21 грудня в Українському домі в Києві відбулась прем’єра «Книги Еміля» письменника та військовослужбовця Ілларіона Павлюка. Це його четвертий роман, і він розповів шанувальникам, що вже працює над новою книжкою. 

Вхід на презентацію був вільним. На початку Ілларіон Павлюк сказав, що боявся, що ніхто не прийде, тому вирішив не робити зайвих перепон у вигляді реєстрацій. Однак людей прийшло так багато, що всі охочі не змогли розміститися в актовій залі Українського дому. Письменнику навіть почали телефонувати його знайомі, яким не вдалося зайти до залу. Зрештою люди не лише заповнили всі місця, в й стояли у проходах, сиділи на підлозі під сценою і на сцені.

Упродовж двох годин на сцені відбувалося відкрите інтерв'ю з автором, яке вела його літературна агентка Оксана Зьобро.

Говорили не лише про «Книгу Еміля», а й про всю його творчість. Оксана Зьобро зазначила, що у всіх своїх книжках Ілларіон «препарує зло». У відповідь він сказав, що найнебезпечнішим вважає не відкрите зло, а те, що зачаїлося поруч з тобою і готове знищити тебе найбільш вразливий момент.

«Хто для вас гірший: російський солдат, який приїхав в Україну і загинув, чи хтось, хто живе поруч з вами і наводить ракети на ваші міста та фотографує об’єкти? Мені страшно, що ці люди живуть серед нас, що це можуть бути наші знайомі, сусіди», —  сказав Ілларіон Павлюк.

Оцим найбільшим злом у «Книзі Еміля» є сусідка хлопчика. Цей образ списаний із лддини, яка реально зустрілася Павлюку в дитинстві. Він розповів, що коли йому було чотири роки, його старший брат, якого він дуже любив, помер через генетичне захворювання, яке ослабило його імунітет. Саме тоді в житті Павлюка трапилась ця сама сусідка. 

«До мене приходить жінка. Я знаю про неї, що вона сусідка з сусіднього будинку. Я бачу її старий засмальцований халат. Вона велика. Вона сонце закриває. І вона каже мені: "А де твій братик?" Мій брат в лікарні. Ми до нього літали літаком. Це зараз я розумію, що летіли ми зі Скадовська до Херсону літаком, терміново, прямо з садочку мене тато забрав, а мама там була вже —  не тому, що ми були багаті. А тому, що батьки боялися, що я не встигну попрощатися з братом. Це були його останні дні. Він помер 20 березня.

Я дуже добре пам'ятаю цей візит, його палату. Пам'ятаю, як я плакав через те, що його колять голкою, бо йому ставили крапельниці, а він мене втішав, що це не больно. Пам'ятаю, як ми летіли додому. І тепер я розумію, чому батьки потім довго не наважувалися сказати мені, що він помер. Пройшов деякий час після повернення, і вже тепло, можливо квітень, чи навіть травень. І ось до мене приходить жінка і питає, де мій брат. Я кажу "В лікарні". Вона каже: "Це тобі так мама з татом сказали?" Я кажу: "Так". І вона мені каже: "Вони обдурили тебе. Твій братик не в лікарні, він помер". Вона каже це мені прямим текстом. В це складно повірити, аое так було». 

Це була його найбільша дитяча психотравма після, власне, смерті брата, зізнався Ілларіон Павлюк.

Але загалом «Книга Еміля», вважає автор, це —  багатошаровий твір і кожен читач має право на свою інтерпретацію. В ній важливий не тільки сюжет, а й досвід перебування у світі, де сенси не завжди очевидні. Читач може загубитися, блукаючи між символами, образами та містичними подіями, і це частина задуму — навчитися відчувати, а не одразу розуміти.

Ілларіон Павлюк каже, що вже працює над п’ятою книжкою. Він не розкрив ні назви, ні що це буде за жанр, але сказав, що ця книга буде про диво і про перемогу добра над злом.

«Хіба не диво, що Святий Миколай - простий чоловік, який жив багато століть тому, просто почав робити подарунки дітям, і це стало багатовіковою традицією і тепер мільярди людей дітей по всьому світу мають це диво. Він не міг написати про це в тредс, але йому вдалося створити це диво, які існує через багато століть, - сказав Ілларіон Павлюк, - Хіба не диво, що Ісус Христос, якого розп’яли на хресті і потім ще й прокололи списом для певності, вийшов з гробниці живим? І можна довго сперечатися, чи це була кома, чи щось інше. Для батька, який втратив дитину, хіба мало б для мене значення, якби вона ожила, якби це сталося - природно чи надприродно. Мова взагалі не про релігію. А про те, що глобально зло програло, бо воно не змогло його вбити і через тисячоліття його вчення живе по всьому світу». 

Оксана Зьобро, яка вже давно працює з Ілларіоном Павлюком, сказала, що коли вперше прочитала його першу книгу —  «Білий попіл», одразу зрозуміла: в автора велике майбутнє.

«Я одразу зрозуміла: це буде бестселер. Я була в цьому абсолютно переконана й твердила це всім у нас у "Видавництві Старого Лева”», —  сказала Оксана Зьобро.

Автор  додав, що наклад «Я бачу, вас цікавить пітьма» склав уже 170 тис. примірників.

«Коли я лише почав писати першу свою книгу, я страшно переймався, що це нікому не буде потрібно. А не варто було. Якщо ви не можете не писати, то пишіть обов'язково і це знайде свого читача», - сказав Ілларіон Павлюк.

Після презентації розпочалась автограф-сесія, яка тривала кілька годин, через кількість бажаючих отримати автограф. Книги письменник підписував не звичайною ручкою, а скляним пером та особливим чорнилом під назвою афганський лазурит. Лазуровий колір не раз зустрічається в книзі і має своє символічне значення. Фото Юлії Лавришин