Завершальна фраза ведучого лунала зовсім в іншому контексті, зовсім не в тому, як згодом розтлумачу її я. Але є корисною і має змусити весь український народ знайти єдиний шлях до переоцінки минулого.

Багато хто запевняє, що це не можливо через кілька факторів: ідеологізація історії, зацікавленність влади у перманентній національній ворожнечі між “східняками” і “західняками” тощо. Проект Макарова лише мав затвердити неможливість порозуміння нації. Так, зрештою, й вишло. Ведучий кілька разів заспокоював істориків-опонентів. Здебільшого таке відбувається на кожній програмі, що хоч якимось чином пов’язана з радянським минулим українців.

Склад учасників програми навмисно було подібрано таким чином, аби “на сцені було щобільше крові”. Така режисерська задумка, так здобувається популярність каналу, такі правила професійної журналістики. Тому часткове втручання пана Макарова із фразами на кшталт – “я не хочу розбрату, заради цього ми сьогодні зібрались” – дещо формальні й неестетичні. Програма свідомо зліплена на конфлікті і мала бути якомога гострішою.

До мордобиття в студії справа не дійшла, але погрози лунали. Пана Корчинського, наприклад, пообіцяли підірвати на площі, якщо він “перейменує дивізію СС “Галичина”. До речі, незрозуміло, чому саме Корчинський був запрошений на передачу в якості експерта. Адже це трохи дивно і не додає професійності каналу, коли постійний його журналіст виступає ще й як гість програми. На “1+1” таке трапляється дедалі частіше.

Але не про те. Якщо на телебаченні (у цивілізованих умовах) люди готові були гризти горлянку за свою “історичну правду”, я собі лише уявляю, як українське суспільство, певно, єдине у світі для якого питання минулого є найвразливішим - реагувало на програму. Я сумніваюся, що те саме суспільство, для якого друга найвразливіша річ – горілка, після цієї програми не перейшло від дискусійного мордобиття до реального. Так чи дійсно мета цієї программи - “досягти злагоди”? Невже історики, екперти, журналісти, державні діячі досьогодні не зрозуміли, що це є безперспективна річ? Напевно, ні, коли із студії говорять абсолютно тупі речі найповажніші й найрозумніші особи країни. Мовляв, “всі крапка над “і” розставлять майбутні покоління”. Які крапки? Мовляв, “досягнення згоди в історичних питаннях – то є справа очищення нашої совісті”. Поясніть, від чого мають “очищувати совість” мої діти? Мені досі незрозуміло, чому українське суспільство шукає власну мету в минулому? Якщо історія нас об’єктивно роз’єднує, потрібно думати над тим, що сьогодні може об’єднати. Для нової Незалежної України, таким може бути лише МАЙБУТНЄ. Єдине і спільне.

Безумовно, історія - це почуття мільйонів українців, які ніхто не має права ігнорувати, але якими бажано навчитися керувати. Але, якщо розмови про минуле неминучі, їх необхідно перевести в іншу площину - у площину історичної відповідальності і справедливості. З одного боку, наприклад, воїни УПА виступали силою, історичною місією якої була Незалежна Україна, з іншого боку - вони цю місію завалили. На етапі безвідповідальної полеміки, у пошуку «винних», Україна знову може завалити історичну місію. І зовсім непереконливими для нащадків будуть виправдання, мовляв, вибудовуючи суверенну державу, у першого українського президента вийшла олігархія, а другий, керуючись тими ж демократичними принципами розвитку країни, лише зміцнив «досягнення» свого попередника.

Також непереконливим виглядає для народу Північної Ірландії історична спадщина Ірландської республіканської армії, що з 60-х років минулого століття виборювала незалежність Ольстера. Результат боротьби – більша частина мешканців держави позитивно оцінила введення Лондоном прямого правління в регіоні. Їм набридла війна за ідею, бачення якої в кожного було різним.

Саме тому сьогодні як ніколи важливо навчитися переосмислювати історію. І якщо минуле нам заважає, то особливістю нашої державності повинна стати модель загального майбутнього, його конструювання у свідомості кожного українця. І навіть, якщо майбутнє не можна передбачати, його завжди можна винайти.