошовито. Причому і за кордоном розуміють, що свої інтереси потрібно обслуговувати, враховуючи „дрібні незручності” ринку, – от навіть привітання глядачам з України уславленої ще „радянської” музичної програми „Песня года” було записане з використанням державної мови. Навіть за кордоном починають розуміти постулатні речі – глядач Приуралля і Прикарпаття різний. Але обслуговування іноземних бізнесових інтересів( шоу, як ви знаєте теж бізнес) потребує і забезпечення відсутності реальної конкуренції - от і не створюється „Інтером” (чи на його замовлення) музичних програм за участю виключно вітчизняних музикантів. Не створюються в тому числі і тому, що виступи українських музик у, так званих, спільних проектах ( для прикладу, „Пісня-2003”) раз у раз доводять високий рівень їх професіоналізму і самодостатності, яка не потребує розбавлення будь ким. Вітчизняні професіонали до ефіру „Інтеру” потрапляють рідко, тому виникає потреба у створені іншого абсолютно конкурентнобезпечного музичного продукту – створюється музично-розважальна програма „Шанс”. Програма ця - щось на зразок „Фабрики звезд” від ОРТ, де беруться „люди з вулиці” і „доводяться ” до певних кондицій. На „Інтері” змінено лише телевізійну форму. Ентузіасти виконання пісень під „фанєру” на холоді посеред Києва гримуються, костюмуються, підстригаються, натаскуються і виштовхуються на сцену спочатку в досить незручній для створення видовищ студії „Інтеру” а потім одного із знаних концертних майданчиків столиці – залі „КПІ”. Телевізійні глядачі голосують: ура - ось він переможець! Великі спонсорські кошти ще раз доводять, що в Україні існує весь потенціал для реалізації спроб створення ТБ-видовищ-є професійні фірми, які володіють всіма аспектами: світлом, звуком, виготовленням декорацій і т.д.. Крім того великі спонсорські гроші доводять, що навіть у „співаків” з українських вулиць є потенціал-а що ж говорити про професійних музик. Великі спонсорські гроші вщент руйнують розмови про відсутність в Україні якісного музичного продукту - просто „вітчизняні” дяді і тьоті грошовиті про інше думають, адже зараз йдеться про високоефективно працюючі корейські спонсорські гроші. Але –до „Шансу”: маленькі телевізійні хитрощі під назвою „живий ефір” і ось уже затійники даного шоу Ігор Кондратюк і Наталка Могилевська бавляться у численних і досить незграбних потугах „зняти-виштовхнути” пані продюсера з зависокої „зірочки-подіуму” (очевидно виготовити ще один малесенький елемент декорації сил уже не було) під час церемонії нагородження. Про величеньку і важкеньку пляшку шампанського, яку весь час намагаються встромити до рук пані продюсера, згадували довго практично всі, хто переглянув і програму і її повтор. Ці фрагменти шоу „Шанс” ще раз доводять, що з „церемоніями нагородження” в Україні певні проблеми, але оскільки проект буде продовжено в році 2004 над цим попрацюють. Як, очевидно, попрацюють і над тим, щоб глядачам з перших хвилин не було зрозуміло, кого призначено переможцем.

Музика у виконанні іншого комерційного мовника „1+1” здебільшого виникає у вигляді запитань до найрозумніших українських дітей про те, з якого міста група „”Мумій троль” чи про те, як називається група Бориса Гребєнщикова...Чомусь російських дітей про рідне місто „ВВ” не запитують, як і про назву групи Тараса Чубая або Сергія Кузьминського (довідка для фанатичних глядачів: Київ, „Плач Єремії”, „Брати Гадюкіни”). І чому це раптом так?... От і вся музика(в тому числі і вітчизняна)на каналі, який взяв на себе обов’язки задоволення потреб широкого спектру наших телеглядачів в національному масштабі.

Частина четверта.

„Комерція на національному-„Украаина, маать раадная!”

Писати про своє завжди важко. Я думаю, що читачі помітили в попередніх частинах відсутність „сум прописом”, „у” та „о”, сотень і тисяч- і це зрозуміло. Зрозуміло тому, що йдеться про чужі гроші – канали телевізійні, про які йшлося, комерційні. А мене цікавить канал, співробітникам якого ми з вами платимо платню - найбільш потужний, цілісний, різнобарвний. Мова йде про Перший національний канал телебачення, мовлення на якому забезпечують штатні співробітники Національної телекомпанії України. В тому числі мовлення і музичне.

Ситуація на цьому каналі давно загострилася до відчаю. Про це писав і сам і писали мої колеги. Єдине в чому ми розходимося з багатьма з них це те, що я вірю в можливість навести на каналі лад. Один із шляхів – це спокійно і чесно вказувати на болячки. Головна з них – відсутність професійного менеджменту.

Уже легендарною сторінкою в історії українського державного телебачення і вітчизняної музики стала система добору, інтелект прийняття рішень, стиль і манера роботи по забезпеченню участі нашої з вами країни в конкурсі пісні „Євробачення-2003”.Не коментую ні банально смішну підготовку ні її результати – для мене головне те, що керівництву НТКУ було публічно задано низку питань. Нагадаю яких:

1.Скільки Україна витратила на участь в конкурсі „Євробачення-2003”?

Це стосується не тільки власне трансляції а і витрат на численні програми

„Відлуння „Євробачення””, відрядження творчої групи до Риги і т.п.

( попередні оприлюднені у пресі варіанти: 13 тисяч доларів США, 100 тисяч доларів США, 40 тисяч швейцарських франків)

2. Хто оплачував поїздку офіційної делегації від України до Риги і хто входив до її складу ( попередня оприлюднена інформація – 25 осіб)?.

3. Хто володіє в Україні виключними правами на комерційне використання відеоматеріалу трансляції конкурсу „Євробачення-2003”?

4. Чи уклала НТКУ з учасником від України відповідні правові документи щодо використання пісенного матеріалу в той чи інший комерційний спосіб?

5. В який спосіб буде організовано відбір учасника від нашої держави на черговий пісенний конкурс „Євробачення”?

6. Хто буде в Національній телекомпанії України керувати музичним і видовищним мовленням надалі?

На вулиці – початок 2004 року. Офіційних відповідей і досі не оприлюднено. Але телебачення крім видовищних функцій має і інформаційну, тому уважний глядач або оглядач може отримати відповідь безпосередньо з екрана, в кутку якого пімпочка „УТ-1”. Ви зрозуміли, що поставлені питання намагаються розкрити способи ведення комерції на державному телеканалі і методи побудови кадрової політики. Відповіді висвітлюються на екрані: і стає зрозумілим і очевидним, що тільки отримавши „індульгенцію” від керівництва каналу можна бавитися досхочу. Так бавитися...

Яскравий приклад: з’являється в ефірі дорога та ефектна програма „Пісня-2003” – режисером-постановником і продюсером якої є штатний керівник музичного мовлення на УТ і команда чи не вся - штатні співробітники УТ. От тільки програмка ця з’являється в прайм-таймі... прямого конкурента – на комерційному „Інтері”. Очевидно замість цього в прайм-таймі УТ-1 виходить в ефір нищівна „Галерея”. Так-так це та програма, в якій між виступом Елтона Джона(сера!) злякана тьотя читає тексти „з-під камери” а дядя, не менш переляканий, чи не вперше намагається українською шось сказати „туди -над камерою”. Нагадаю –мова йде про найдорожчий час телевізійного каналу, який володіє найкращими в країні спеціалізованими ТБ-студіями, численним персоналом, технікою, врешті решт веде мовлення на чи не 95% сорокавосьмимільйонної аудиторії моєї європейської держави. А до сера Елтона Джона у мене ніяких питань. А ви – хі-хі або ге-ге!

Система?

А далі в ефірі державного телебачення відбуваються ще більш пікантні речі. Довго і вдень і вночі виходять в ефір анонси, які закликають дивитися виїзну версію досить популярної закордонної програми. А потім знову ж таки в прайм-таймах телевізійна версія цієї програми, записана в Києві, виходить в ефір на УТ-1. („”Рекорди великого прання”).Здавалося б нормальна комерційна оборудка. Але ми з вами уже знаємо з ким маємо справу : програма ця закордонна („Большая стирка” на ОРТ) в Україні виходить в ефір на каналі (ви здогадалися !)- прямого комерційного конкурента УТ-1. І таким чином прямий комерційний конкурент УТ отримав („на шару!”та ще й яку!!!) велетенський рекламний час для ТБ-продукту, на якому він ексклюзивно заробляє гроші. Дійсно рекорд та ще й „баальшой”. Ви коли - небудь чули, щоб державне англійське ВВС обслуговувало інтереси комерційних конкурентів, або німецьке державне ZDF, або французьке державнеTF-1? Та що там об’єднана Європа – РТР якось теж зовсім не опікується інтересами НТВ або ТВС.

Стиль?

Для тих , хто заплутався в думках спробую пояснити на доступному прикладі: „Динамо” з берегів Дніпра виходить перед телевізійними камерами на шоу на фоні велетенського плакату і у футболках з колективним портретом і емблемами шахтарської команди. Виходить і виходить, виходить і виходить...

А - „Перший покаже...”(з інтонацією - мурр-мурр...).

Інтелект?

Що ще, за скільки і як покаже? Отакі вони риси сучасного і ефективного менеджменту музичного телебачення на національному державному телеканалі.

Мені спробують нагадати денний ефір з Оксаною Пекун („Вітаю вас...”) і десятки концертів традиційної естради записаних в „Україні”, на площах, в ресторанах і спроби аналітики Тетяни Мілєніної та Анатолія Солов’яненка або навколомузичні посиденьки денного ефіру. Все вірно, але не ці програми можуть дати відчутний комерційний ефект для УТ-врешті решт і на меті вони мають інше. Комерція - це виробництво високоякісного видовищного музичного ТБ-продукту, яким на УТ опікуються і опікуються, опікуються і опікуються...Яким чином – читайте вище. Отож мені нагадувати не потрібно – глядачі мають пригадати а рекламодавці заплатити...

Прикінцева частина.

Ви помітили, що автор не аналізує справжній вибух видовищного мовлення на різних ТБ-каналах у новорічні святкові дні-це тема окремого і великого матеріалу. Лише зауважу – буде дуже прикро, якщо вибух цей пов’язаний не із вибраною стратегічною метою – перейти до власного ТБ-виробництва якісного і видовищного продукту( в тому числі і музичного) а з метою тактичною –„освоїти” велетенські святкові алкогольні гроші. Правда настає новий бюджетний телевізійний рекламний рік а завдяки корегуванню закону „Про рекламу” він повинен наповнитися „по вінця”. Подивимось. На екрани.

Читайте також:

„Україна на Євробаченні-2003: аста з лавістою бєйбі. До того ж – двадцять разів”

Державне телебачення: видовище реалій

Україна на Євробаченні – підсумовуючи сказане