Показ фільму «Балерини ФСБ. Українки на службі у росіян» відбувся 15 червня у київському кінотеатрі «Жовтень». Черговий нічний російський обстріл не завадив команді «Слідства.інфо» зібрати майже повну залу глядачів. На фоні новин про влучання у Києво-Печерську лавру та загиблих унаслідок атаки, слова засуджених жінок сприймалися ще гостріше. Після показу одна з глядачок навіть сказала, що збожеволіла б від такої розмови з ув’язненими.

На презентації, зокрема, були присутні авторка фільму Владислава Кобко, режисер Владислав Кравець, продюсерки фільму Настя Станко й Анна Бабінець, журналіст Олег Котюжанський, якого в процесі зйомок також намагалися завербувати росіяни. Стрічка вже доступна на ютубі.

Наразі 82 жінки відбувають покарання у колоніях за статтею про колабораційну діяльність, а ще 60 — за статтею про державну зраду. Троє з них засуджені до довічного позбавлення волі. Сімох ув’язнених жінок уже передали Росії, і ще 62 хочуть потрапити на обмін і чекають своєї черги.

У колонії жінки займаються творчістю і рукоділлям. Одна з них зробила витинанку у формі балерини — звідси й назва фільму. Аналогія до балету і російської культури також підкріплюється музичним оформленням: автори використали фрагмент із «Лебединого озера» та пісню «Підмосковні вечори», лише переробили звук на гру музичної скриньки.

У фільмі — три історії: Вікторії Хвиль із Черкащини — однієї з засуджених до довічного ув’язнення за державну зраду, Анастасії Ясагашвілі, яка отримала 15 років за співпрацю з росіянами на окупованій частині Запорізької області, та Марії Гонтаренко, яку намагалися завербувати російські спецслужби, але вона вчасно звернулася до українських правоохоронних органів. Марія також узяла участь у презентації фільму.

Авторка фільму, журналістка Владислава Кобко

Не пов’язані між собою, ці історії показують весь шлях роботи росіян: на кого саме вони звертають увагу для вербування, через які соцмережі працюють, як входять у довіру, що вимагають і, зрештою, чим такий зв’язок може закінчитися.

Вікторія Хвиль отримала спочатку умовний термін за «публічні заклики до підтримки рішень і дій держави-агресорки», коли у 2022 році залишила у фейсбуці коментар, де назвала війну «спеціальною військовою операцією». Окрім того, вона захищає використання російської мови в Україні: «Коли починають мене щемити за мову, мені ще більше хочеться розмовляти російською».

Вікторія Хвиль

За рік у телеграмі з нею зв’язався чоловік на ім’я Владімір Черченко. Спочатку він просто написав: «Привіт, я твій друг», а згодом розповів, що начебто саме завдяки російським спецслужбам Вікторія не потрапила у в’язницю вперше.

«Він сказав, що він із ФСБ. Він знає всю мою історію, яку мені довелося у 22-му році витримати. Завдяки їхнім службам я не потрапила до в’язниці, що він захищає таких, як я, що я можу не хвилюватися за свою сім’ю, за свою маму, за сина, перетерпівши все те, що було в мене справді зі Службою безпеки України. Я справді чомусь повірила йому», — розповіла Вікторія у фільмі.

Прокурорка у другій справі Хвиль Анна Ярусевич пояснює, що ФСБ встановила, що якщо Вікторія вже була засуджена, то мабуть, обурена діями влади в Україні. І росіяни пішли саме через цей шлях вербування. В інших випадках вербують, використовуючи гроші або романтику. Вікторія від грошей відмовилася, тож суто з ідейних міркувань передавала росіянам локації блокпостів і військової частини на Черкащині.

Вона досі заперечує факт нападу на Україну, судовий процес називає «судилищем» і зараз сподівається потрапити до Росії через обмін: «Маю рідного брата. Але в принципі, не дуже мені й хотілося у Воронеж. Мене щось більше цікавить Крим. Ось тому зараз у мене ціль і найбільша мета — це обмін. Поки що в мене є ще потенціал і сили. Треба своєю працею заробити на якийсь, знаєте, куточок, якийсь будиночок».

Анастасія Ясагашвілі родом із Запорізької області. На момент початку повномасштабної війни їй було 19 років. На відміну від Вікторії, її вербувати не довелося, вона заговорила з окупантами сама: «На початку березня я поїхала в районний центр. А там російські солдати заїхали на поле. Я кажу: “Куди ви їдете, дурні? Об’їдьте ось так, ось так. Щоб ви не зашкодили землі”. Ну тому що вони розкурочать її, ми ж потім узагалі нічого з нею не зробимо. Минає кілька днів, приїжджає “зачистка”. Заїжджають вони в село, оточують повністю місцевість і починається: “То ж ти нашим пацанам пояснювала, як об’їжджати? Ти ж розумієшся, місцева. Будеш працювати”».

Анастасія Ясагашвілі

Далі, за словами Анастасії, вона працювала картографом і розподіляла росіянам логістичні шляхи. Але, згідно з вироком, цим її діяльність не обмежувалася. Саме вона повідомила ворогу про те, що батьки її чоловіка — військові ЗСУ.

Через це росіяни утримували його «на підвалі» близько двох тижнів, а його сестру — протягом трьох-чотирьох діб. Анастасія неодноразово приходила до власного чоловіка «на підвал» і казала, що якщо він хоче вийти, то необхідно надати інформацію про проукраїнськи налаштованих жителів села. Крім того, вона разом зі «своєю опергрупою» була присутня на затриманні бійців «Азову».

Влітку Анастасія виїхала з окупованого села до Запоріжжя, де сама повідомила СБУ, що її завербували російські спецслужби. Хоча у вироку йдеться, що її співпраця з українськими правоохоронцями відбулася у нечесний спосіб, тобто вона могла маніпулювати деякими свідченнями.

«Люди ні в чому невинні. Ні ті, що на Донбасі, ні ополченці, які там піднялися. У кожного на це була причина. Винна не країна загалом, а уряд у тому, що допустив таку ситуацію. Ви залишили людей. За що? Ми не такі, як у Києві, чи ми не такі, як на заході?», — таким чином Анастасія звинувачує у війні не Росію, а українську владу.

Щодо методів вербування українок росіянами також показовою є історія Марії Гонтаренко, яка шукала заробіток через соцмережі. Вона відгукнулася на лист із пропозицією, але потенційний «роботодавець» підозріло перепитував, наскільки серйозними є її проблеми з грошима. Потім скинув прайс: підпал будівлі прокуратури — від 3000 доларів, будівлі СБУ — від 5000 доларів, автомобілі держслужб — від 1000 доларів тощо. А за залучення до підпалів інших людей пропонується «бонус» у розмірі 100 доларів.

Глядачі в кінотеатрі «Жовтневий»

Марії запропонували самій придумати роботу і знайти об’єкт для підпалу. Обов’язкова умова: виконання треба зафільмувати, вказавши на аркуші паперу певний код, аби підтвердити справжність відео.

«Я подзвонила на гарячу лінію СБУ. Там відповіли, все зафіксували. І далі вже відбувалася взаємодія через СБУ. Це листування вести просто так самостійно не можна. Є чіткі домовленості, що якщо я продовжую це, то я маю перепитувати», — розповіла Марія.

Під час презентації в «Жовтневому» вона закликала не ігнорувати такі повідомлення і не боятися звертатися до правоохоронців: «Я дуже рада, що я не в тюрмі. Напевно, передам послання від СБУ, яка допомогла розрулити цю ситуацію. Якщо вам щось подібне пишуть, будь ласка, не скіпайте такі листи, зверніться до СБУ. Це нескладно — просто передати частину такого листування, відреагувати на таке повідомлення, але це дуже допоможе нашій стороні перемогти у цій війні».

Марія Гонтаренко й Олег Котюжанський

Такий же метод вербування росіяни намагалися використати щодо журналіста «Слідства.інфо» Олега Котюжанського, який створив у телеграмі акаунт із жіночим ім’ям і видав себе за дівчину, яка шукає роботу.

За легендою він був 22-річною киянкою Машою, яка постійно конфліктує з матір’ю, потерпає від побоїв і дуже потребує грошей. Лише за годину після появи у чатах із пошуку роботи журналіст почав отримувати пропозиції щодо підпалу автівок ТЦК, поліції, військових, установлення вибухівки та зйомки певних об’єктів.

Листування Олега Котюжанського під виглядом Марії Брагіної

У одному з чатів співрозмовник уточнив, що готовий заплатити 5000 доларів за вбивство будь-якого українського військового. Журналіст листувався з ним близько місяця, однак ідентифікувати співрозмовника не вийшло, бо за цей час він змінив чотири акаунти. Після отримання пропозиції про вбивство Олег Котюжанський зателефонував на гарячу лінію СБУ за номером 1516. Його попросили надіслати скриншот акаунта вербувальника до офіційного чат-бота «Спали ФСБшника», однак станом на момент публікації зворотного зв’язку журналіст не отримав.

Після показу в аудиторії була можливість поспілкуватися з командою «Слідства.інфо» і почути враження самих авторів від спілкування з ув’язненими.

Владислава Кобко розповіла, що росіяни дедалі частіше залучають саме жінок до вчинення різного роду злочинів. Найбільше їй запам’яталося ставлення самих засуджених до власних вироків.

«Що цікаво, більшість із них узагалі не вважає себе засудженими, що вони в чомусь винні, що вони щось зробили не так. Вони всі говорять про те, що вони політв’язні, що вони жертви режиму. В Україні немає свободи слова. І для мене це був трохи шок, коли я це вперше почула», — сказала Владислава Кобко.

Владислава Кобко, Настя Станко й Іван Кісілевич

Начальник управління Офісу Генпрокурора Іван Кісілевич сказав, що внутрішній ворог в країні є і його відомство сприятиме обміну таких людей на полонених у Росії: «Ми бачимо засуджених, які знімалися в цьому фільмі, вони не каються. Ми б сприяли цьому процесу — максимально видати всіх таких громадян, якщо наші оборонці повернуться до України. Ті ж самі азовці, які до цих пір утримуються в російському полоні, й інші люди».

Олег Котюжанський, коментуючи власний експеримент із перевтіленням у вигаданий образ жінки, розповів, що чим вразливіша людина, тим охочіше представники російських спецслужб намагаються цим скористатися.

Він каже, що знайти пропозиції сумнівної роботи для людей у скрутному становищі легко, натомість протидіяти таким схемам надзвичайно складно, адже акаунти купують у величезній кількості та змінюють постійно. Журналіст закликав уважніше ставитися до людей, які перебувають у складних життєвих обставинах, адже саме вони часто стають мішенню для вербувальників.

Глядачка Ліза, яка родом з окупованої частини Херсонської області, поцікавилася, чому засуджені погодилися брати участь у зйомках і як вдалося налагодити з ними контакт.

Питання від глядачки Лізи з Херсонщини

Владислава Кобко розповіла, що пошук героїнь виявився значно складнішим, ніж очікувала команда. Виявилося, що 95% цих жінок не готові говорити відверто. Лише Анастасія Ясагашвілі погодилася одразу, а Вікторія Хмиль зголосилася на публічність, лише сподіваючись, що це допоможе їй потрапити до списків на обмін. На це Ліза додала, що збожеволіла б від розмови з ними.

Журналіст і військовослужбовець Артем Шевченко поцікавився, чому лише у невеликої частини засуджених за співпрацю з ворогом вийшло виїхати до Росії. Настя Станко припустила, що Росія не хоче цих людей, адже ставиться до них як до використаного матеріалу.

Серед глядачів — редакторка публікацій «Громадського» Христина Коціра

Глядачка Анна запитала, якою має бути ефективна стратегія боротьби з вербуванням на державному рівні. Настя Станко відповіла, що журналісти можуть лише привертати увагу до проблеми, тоді як основна відповідальність лежить на правоохоронних органах: «Багато сказали доброго про СБУ, але насправді в нас співпраця з СБУ не склалася. Олег дзвонив під видом Маші, й нам ніхто не передзвонював, не пропонував далі вести це листування й щось з’ясовувати. Ми фактично отримали коментар СБУ трохи хитрістю, подзвонивши їм на гарячу лінію, тому що вони з нами, на відміну від прокуратури, поліції, не хотіли спілкуватися, хоча це їхня справа. І в нас є велике питання, чи вистачає в СБУ людей цим займатися, чи займаються вони цим достатньо добре? Бо наші випадки закінчилися нічим і ми не знаємо, чи кудись пішли ті скрини, які ми скидали.

Я думаю, що має бути краще вибудувана їхня робота, зокрема, в закладах освіти, коледжах, ПТУ, старших класах, бо вербують багато неповнолітніх. І так само нам, напевно, всім як суспільству треба дивитися за своїм колом, чи хтось потрапив у якусь морально тяжку ситуацію, фінансову чи ще якусь, бо таких зазвичай вербують».

Владислава Кобко та Настя Станко

У коментарі «Детектору медіа» Владислава Кобко розповіла про жінок, які залишилися за кадром. Виявилося, що для прихильності до Росії зовсім не обов’язково пам’ятати Радянський Союз. Серед жінок, засуджених за злочини проти національної безпеки, чимало молоді, а головним мотивом для багатьох із них стали гроші.

«Це дуже різні жінки. Це працівниця РАЦСу з Києва, це дівчина 2004 року народження, це донька священника з Покровська, яка ставила телефон на вікно церкви і записувала колони, які їдуть із технікою. Вона зараз на 15 років засуджена, цій дівчині теж близько 20 років», — розповіла журналістка.

А найстаршій жінці серед ув’язнених наразі 76 років. Тож універсального портрета чи одного очевидного пояснення мотивів колаборанток немає. За словами Кобко, люди погоджувалися на співпрацю з ворогом із дуже різних причин, але найпоширенішим мотивом залишаються гроші.

Як приклад вона навела справу 25-річної Ангеліни Довбні, яка наводила ракети по Кіровоградщині та Полтавщині й отримала за це близько 150 тисяч гривень.

«Вона сидить в одній колонії з Вікторією Хвиль. Я не контактувала з самою Ангеліною, бо вона відмовилася від розмови, але Вікторія розповідала про те, що Ангеліна цим дуже пишається, бо вона отримала гроші, а інші ні», — каже Кобко.

Водночас ідеологічно мотивованих людей, подібних до Хвиль, серед засуджених менше. Як розповіла Владислава Кобко, за спостереженнями правоохоронців, поширеною схемою вербування є використання родинних або особистих зв’язків на окупованих територіях чи в Росії.

«Саме за допомогою родичів вони знаходять до них якісь ключики. Та ж Ангеліна Довбня була в окупованому Маріуполі. Познайомилася там із російським ФСБшником, і після виїзду на підконтрольну Україні територію спілкування між ними не припинилося. Він її певним чином шантажував. Але саме це знайомство, яке зав’язалося в окупації, де встановлений режим Росії, стало відправною точкою до того, що її дії призвели до загибелі людей», — каже журналістка.

Вона підтвердила, що більшість випадків вербування українців російськими спецслужбами відбувається саме через телеграм, хоча вже нерідко залучаються і WhatsApp, і навіть Signal. Журналістка вважає, що регулювання або обмеження певної платформи не розв’яже проблему, якщо людина свідомо шукає способи їх обходити.

Тож стрічка «Балерини ФСБ. Українки на службі у росіян» фіксує реальність і вказує на прогалини в роботі наших спецслужб та інформаційної політики. При перегляді виникає дуже багато питань: як протидіяти вербуванню, які тези доносити суспільству і якими каналами комунікації? Загалом, чому на дванадцятому році війни так багато людей, зокрема молоді, готові продаватися ворогу? Але відповідей поки що немає ні в кого.

Фото: «Слідство. інфо»