Жили-були три кити, на яких довгий час трималося багато процесів у передвоєнній та воєнній Україні. Перший кит —  зусилля посольства США, яке різними способами штовхало українську державу та суспільство боротися з корупцією. Ці зусилля зачахли одночасно з переосмисленням США своєї ролі на міжнародній арені, яке відбулося з приходом нової адміністрації.

Другий кит — євроінтеграція. Тут, як кажуть, почалися пробуксовки з боку нашого уряду і парламентарів, як тільки демарш Угорщини уповільнив євроінтеграційний процес для України: мовляв, навіщо проводити якісь реформи чи ухвалювати не так щоби популярні законопроєкти, якщо це все одно не дасть швидкого результату.

І нарешті, третій кит — відновлення, тобто надія на те, що потрібно потерпіти, вижити, перемогти і це обов’язково буде винагороджено щедрими іноземними інвестиціями в відбудову зруйнованої України. За логікою цього вступу до статті я мала би написати, що і цей напрямок зачахнув одночасно з затягуванням Росією жорстокої війни на виснаження. Але ні. Цьогорічна Ukraine Recovery Conference неочікувано нарешті зустрілася з реальністю й отримала нове дихання, де-факто трансформувавшись у конференцію про оборону.

Звісно, в офіційній програмі звучало чимало дискусій про перспективу повоєнних інвестицій, але вони радше були фоном для інших тем і розмов:

— всі запитання іноземних та українських журналістів до президента Володимира Зеленського були про перспективи оборони України;

—  від кількох джерел я почула, що ледь не єдина сфера, яка просто зараз цікавить іноземних інвесторів — це виробництво зброї в Україні чи з Україною;

— іноземні уряди цікавить те саме: красномовний приклад — запуск BraveTech EU, спільної ініціативи Європейської Комісії та Міністерства цифрової трансформації України, спрямованої на прискорення оборонних інновацій шляхом тіснішої співпраці між Києвом та Брюсселем.

У цій зовсім не новій, але оновленій реальності виникає запитання про оновлену роль медіа в безпеці та обороні. І я зовсім не маю на увазі пропаганду чи воєнну цензуру. Я радше про те, яким чином медіа ще більше, ніж зараз можуть допомогти нашій країні перемогти, а разом із тим і підтримати своє існування, яке зазнає неабияких випробувань через дедалі більше фінансове виснаження наявних рекламодавців і аудиторії.

Сайд-івент «Сильні медіа, прозора відбудова: як журналістика будує майбутнє України» дав надію на те, що одного разу тема медіа нарешті з’явиться і в основній програмі URC

Отже, про безпеку і оборону можна й потрібно писати. По-перше, там є рекламні гроші. Чудовий приклад —проєкт «Оборонка» на «Українській правді», який спонсорує Національна асоціація оборонної промисловості України. По-друге, оборонна промисловість як така не має перетворюватися на «чорну скриньку», де абсолютно все відбувається за закритими дверима. Національна безпека — це, звісно, питання делікатне й потребує секретності. Але разом із тим усе секретне тяжіє до корупції, завищення витрат та іншої неефективності. Так що потрібен баланс між інтересами безпеки та суспільства, допомогти забезпечити який — природна функція медіа.

Підготовка до сайд-івенту «Разом до відновлення: влада, громадянське суспільство та бізнес для стійкої політики» показала, що з доступом і прозорістю оборонного сектора є складнощі не тільки в медіа, а й у громадських організацій

Ще одна зрозуміла функція медіа — виробництво контенту для формування й підтримання стійкості суспільства. Що би не казали розбещувачі людських душ, але якісна, перевірена, наповнена фактажем інформація ніколи не буде зайвою. Врешті решт, не буде її — Росія швидко хакне всі масові платформи штучного інтелекту, нагодувавши їх своїми фейками.

Українські медійники цілком можуть експортувати свою експертизу за кордон. Ми стаємо все менш одинокими у власному нещасті по мірі того, як на мапі світу з’являються нові поточні чи потенційні війни. Литовський суспільний мовник LRT періодично публікує статті на кшталт того, чи працюватимуть магазини в Литві під час військового вторгнення. Але хто краще за нас розкаже самому LRT, як під час вторгнення працюватимуть медіа? І до чого та як слід підготуватися їхнім керівникам та співробітникам, щоби забезпечити власну безперебійну роботу?

І набуття такої експертизи — процес неперервний, бо війна — гіркий учитель. Скажімо, захисні шоломи та бронежилети не втрачають актуальності переважно для воєнкорів. Але тим, хто знімають результати обстрілів міст далеко за лінією фронту, теж доводиться шукати нові рішення у відповідь на тактику росіян бити по кілька разів в одну й ту саму ціль.

Усе тут сказане не відміняє та не підміняє собою вже звичні виклики та задачі для медіа воєнного часу: роль медіа в адвокації євроінтеграційних реформ, роздуми про повоєнні вибори, само- та співрегулівні ініціативи щодо якості контенту чи правил реклами, реакцію на моніторинги контенту і просто щоденне фінансове та безпекове виживання. Сказане тут лише доповнює звичну палітру.

Фото: «Детектор медіа»