За столиками кафе зібралися: Ганна Шерман, оглядач "Детектор медіа"; Сергій Шолох, генеральний директор і головний редактор Радіо "Континент"; Ганна Герман, керівник Київського бюро Радіо "Свобода"; Наталя Кононенко, шеф-редактор Агентства ділової інформації; Юлія Жмакіна, журналіст української служби Радіо “Свобода”; Сергій Дацюк, медіа-експерт, Corporation "Gardarika"; Олександр Зирін, режисер ТБ; Олександр Чаленко, експерт Київського центру політології та конфліктології; Оксана Лисенко, кореспондент "Детектор медіа"; Дмитро Крижанівський, режисер програми “Четверта влада”; Марія Чарочкіна, редактор програми “Четверта влада”.

Нижче ми наводимо максимально повний виклад – без редакційних коментарів – обговорення, що відбулося.

Ганна Шерман: Мы собрались здесь, чтоб выяснить, справились ли авторы этого выпуска телепрограммы с воплощением поставленной цели...

Сергій Шолох: Я сьогодні брав участь у зйомках чергового випуску цієї програми. А зараз, чесно, пожалкував, що ніколи не дивлюсь УТ-1 і ніколи не дивлюсь цю програму. Тому що, якби я її подивився бодай один раз до цього, то, чесно, я б не погодився йти на зйомку.

Ганна Шерман: А ви можете обґрунтувати свою думку?

Сергій Шолох: По-перше, я не думаю, що це комусь цікаво взагалі. Зібрали нас, чоловік десять було. Тема була заявлена: перспективи розвитку радіомовлення, але говорили ми про щось інше. Хоч я працюю на радіо, я вчився на телевізійній кафедрі і знаю, що знімати вухо того, хто говорить, і губи, і ніс... ну, соррі, але де вони взяли таких камераменів, не знаю.

По-друге: фішка програми „Четверта влада” – начебто свобода слова, так? Ми зібралися (мова йде про зйомки програми, у якій брав участь пан Шолох – Прим. „Детектор медіа”) і почали говорити – чому немає української мови на радіо. Усі один одного переконували, що вони дуже цим переймаються. Тобто всі були згодні один з одним, але сперечалися, кого це хвилює найбільш.

Потім зайшла мова про те, чому в Україні ніхто не хоче зробити розмовне радіо? Говорили – „це ж таке прибуткове, це ж стільки бабла можна зрубити”, а ніхто не хоче зробити... Я кажу: стривайте, ось-ось буде розглядатися ліцензія розмовного „Громадського радіо”. І тут пан Савенко почав нервово збурюватись: „Такого радіо немає, „Громадського радіо” немає...” Відповідаю: „Але чекайте, є радіо, розмовне, виключно новинне”. І тут Савенко знов втручається: „Нє, немає громадського радіо, якщо воно громадське, воно повинно отримувати гроші від платників податків тощо...”. Але ж я говорю не про назву, не про спосіб фінансування, а саме про розмовне радіо, яке створив покійний Сашко Кривенко... Для ведучого „Четвертої влади”, тобто, воно не існує?

Ганна Герман: А я не погоджуюся з тобою, Серьожа. Для мене було дуже цікаво і корисно це подивитися. Коли я подивилася це, я зрозуміла одну річ, яку досі не розуміла. Я буду триматись за „Радіо Свобода” руками і ногами, бо інакше доведеться працювати у таких головних редакторів ЗМІ, яких ми сьогодні побачили...

Юлія Жмакіна: Взагалі, цю програму не поставили б на жодному рейтинговому каналі, бо вона є просто неліквідна. Хоча там був якийсь режисерський пошук: зйомка за вухом, з-під вуха, ззаду, але, звісно, цього недостатньо.

Безумовно, якусь правду про реальну ситуацію у ЗМІ ми почули в програмі: і Швець (головний редактор газети „Факти” – „Детектор медіа”) сказав, що йому доводиться узгоджувати свої дії з владою, і навіть сам Савенко сказав про НТВ Гусинського, нагадавши, що буває з неслухняними власниками... Але, загалом, це типовий продукт УТ-1.

Ганна Шерман: Але вони говорили далеко не всю правду. Згадати хоча б промову Скачка про незалежні друкарні, на які чомусь, мовляв, не дають коштів західні грантодавці, а замість цього вони дотують окремі видання... Насправді, навіть якщо б хтось погодився грантувати друкарні, всім відомо, що потім із цими друкарнями було б, якого б тиску вони зазнали...

Але давайте повернемося до теми програми: ми майже не почули слів „редакційна політика” і в чому полягають задачі головного редактора з точки зору її реалізації. У програмі ми багато чули про заводи, поштарів, що їх в Україні 70 тисяч, але ми так і не почули, що це за професія така – „головний редактор”...

Сергій Дацюк: Аналізувати будь-який продукт треба з точки зору чіткої позиції. По-перше, це може бути позиція критика, а може бути – позиція людини з регіонів, яка не розуміє багатьох моментів... По-друге, зараз ти, говорячи про редакційну політику, виступаєш з точки зору проектної позиції: що можна змінити у наших ЗМІ. А редакційна політика – це саме один з інструментів для подібного проекту. Але ті головні редактори, які зібрались у студії „Четвертої влади”, не займають проектної позиції! Тому не можна обговорювати програму з точки зору подібних очікувань...

Ганна Шерман: А давайте ми спробуємо з’ясувати, на якого глядача розрахована програма.

Сергій Дацюк: На глядача, який не знає контекстів.

Ганна Герман: Ця програма мені нагадує ситуацію, коли нам доводилось передавати в Мюнхен, в редакцію Радіо Свобода, районні газети. Мене завжди дивувало: що вони знаходять у цих газетах, адже це така нудота? А насправді вони знаходили там реальне віддзеркалення реального життя. Подібні програми – це своєрідні розвіддані для тих, хто не знає ситуації на українському медійному ринку, хто не знає, які є редактори, хто керує газетами... Такі програми їм про це розповідають.

Олександр Зирін: Ця програма знаходиться в різних, абсолютно незрозумілих для глядача, нішах. За великим рахунком, вона робиться взагалі не для глядача. Саме тому програма має такі вади, саме тому там такі люди і тому вони так поводяться... Але подібних програм (де б запрошували головних редакторів і власників ЗМІ) в Україні, на жаль, немає, тому вона буде мати досить непогані рейтингові показники. Це найдорожча програма на українському телебаченні за останній час!

Дмитро Крижанівський: А що значить найдорожча? Звідки ви це знаєте?

Олександр Зирін: Маються на увазі гроші, які витрачаються на її виробництво. Значить, вона має бути відповідної якості, а якості немає! Ось у чому біда. Ці гроші можна було б витратити з розумом і так, як потрібно.

Дмитро Крижанівський: А сколько, по-вашему, стоила такая программа?

Олександр Зирін: Це потрібно спеціально підраховувати, я можу це зробити для "Детектор медіа", якщо потрібно.

Дмитро Крижанівський: Хорошо, тогда конкретный вопрос – что для вас дорогой продукт на телевидении? Вот, ваш пример дорогого продукта, и вообще критерии дороговизны. Вы говорите "дорого", но не уточняете.

Олександр Зирін: Ну… Якщо брати програми такого типу на російському телебаченні, то...

Дмитро Крижанівський: Нет, ну смотрите, "Шоу Бени Хилла", допустим, стоит 120 тысяч, шоу Доренко – 80. Это разные прослойки телевизионной структуры. Чтобы утверждать, дорогой это проект или не дорогой, необходимо эту структуру знать, в ней быть. С позиции того, что там стоят дорогие цифровые камеры и там дорогой свет – да, она дорогая. Но с позиции телевизионщиков, которые её делают, она делается фактически без денег, на энтузиазме.

Олександр Зирін: Да, с позиции вашей зарплаты, наверное, недорогая.

Дмитро Крижанівський: Я ещё работаю фотографом, журналистом и ведущим. А вот здесь я работаю режиссёром... Вот есть Савенко. Как это ни парадоксально звучит, он воспринимается как номенклатурная единица, но у него есть духовные убеждения. Он молодой, прогрессивный, нормальный парень. И при всём этом у меня циничный взгляд на эту жизнь, и нам всем приходится что-то делать, чтобы жить…

Сергій Дацюк: Дмитрий, а почему они, гости вашей программы, такие неэнергичные, скучные, несексуальные?

Дмитро Крижанівський: Опять-таки, ответить на этот вопрос однозначно, не рассмотрев аспекты телевизионной кухни и телевизионной культуры, невозможно. Наши эстетические взгляды американизированы – мы хотим видеть западный "чиз", красивые попы, казанов. Но в то же время никто не хочет видеть простую мысль на экране, все хотят видеть форму. Смотрите, как это реализовывается: приходит человек, вот вам крупный план, вы имеете возможность видеть этого человека с какими угодно достоинствами и недостатками. Понятно, что если у человека будет чистая, искренняя мысль – он завоюет вашу симпатию. Это телевидение постмодерна.

Ганна Шерман: Дима, мы сейчас говорим об общественно-политическом ток-шоу "Четверта влада", которое позиционирует себя как программа о средствах массовой информации и власти.

Дмитро Крижанівський: Где вы это услышали?

Ганна Шерман: Я услышала это от Савенко в первом выпуске программы, когда он пытался, собственно, соответствовать анонсированной теме программы. И потом резко программа ушла в сторону от этого, занялась таким экстенсивным, профориентационным ликбезом для широких масс.

Олександр Чаленко: Каким ликбезом?

Ганна Шерман: Профориентационным.

Дмитро Крижанівський: Профориентационным… Да! И отлично! Почему вы считаете, что это плохо?

Ганна Шерман: Тогда не нужно называть программу "Четверта влада". Назовите "Школа юнкора".

Ганна Герман: Люди мають право знати, що відбувається в суспільстві.

Ганна Шерман: Ви вважаєте, що ця програма дає бодай якесь уявлення про те, що відбувається в суспільстві?

Ганна Герман: Так. Вона показує, хто чим дихає...

Дмитро Крижанівський: Абсолютно с вами согласен, и спасибо, что вы это заметили. Позвольте мне продолжить эту мысль. Фишка в том, что, если вы долго будете смотреть на лицо, вы проникнетесь приязнью к этому человеку. Это очень интеллигентный и приятный проект на сегодняшний день, где показывают неплохих людей... К тому же, когда вы близко видите глаза человека, легко можно определить, врёт он или говорит правду. Даже на биоэнергетическом уровне, если уж говорить о современном телевидении, – лицо воспринимается лучше.

Сергій Дацюк: В Австрии профсоюзы запретили всякое воспроизведение мелодии "Джингл Бэллз", потому что она, будучи проиграна много раз, просто доводила людей до бешенства. Не считаете ли вы, что эта программа создана для того, чтоб создать подобный эффект – вызвать у телезрителя непреодолимую ненависть ко всему этому?

Дмитро Крижанівський: Задача этой программы – заставить людей, которые к нам приходят, просто не врать.

Сергій Дацюк: Нет! Какая задача по отношению к зрителю? Мне все равно, что вы делаете по отношению…

Дмитро Крижанівський: Я говорю – заставить не врать гостя. И заставить зрителя полюбить его.

Сергій Дацюк: Либо возненавидеть.

Дмитро Крижанівський: Либо возненавидеть.

Сергій Дацюк: Всё! Я всё понял…

Дмитро Крижанівський: Программа построена на технологиях постмодернизма. Чтоб вам было понятно, что такое постмодернизм, расскажу про очень яркое его проявление на концерте Асии Ахат. Там рядом анонсировались три совсем разные вещи – скрипка, стриптизёры и супермаркет «Фуршет»…

Олександр Зирін: У мене до вас два запитання: перше – на кого разрахована ваша програма? І друге – коли ви востаннє були в Макарівському районі в селі Кацапетівка?

Дмитро Крижанівський: Совсем недавно, у меня там бабушка живёт. И пас там коров.

Олександр Зирін: Я розумію! Але ви розумієте, колективний перегляд там, де ви пасли корів...

Дмитро Крижанівський: Смотрят! Коровку спешат подоить – и смотрят!

Олександр Зирін: Та я про те, що ті люди ніколи не сприйматимуть вашого постмодернізму.

Дмитро Крижанівський: Это программа для умных людей…

Дмитро Іванов: Александр Швец в этой программе сказал две фразы, которые противоречат друг другу: «свобода слова у нас абсолютная» и «каждый из нас абсолютно без прав». Какая может быть свобода слова, если каждый из нас абсолютно бесправен? И вообще, постоянно возникали фразы, которые противоречили друг другу.

Ганна Шерман: Давайте вернёмся к вопросам, которые были заданы участникам программы и на которые не ответил ни один из участников. Первый вопрос – как стать главным редактором, что нужно для этого?

Сергій Дацюк: Есть циничный ответ, есть щадящий. Тебе как ответить?

Ганна Шерман: Ответь как есть.

Сергій Дацюк: Нужно лизать задницу собственнику и при этом следить, чтоб то, что ты делаешь, нравилось зрителю.

Дмитро Крижанівський: А в цивилизованном мире это называется находить общий язык с собственником и делать качественный продукт.

Ганна Герман: Люди, ну хто ж вам розкаже, як стати головним редактором?

(звучит реплика Дацюка – «Как стать Мерлин Монро? – Спать с режиссёром!»)

Олександр Чаленко: По знакомству. Вот я, например, давний друг Дацюка. У него внезапно умерла бабушка в Австралии, и Дацюк получил в наследство 15 миллионов баксов, 5 миллионов из которых он решил мне доверить, своему другу и собутыльнику. И вообще, что странного в том, что не ответили участники программы на этот вопрос?

Ганна Шерман: Странно то, что модератор программы задаёт гостям риторические вопросы, на которые он знает ответы или ответ на которые не ожидает услышать!

Наталія Кононенко (звертається до Крижановського): Я думаю, что вы немного не угадали с подбором гостей на эту программу. Думаю, что эти люди не классические главные редактора, они говорили о своих проектах как о бизнесе. Они не могут говорить о творчестве, потому что они уже давно не редактора – они уже не творческие люди. Можно было иначе сформулировать тему программы, допустим, не профессия главного редактора, а проблемы издателей в Украине, и тогда бы получился профессиональный классный разговор.

Оксана Лисенко: Никакой дискуссии не было. Получилось, что была реализована задача – показать людей такими, какими они есть на самом деле, а не обсудить проблемы их профессии. И все гости представляли одинаковые точки зрения.

Олександр Чаленко: А ещё такой вопрос – программа длится 45 минут, было приглашено 10 гостей, получается по 3 минуты на каждого гостя. Какая вообще дискуссия могла состояться, это был балаган просто! Нужно приглашать 3, максимум 4 человека.

Дмитро Крижанівський: Был главный элемент дискуссии – конфликт.

Олександр Чаленко: Дмитрий, а вы пробовали приглашать в программу главных редакторов «грантоедовских», оппозиционных изданий? К примеру, можно пригласить Анну Шерман, Наталью Лигачёву, Сергея Лещенко.

Марія Чарочкіна: Дело в том, что мы делали такие приглашения, но они просто не приходят.

Олександр Зирін: Гаразд, якщо переходити до питання – „як зробити краще?”. Я впевнений, що програма повинна виходити в прямому ефірі, тоді б і ці люди прийшли. А так люди не йдуть, тому що те, що вони скажуть, будуть „різати”.

Олександр Чаленко: А давайте сделаем таким образом – соберёмся, посмотрим программу с Шолохом, и он нам скажет, «резали» его или нет. Это и обсудим.

Сергій Шолох: Да, ту программу я хотел бы обсудить…

Олександр Чаленко: Полторы недели назад инициировали комиссию по проверке «грантоедских» организаций. Вы можете посвятить этому программу (обращаясь к редакторам Маше и Даше) и пригласить на неё таких «грантоедов», как «Громадське радио», Радио «Континент»?..

Сергій Шолох: Мы не на грантах, слава Богу – на рекламе.

Дмитро Крижанівський: Это технологически невозможно. План записи программ расписан на два месяца вперёд.

Олександр Чаленко: Глупости, неужели план нельзя корректировать? А если кто-то умрёт?

Дмитро Крижанівський: Если кто-то умрёт, тогда можно... Между прочим, программу планировали выпускать в прямом эфире, первые два раза она записывалась, и на третий мы хотели выходить в эфир. Но так получилось, что гости, даже учитывая то, что они профессионалы, не могли адекватно вести себя перед камерой. Адекватно – значит, когда ведущий задаёт вопрос, услышать вопрос и ответить на него без дрожи, а отвечать живо, как будто выпили бокальчик пива.

Олександр Зирін: Ні, це просто катастрофа, ви що, не можете працювати з гостями?

Дмитро Крижанівський: Вы понимаете, я не могу им передавать свои мысли, чтобы они их понимали, и Савенко не может.

Ганна Шерман: Вы просто должны задавать конкретные вопросы!

Дмитро Крижанівський: Если вопрос не понят – ещё не значит, что он не конкретный...

P.S. Віктор Шлинчак, головний редактор інтернет-видання „Главред”, який був учасником саме обговорюваного випуску програми „Четверта влада”, у коментарі „Детектор медіа” заявив, що практично нічого зі сказаного ним не побачив в ефірі. Також Віктор Шлинчак вважає, що навіть те, що пішло в ефір, було некоректним цитуванням.

Читайте також:

15 голых баб не ведают стыда

Позавчера