У київському Будинку кіно відбулася презентація книжки Сергія Тримбача «Олександр Довженко. Від пекла до раю», яка нещодавно вийшла друком у видавництві «Дух і Літера».

Кінознавець, кінокритик і сценарист Сергій Тримбач є дослідником творчості та життя кіномитця, і  це вже його друга масштабна праця, присвячена Довженку (окрім багатьох публікацій у медіа та книги «Довженко без гриму: листи, спогади, архівні знахідки», упорядкованої у співавторстві з Вірою Агеєвою). У перший книзі, «Олександр Довженко: Загибель богів» (видана у 2007 році), Тримбач аналізував  екранний доробок Довженка, акцентуючи на багатоплановості та багатошаровості цього доробку, досліджував зв’язок його фільмів з їхнім історичним контекстом, висвітлював стосунки режисера з його ворогами, друзями й тогочасною владою.

Нова книга «Олександр Довженко. Від пекла до раю» — художній твір, який сам автор характеризує як «літературну гру».

«Це моя авторська версія його життя, — сказав Сергій Тримбач у коментарі “Детектору медіа”. — Звісно, є й інші, але оскільки Довженко давно присутній у моєму житті, я дозволив собі таку гру. Герой, з яким ти як письменник або дослідник довго співіснуєш, вже набуває певної свободи у своїх діях — і ти повинен це враховувати».

Персонажем книги є  і сам Тримбач: у ній він — Автор, який народився в 1895 році, сучасник Довженка, перебуває з ним на короткому зв’язку, іноді листується. І здійснює ті його бажання, які самому кінорежисерові не судилося реалізувати в житті реальному. У фіналі оповіді Довженко не помирає в 1956 році, а переїжджає до Франції, як того і справді колись хотів. «Він дуже хотів поїхати на ювілей французької синематеки, на який його запросили. Він 26 років був невиїзним. У нього багато років були проблеми з серцем, і коли йому стало зовсім погано, лікарі, що приїхали, практично нічого не зробили — просто спостерігали. І він помер. Напевно, це було зроблено навмисно — ця версія у книзі також викладається. Він хотів зняти два фільми з Чарлі Чапліном. У книзі я виконав його бажання: переїхавши до Франції у 1956-му, Довженко знімає з Чапліном фільм “Король Нью-Йорка”. До речі, вони у старості були дуже схожі один на одного».

У книзі Довженко постає як трагічна фігура. Власне, таким він і був насправді, адже творив у тих умовах, про які в 1991 році говорила Ліна Костенко у своїй доповіді «Геній в умовах заблокованої культури».

«Довженко був приречений: у 1932 році він був у списках на арешт, — розповідає Сергій Тримбач. — Його чекала доля Леся Курбаса, Миколи Куліша і сотень інших українських інтелектуалів. Він уникнув цього тільки тому, що йому влаштували аудієнцію зі Сталіним. Влаштували насамперед завдяки Юлії Солнцевій, яка зіграла в його житті зловісну роль, хоча, з іншого боку, її зв'язки з органами  дозволили йому вціліти… Він був людиною-смертником, він мав бути розстріляним, але прожив після цього ще чверть століття. Та в такому випадку починається якесь зовсім інше життя… Декілька років до початку Другої світової війни він, по суті, був придворним режисером».

Тримбач зазначає, що в західних кінознавчих текстах Сталін вказується як «генеральний продюсер радянського кіно». Він читав усі нові сценарії і замовляв теми. Ідея фільму «Щорс», знятого Довженком, належить Сталіну, зберігся режисерський сценарій з його примітками. В одній з них, наприклад, зауважується, що Щорс — інтелігентна людина, яка не дозволяє собі хамства (як це «дозволив» йому Довженко).  

Але під час війни Довженко порушив директиви «батька народів», написавши повість «Україна в огні». «І ніхто — ні Хрущов, ні всі інші, кому Довженко її читав, — суть цього тексту не просікли. Хрущов сказав: “Немедленно снимать!”. А коли повість прочитав Сталін, він відразу побачив те, що  там і було — що, по суті, йдеться про якусь незалежну Україну, яка веде свою незалежну, осібну, автономну війну з нацистською Німеччиною. Там нема ніяких росіян — воюють українці. Сталін побачив якусь ізольовану від СРСР територію. Що для нього означало “український націоналізм”. У своєму щоденнику Довженко записав, що йому тоді сказали: “Никакой Украины нет!”» — розповідає Сергій Тримбач.  

На презентації книги були присутні актори й акторки: Сергій Калантай, Ніна Капінос, Алла Сергійко, — та інші кінематографісти, які читали спогади учнів  Довженка, листи — його та адресовані йому.

 «Стус міг би закинути Довженку звинувачення за його компроміси, правда ж? Але ні, не кинув. Безкомпромісна Ліна Костенко могла би закинути. І теж цього не зробила. Бо вони зрозуміли, оцінили подвиги його життя: Україна — це було основне для нього. Так, компроміси зі Сталіним, але він робив це не просто, щоби вижити самому, а щоби вижила, вціліла  Україна — хай навіть у такій заблокованій, схиблений якійсь конструкції, в якій опинилася в цій радянській імперії. Інакше ніякої України сьогодні б не було, якби не ці люди — Довженко і ця генерація, яка вціліла та зуміла вижити», — впевнений Тримбач.

Під час презентації видання «Олександр Довженко. Від пекла до раю» відбулося і представлення книги «Іван Миколайчук. Містерії долі» («Дух і Літера», 2021, 2023 рр.), з якою Сергія Тримбача номіновано на Національну премію імені Тараса Шевченка — 2026.

• Читайте також: «Довженко: спокуса любов’ю»

Фото Олени Чередниченко та Сергія Борденюка