Про вміння мислити, тобто про системність і аналіз...

6 Лютого 2003
1861

Про вміння мислити, тобто про системність і аналіз...

1861
„Детектор медіа” матеріалом нашого постійного автора Миколи Семени продовжує дискусію про журналістську професійність та шляхи покращення якісного рівня української журналістики.
Про вміння мислити, тобто про системність і аналіз...
Нагадаємо, що нашими запитаннями до читачів були наступні:

1.Чого, перш за все, бракує сучасним журналістам з точки зору фаховості їхньої продукції (знання професійних стандартів; можливості або бажання дотримуватись таких стандартів; взагалі – освіти, ерудиції; відповідальності; моральності або знання кодексів журналістської етики тощо).

2.Чи сприяє суспільна ситуація в Україні зростанню журналістської професійності? Чому?

3.Що – робити, аби покращити якісний рівень української журналістики?

Очевидно, що є два методи оцінки журналістики: зовнішня, тобто з боку читачів чи глядачів, не знайомих з „кухнею” професії, і внутрішня – самооцінка самих журналістів. З боку споживачів нашого продукту оцінка простіша: правда -- брехня, зачепило -- не зачепило за живе, поверхово – глибоко, по суті – не по суті, і нарешті об’єктивно – заангажовано. Коли ж ми самі беремось хоч якимсь чином оцінювати фаховість журналістів, ми виходимо з надзвичайно багатьох вимог: освіта, загальна ерудиція, моральність, знання етичних кодексів, відповідальності тощо. І все це правильно. Але якщо взяти всю систему можливих оцінок, то завжди комусь чогось не вистачить, навряд чи знайдеться хоч одна людина , яка б на 100 відсотків відповідала всім вимогам. Погодьтеся, що це так. Хтось недовчився, хтось перевчився. Але ж справа в тому, що є суттєві ознаки професійності, а є другорядні, які власне професійності не регламентують. І під час навчання саме на цей другорядний масив знань витрачається левова частка часу. Наприклад, був певний час в історії ще радянської української журналістики, коли говорилось (і не без підстав!) про те, що журналістам ми даємо надзвичайно багато – вони вивчали сотні курсів і спецкурсів, які – і це справді так!—після закінчення університету ніколи жодного разу їм не знадобляться. Університети часто випускали енциклопедистів, які знали все і про все, але... рідко були здатні зробити щось конкретне. За часів нашого студентства розповідали анекдот про те, що студенти на першому курсі, як правило, писали романи, на другому – повісті, на третьому – оповідання, на четвертому – нариси, але на п’ятому з трудом могли написати газетну замітку.

Прихильники нової теорії стверджували, що треба перейти на інший тип підготовки журналістів, як в окремих країнах заходу, -- достатньо брати випускників будь яких вузів, схильних до писемної творчості, та за рік-два в якості другої освіти навчити їх премудрощам журналістського ремесла. І будемо мати готових журналістів. Інші стверджували, що журналістам неодмінно потрібна саме університетська освіта, і чим більше наук і спецкурсів – історичних, філологічних, економічних тощо – тим краще!

Я думаю зараз, що справа була саме в тому, що праві були і ті, і інші. Так, журналістам вкрай необхідні енциклопедичні знання, і хто до того схильний – будь ласка, торуйте цей свій шлях до геніальності. Але крім цього журналістам вкрай необхідні і вузько спеціальні знання, але вводити їх всі на факультетах журналістики було б безглуздо. Справді, в медичних, наприклад журналах мають працювати, переважно, медики за освітою, в історичних – історики, в юридичних – юристи, це, здається зрозуміло, але це не значить, що слід на факультетах журналістики вивчати всю медицину, всю юриспруденцію, приблизно так, як студенти факультетів журналістики в 70-х вивчали всю історію, всю лінгвістику та всю літературу, як не значить, що слід відкривати факультети медичної – а потім юридичної, економічної, будівельної, аграрної, і так без кінця! – журналістики...

Вся справа полягає в тому, що як сказав свого часу Анатолій Аграновський, “добре пише не той, хто добре пише, а той, хто добре мислить...” Отже – журналістом може бути людина з будь якою освітою, і не велика біда в тому, що вона може мати певні прогалини в знаннях, -- але при цьому кожному журналісту необхідна лише одна якість: вміння мислити, яке в практичній творчості проявляється двома здібностями – мислити системно, та мислити аналітично. Саме за будь якої освіти, за будь яких умов, знань, вміння мислити системно та аналітично – буде призводити до того, що будь яка тема, будь який матеріал, якщо до нього підійдуть з цими вимогами, буде зібраний, проаналізований, а значить і викладений в газеті, чи на ТБ – системно і аналітично, а отже – без прогалин в знаннях, морально, енциклопедично, відповідально, повно і так далі. Журналістам можна пробачити певні прогалини в знаннях (а хто знає виключно все і не має жодної прогалини?!), але журналістам не можна пробачити нездатність до системності та аналітичності. Бо тільки володіючи ними можна поповнити будь які прогалини в знаннях та підходах, а не володіти ними – значить відразу бути професійно непридатним.

Відхід від комуністичних догматів – то був перший крок до того, що суспільна ситуація в Україні стала сприяти підвищенню фаховості ЗМІ взагалі. І нинішня суспільна ситуація в Україні – це продовження того, що мі самі – політики, і журналісти також, сформували після тоталітаризму. Інша справа, чи хотіли ми саме такого стану речей, однак процес соціальної творчості продовжується, а тому взаємний вплив соціальної ситуації на фаховість і навпаки триває. І з того, що саме життя викликало виникнення журналістської профспілки, що удосконалюються системи правового захисту свободи слова, я думаю, можна зробити лише єдиний висновок, що життя вимагає і формує більш професійну журналістику, ніж вона була до цього.

До сьогодні, думаю, справедливе твердження часів нашого студентства – журналістів робить не університет. Зрозуміло, що і університет теж, але десь на якомусь етапу навчання – це може бути низка спеціальних семінарів, або ж просто практикум в редакціях, -- має бути вмонтована в загальний учбовий процес якась потужна школа мислення. Навчити писати, знімати, монтувати, говорити, триматись на екрані -- легше, але найголовніше – навчити журналістів при всьому цьому мислити так, як це розумів, наприклад Анатолій Аграновський, і це вже буде більший крок до професійності, ніж є за звичай...
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
спеціально для “Детектор медіа”, СІМФЕРОПОЛЬ,
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1861
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду