Шановні колеги, шанувальники друкованого і мовленого слова!

Нинішнє літо ознаменувалося відкритою конфронтацією деяких державних посадовців з позицією Президента України. Глава держави під час всеукраїнських зустрічей з журналістами регіональних ЗМІ двічі - у червні 2000р. і у березні 2002 р. (пізніше таких зустрічей просто не було) - засвідчив свою підтримку ідеї роздержавлення засобів масової інформації, заявив, що за бюджетні кошти не повинні утримуватися окремі видання.

Натомість останнім часом керівництво Держкомтелерадіо під егідою очолюваних чиновниками цієї структури громадських організацій (що взагалі є нонсенсом - державний службовець і водночас президент громадської організації) організовує у регіонах "круглі столи", учасники яких виступають проти ідеї роздержавлення ЗМІ, ухвалюють відповідні звернення до Верховної ради.

Організатори цих "круглих столів" вдаються до елементарної демагогії, переконуючи аудиторію, що преса, мовляв, і так уже роздержавлена. Залишилося лише 3% (тепер уже кажуть про 8%) друкованих ЗМІ, засновниками чи співзасновниками яких є структури представницької або виконавчої влади, залякують, що у випадку роздержавлення газети скуплять товстосуми.

Ці відсотки чиновники Держкомтелерадіо рахують від тих міфічних 17 з лишком тисяч видань, які вони зареєстрували, починаючи з 1994 року. А справжня картина така: цьоголітня передплата велась на 2528 всеукраїнських і 1938 місцевих газет і журналів. Давайте відкинемо від них розважальні, спеціалізовані (для городників, домогосподарок, рибалок, мисливців, любителів чаклування тощо) і побачимо, що суспільно-політичних (а саме такими є державні і комунальні ЗМІ) значно менше. Виходить, що йдеться не про три, не вісім, а значно більше відсотків як за кількістю назв, так і за тиражами.

Та до чого взагалі ця арифметика? Що, чиновники Держкомтелерадіо всерйоз вважають, що видання засновані не владою, працюють проти України? Якщо у них такі факти є і вони їх байдуже спостерігають, а не звертаються до суду, аби закрити такі ЗМІ, то ці чиновники коять злочин і не можуть сидіти у своїх кріслах.

Але таких фактів немає! І львівська газета "Високий замок" і донецька "Донбас" і всеукраїнські - "День", "Дзеркало тижня", "Киевские ведомости", "Комуніст", "Молодь України", "Народна справедливість", "Сільські вісті". "Товариш", "Україна молода", "Факты и комментарии" (називаю не за тиражами, а за абеткою) та й сотні інших творять поліфонічний інформаційний простір держави, допомагають будувати демократичну Україну за європейськими стандартами.

Не побоювання за майбутні ЗМІ відіграє вирішальну роль, а прагнення утримувати державні і комунальні ЗМІ у своїх руках, далі диктувати їм, про що, про кого і як писати стоїть за категоричною заявою пана Чижа, що "тенденція роздержавлення не пройде". Коли минулого року Л. Д. Кучма представляв І. С. Чижа членам колегії і працівникам апарату тодішнього Держкомінформполітики, пан Чиж запевнив, що він, представник опозиції, зробить усе для свободи слова у ЗМІ нашої держави. Тепер опозиціонер Чиж б'ється за те, щоб ЗМІ і журналісти були підручними влади, як колись вони були підручними КПРС. Порятуй нас, Боже, від такої опозиції.

Держкомтелерадіо жодного разу не вдарило на сполох, щоб захистити працівників ЗМІ від утисків влади, не припинив вакханалію викидання трудових колективів редакцій з числа співзасновників газет, звільнення невгодних місцевим вождикам принципових редакторів, не домігся, щоб були укладені, а головне - виконувалися установчі договори між співзасновниками.

Малювати майбутні фінансові потоки владним ЗМІ у той час, коли держава заборгувала своїм співгромадянам мільярди гривень зарплат і пенсій - це свідомо ошукувати редакційні колективи. Треба дивитися правді у вічі і допомогти цим колективам заробляти гроші.

Противитися роздержавленню - це наражати на безробіття і колективи тих ЗМІ, які у ліквідованих під час майбутньої адміністративної реформи районах просто будуть викидані на вулицю.

У демократичних суспільствах не існує державних чи комунальних засобів масової інформації. Більше того, на теренах колишнього СРСР їх уже немає у Литві, Латвії, Естонії, Грузії.

Іде роздержавлення ЗМІ, засновниками чи співзасновниками яких є владні структури, вже давно на часі. Зрештою, це й одна з вимог Ради Європи для інтеграції України у спільноту нашого континенту.

Українська асоціація видавців періодичної преси подала у профільний парламентський комітет розроблений за допомогою іноземного інвестора проект Закону України про роздержавлення друкованих ЗМІ, суть якого - владні структури виходять з складу співзасновників, а майно редакцій виставляються на торги ( редакційний колектив може викупити його за 50% вартості).

Національна Спілка журналістів не може погодитися з таким принципом.

Ми виходимо з того, що за кошти, зароблені редакціями газет, засновниками яких колись були партійні, комсомольські, профспілкові та радянські органи, свого часу були збудовані приміщення редакцій і їхніх друкарень. Тому ми вважаємо: перш, ніж переходити до роздержавлення, слід передати ці приміщення у колективну неподільну власність журналістських організацій, трудових колективів редакцій або у безстрокове оперативне управління редакцій.

Редакції ж тих ЗМІ, які створені органами представницької і виконавчої влади після проголошення Україною незалежності і займають приміщення, збудовані не за кошти редакцій, повинні мати право викупу приміщень, що є у користуванні реакцій, за залишковою балансовою вартістю з розстрочкою на 10 і більше років, з дотриманням вимог ст. 11 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів".

Так само майно редакції (комп'ютери, розмножувальна техніка, транспорт, папір, меблі тощо) мають бути передані у власність редакційних колективів, адже, хоча сьогодні редакції заробляють до 70, а подекуди й 100% коштів, необхідних на випуск видання, це майно вважається комунальною власністю і редакціям воно не належить.

На рік (є пропозиції - на 2 роки) після роздержавлення ЗМІ їм слід оголосити податкові канікули.

Знаю, багатьох журналістів державних і комунальних засобів масової інформації лякає, що при роздержавленні цих ЗМІ вони втратять право одержувати пенсію аналогічно до держслужбовців. Спілка вважає, що усі журналісти телерадіоорганізацій, періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємствами зв'язку, що їх видають, по пенсійному забезпеченню мають прирівнюватись до державних службовців.

Оце - найпринциповіші положення підготовленого Національною спілкою журналістів України проекту закону України "Про роздержавлення державних і комунальних засобів масової інформації та визначення належності майна, необхідного для діяльності організації, що здійснюють масову інформацію".

Перший варіант проекту було надіслано обласним організаціям НСЖУ. Узагальнивши їхні пропозиції, ми розробили новий, який надіслали безпосередньо групі редакторів комунальних ЗМІ. Плануємо обговорити цю проблему на пленумі правління НСЖУ з участю місцевих журналістів.

Ми за розробку пакету документів, пов'язаних з цим складним питанням. Але ми проти поспіху, підштовхування і затягування журналістських колективів у ярмо "світлого майбутнього".

Закон щодо роздержавлення ЗМІ, на нашу думку, має бути ухвалений цього року, а почати діяти з 1 січня 2005 року.

Це має бути не одномоментний процес і починати його варто перед усім з колективів, які вже сьогодні цього прагнуть. Саме на їхньому досвіді можна було б відпрацювати механізм подальших дій.

Те що це - не проста проблема, відомо кожному журналістському колективу - і комунальному, і тому, який вислизнув з цього зашморгу. Вона, переконаний, має спокійно, врівноважено обговорюватися у суспільстві. На жаль, Держкомтелерадіо ні словечком не відгукнувся на обидва законопроекти нашої Спілки. Так само, як і на мою пропозицію у першій половині жовтня провести спільне засідання правління НСЖУ, колегії Держтелерадіо з участю керівників уряду, міністерств, відомств та редакційних колективів.

Тому я закликаю Президента Леоніда Кучму:

- ще раз чітко заявити про свою підтримку процесу демократизації, роздержавлення ЗМІ, свободи слова у нашій державі;

- зажадати від керівництва Держкомтелерадіо конкретних пояснень, що вони зробили і роблять для утвердження свободи слова у засобах масової інформації, створення належних правових і матеріальних умов для їхньої діяльності, захисту ЗМІ та журналістів від адміністративних та судових утисків;

- доручити Міністерству юстиції перевірити, наскільки поєднання чиновниками Держтелерадіо їхніх державних посад з керівництвом громадськими організаціями і їхня діяльність у цих структурах відповідає законодавству України, статутам громадських об'єднань;

- винести питання про концепцію роздержавлення ЗМІ на засідання Ради з інформаційної політики при Президенті України;

голову Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Миколу Томенка :

- разом з Національною спілкою журналістів, з залученням інших парламентських комітетів, колективів ЗМІ, юристів, розробити проект ґрунтовної програми підготовки редакцій про роздержавлення, обговорити його у журналістських організацій.

Сьогодні питання стоїть так: або українська журналістика нарешті впишеться у контекст світової, або вона трансформується у рептильні видання влади.

Вибір - за журналістами і суспільством.