Українська академія лідерства (УАЛ) — це програма особистісного та суспільного розвитку для випускників середніх шкіл. Це 10-місячний формаційний курс, який поєднує елементи інтелектуального, фізичного, емоційного розвитку на основі цінностей.

Перший осередок Української академії лідерства з’явився у 2015 році в Києві. Перед повномасштабним вторгненням УАЛ мала сім осередків: у Харкові, Полтаві, Львові, Миколаєві, Чернівцях, Маріуполі та Києві. Керівник і засновник Української академії лідерства, яка створена після Революції гідності, — Роман Тичківський.

З назви академії, якій цього року виповнюється десять років, зрозуміло, що головний акцент робиться на вихованні лідерів, які готові брати відповідальність за Україну. Дуже часто випускники шкіл остаточно не визначилися з вибором професії. В УАЛ їм допомагають знайти ту сферу, де вони можуть бути більш ефективні. До великої війни в УАЛ студенти вивчали філософію, фінансовий менеджмент та основи підприємництва, психологію стосунків і курс про здоровий спосіб життя. Зараз, за словами керівника з розвитку, партнерств та інфраструктури УАЛ Любомира Шимківа, велика увага приділяється предметам, які актуальні під час війни: на базовому рівні безпека, тактична медицина тощо. Значно побільшало волонтерства, емпатії, каже Любомир.

В академії за роки повномасштабного вторгнення багато чого змінилося. Змінилася кількість осередків, формула фінансування, співвідношення студенток і студентів, але не змінилася місія — впливати на глибинні соціальні процеси в українському суспільстві шляхом формування генерації молодих людей, які готові брати відповідальність за власну країну та мають необхідні для цього здібності. Студенти УАЛ — це молоді лідери, які мають активну позицію, не бояться особистої відповідальності, більше дбають про суспільне благо, ніж про особисте, живуть у гармонії з природою.

На запитання, чи можливо в часи повномасштабної війни, коли ворог тероризує українців постійними обстрілами, думати про розвиток, чи лише про виживання, Любомир Шимків відповів: «З точки зору філософії, якщо ти не рухаєшся, то деградуєш».

Зараз УАЛ багато співпрацює з бізнесом. І не тільки для організації стажування. Цього року академія запускає новий інструмент підтримки академії — стипендійну програму. «Весь бізнес, малий, середній чи великий, може заснувати стипендію і підтримувати конкретно одну молоду людину, яка не виїхала, або повернулася. У нас цього року навчається близько 20 студентів, які повернулися з-за кордону заради академії. Дуже тішить такий свідомий вибір», — розповідає Любомир. Таким чином в УАЛ планують замістити надходження, які відпали після припинення донорської допомоги (20—30%), коштами бізнесу. За словами Любомира, на наступний рік хочуть зібрати 120 стипендій.

Про це, а також про інші програми УАЛ Любомир Шимків розповів у інтерв’ю «Детектору медіа».

— Любомире, які зміни відбулися в Українській академії лідерства з початку повномасштабного вторгнення?

— За місяць до повномасштабного вторгнення ми вже релокували всі осередки на захід України. Осередки з Маріуполя, Харкова, Миколаєва спершу були релоковані в Київ, а згодом у Франківськ, Тернопіль і Львів. Ми не хотіли створювати паніку, все робили в узгодженні з містами (мерами та меріями), які нас підтримують. Ми розуміли, що безпека передусім. І коли почалося повномасштабне вторгнення, стало зрозуміло, наскільки це було мудро. Бо, наприклад, із Маріуполя ми не встигли би вивезти студентів і працівників. На жаль, одна наша колега з родиною залишилася в Маріуполі до початку ворожого наступу, і потім їм довелося виїжджали в перших евакуаційних коридорах. І це було дуже непросто.

— Про яку кількість людей узагалі йдеться?

— У кожному осередку було 40 студентів плюс команда працівників вісім осіб. На один осередок потрібен був автобус.

Відповідно, коли почалося повномасштабне вторгнення, ми продовжували функціонувати у Львові, Тернополі, Франківську, де й завершили навчальний рік. А закриття навчального року у нас узагалі було в Кам’янці-Подільському. На той час ніхто не розумів, що буде далі.

Частина команди, ті, хто раніше служив, мобілізувалися, а також частина пішла добровольцями в ЗСУ. Улітку 22-го відбулося стратегічне переформатування, ми намагалися зрозуміти, в якому режимі організація буде далі функціонувати. Засновники ухвалили рішення, що навчальний рік 22/23 почнеться тільки в одному осередку у Львові. Тому що взагалі не було розуміння, наскільки довго триватиме війна. Ми повністю втратили фінансування і підтримку від приватних донорів, адже ті перемкнулися на підтримку армії, і це абсолютно нормально під час війни.

Ми не могли продовжувати працювати у тому масштабі, який був до війни. Осередок у Маріуполі окупували росіяни, а Харків і Миколаїв був під постійними обстрілами. Відповідно п’ять осередків трансформувалися в один. Це було дуже боляче для організації, але наше ключове завдання було втримати команду, всіх ключових людей і стейкхолдерів, які нас підтримували. Ми прагнули не робити перерви в роботі, тому що дуже важко потім її відновлювати. І це було правильне рішення. За рік роботи у Львові ми змогли стабілізувати команду, зрозуміти, як далі працюємо. Визначили стратегію та ухвалили  рішення, що наступні роки поступово почнемо відновлювати осередки та масштабуватися залежно від становища в країні.

Головне, щоб був запит абітурієнтів. Друге, щоб була підтримка, в тому числі від міських рад, бо частина нашого бюджету — це підтримка міст. Звичайно, ми продовжували працювати з міжнародними донорами.

— Чи зменшилася кількість ваших студентів?

— Зменшилася кількість осередків і відповідно студентів. У Львові у 2022/2023-му в нас навчалося 55 студентів. До повномасштабного вторгнення у п’яти осередках було загалом 200. На навчальний рік 2023/2024 ми ухвалили рішення відкрити осередок в Ужгороді. Для цього було проведено дуже системну роботу протягом восьми місяців. Ми мали підготувати стейкхолдерів на місці, щоб заручитися підтримкою обласних і міських депутатів, обласної військової адміністрації. На той час Закарпатську ОВА очолював Віктор Микита, він дуже посприяв у реалізації наших задумів. Депутати міста проголосували за програму підтримки. Таким чином ми відкрили осередок в Ужгороді. І почали поступово відновлюватися.

Потім ухвалили рішення, що потрібно повертатися в Київ. Тому у вересні 24-го ми розпочали навчання вже у трьох осередках. Зараз у нас навчається 100 студентів у трьох містах. І ми поступово починаємо нарощувати той обсяг, який був до 24 лютого 2022 року.

— Навчання проходить очно, дистанційно — чи у вас змішана система?

— У нас немає дистанційного навчання, тільки очне. Це власне і є основною цінністю, і водночас основним викликом. Звісно, що було страшно, але ми продовжували функціонувати. Перші місяці великої війни всі повністю перемкнулися на волонтерство. Ми адаптували програму, студенти максимально волонтерили, жили всі разом в укриттях, і це зблизило всіх ще більше. Вони завершили навчальний рік ідейно сформовані, з чітким розумінням, що хочуть робити у майбутньому. Зараз ми маємо трирічний досвід роботи під час повномасштабної війни. Наприклад, київський осередок 60% ночей цього року спав в укритті. Тому що згідно з нашими протоколами безпеки, якщо починається повітряна тривога, в будь-який час ночі вони мають спуститися в укриття. І це теж дуже впливає на програму, бо всі втомлені. Але з іншого боку це точно краще, ніж онлайн, адже під час Covid було набагато важче втримати позитивну групову динаміку, бо у менторів узагалі не було персонального контакту зі студентами, адже вся програма проходила дистанційно.

— Чи відомо, скільки ваших випускників у ЗСУ чи ТРО?

— Ми проводили опитування, близько 80% нашої спільноти активно залучені до волонтерства. Це для нас один із хороших показників, яким ми насправді пишаємося. 57 людей зі спільноти УАЛ служать у ЗСУ, також спільнота самостійно організувала об’єднання «Дотик», яке допомагає військовим з академії. За минулий рік зібрали на їхні потреби близько 6 млн грн.

На превеликий жаль, серед наших випускників є семеро загиблих Героїв, які віддали життя за свободу та гідність України.

— Як змінилася навчальна програма? Як саме ви допомагаєте студентам укріпити цінності та свідоміше обрати професію? Раніше у вас були такі предмети як філософія, фінансовий менеджмент та основи підприємництва, психологія стосунків і курс про здоровий спосіб життя…

— Передусім більше уваги приділяємо предметам, які актуальні під час війни. Це на базовому рівні безпека, тактична медицина, зустрічі з ветеранами та чинними військовими тощо. Ці речі ми імплементували у вишколи, коли студенти на три-чотири дні виїжджають у ліс на навчання.

Стосовно курсів, то багато викладачів продовжує викладати, але дехто завершив співпрацю з нами. З точки зору усвідомлення свого шляху в професії, то ми зараз системно вибудували роботу з бізнесом і стажування. І плануємо далі це розвивати, тому що бачимо, наскільки це добре працює. У кожному місті, де зараз функціонує академія, ми стали партнерами з бізнес-спільнотою, яка нам близька по цінностях. І фактично в нас так побудована програма, що вже на рік уперед розплановані візити підприємців до студентів і нас на підприємства. Це цінно, бо студенти бачать реальний ринок, як працює реальний запит на професії, спілкуються з власниками, керівниками. І у них у голові складається справжня картинка, а не з бульбашок із соціальних медіа. Для партнерів це теж цінно, бо вони бачать реальне покоління, в якого зовсім інші очікування й вимоги до роботи.

— А є у вас стажування в медіа? Чи є бажання у ваших випускників там стажуватися?

— Є, щороку ми стараємося, щоб наші студенти стажувалися в різних сферах. Я згадав більше бізнес, але також наші студенти стажуються і в благодійних фондах, наприклад у «Повернись живим», і громадських організаціях, міських радах. Раніше ми ще практикували стажування в уряді, але цього року не робили. Тиждень часу в уряді — це мало для розуміння всіх процесів. Тому вирішили це робити у форматі довшого літнього стажування. Як на мене, маючи цей швидкий контакт із роботодавцем і дуже чесні фідбеки, молода людина може краще зрозуміти, як їй далі будувати своє життя.

— Ваша навчальна програма для молодих лідерів передбачала здобуття навичок самопізнання, аналізу суспільних викликів, командної роботи, ефективної комунікації. До вас приходять молоді люди, готові такі навички здобути? Чи можна навчити високоінтелектуального інтроверта ефективної комунікації? Чи такі до вас не потрапляють?

— Одна з найбільших цінностей академії те, що ми збираємо в одному кампусі представників абсолютно всіх соціальних груп, типів, регіонів тощо. Тобто студент в осередку перебуває з абсолютно різними людьми, але всіх об’єднують спільні цінності. У студента точно є бажання щось більше зробити для країни, бо підлітки, які приходять до нас, мислять цими категоріями. Якщо бути чесним, до нас приходять амбітні студенти. І це важливо, бо якщо є амбіції, бажання і цінності, то далі ми вже допомагаємо їм прокачати своє лідерство і визначити персональний вектор розвитку.

— Чи всі, хто до вас приходить, стають лідерами?

— УАЛ цього року виповниться десять років Думаю, ми доросли до того, щоб, зробити ґрунтовне дослідження наших випускників і зрозуміти, хто є хто в плані лідерства, який вплив вони здійснюють, і загалом, що потрібно змінювати далі в програмі, щоб її покращувати.

Бо формаційна програма точно постійно має змінюватися, ми не обмежені різними бюрократичними процедурами. Знаєте, УАЛ — це як майданчик, на якому можна тестувати абсолютно все, а далі, якщо це ефективно, то кращі практики можна імплементувати у формальну освіту. Нам є чим поділитися з суспільством на основі нашого досвіду.

— На ваш погляд, після кількох ковідних років і вже понад три роки великої війни, чи змінилися ті, хто приходить до вас вчитися? Бо неодноразово чула, що якість освіти з об’єктивних причин падає, підлітки змінилися.

— Підлітки змінилися, і це факт, і на це точно вплинули і Covid, і війна. І продовжує впливати. Підлітків стало менше, частина їх виїжджає за кордон, стало менше хлопців. Нас це зараз дуже турбує, бо для того, щоб була нормальна групова динаміка в осередку, має бути баланс. У нас завжди було співвідношення дівчат і хлопців 60 на 40. Зараз 80 на 20 — і це виклик для нас. Ще є багато викликів із психоемоційним станом. Збільшилися тривожність, стрес. Проте, мені здається, що дуже сильно розвинулася емпатія. Вона на якомусь нереально високому рівні в контексті бажання допомагати іншим. Ясно, що на це вплинула і війна, і волонтерство, і солідарність українців. Ми це чітко бачимо у підлітків, які приходять до нас навчатися. В майбутньому з такими людьми набагато легше будувати державу, бо вони дбають про спільне благо більше, ніж про своє особисте.

— Тепер поговорімо про плани. Чи можливо в часи повномасштабної війни, коли ворог тероризує українців постійними обстрілами, думати про розвиток? Чи лише про виживання?

— З точки зору філософії, якщо ти не рухаєшся, то деградуєш. Тому треба робити кроки вперед, хай би як важко це не було. Протягом дев’яти років ми заклали міцний фундамент, здобули великий досвід і розуміємо, як розвивати академію далі.

Наприклад, ми поставили ціль, що нам потрібно мати свою інфраструктуру, яку раніше здебільшого орендували. З 2023 року ми зайнялися тим, щоб у Львові завершити реконструкцію кампусу, яку розпочали ще у 2021-му відразу після Covid. І цього року ми її завершуємо. Це величезний масштабний проєкт. Це наше приміщення, яке місто передало нам у безплатну оренду. Це кампус мрії, для його реконструкції ми залучили найкращих проєктантів і дизайнерів. І цей проєкт мобілізував усю команду академії.

Зараз ми розуміємо, як далі правильно будувати інфраструктуру в інших містах та як ефективно нею управляти. До цього процесу залучається дуже багато стейкхолдерів, ми розуміємо, що це важливо, бо дає подих і надію не тільки нам, а й українцям. Бо коли ти показуєш партнерам, що в час війни можна відкривати сучасні інфраструктурні об’єкти для молоді, це свідчення того, що в Україні є майбутнє. Тут можна здобувати класну освіту, не потрібно виїжджати. По-друге, ми масштабуємося, поступово відновлюємося. Це теж важливо, це теж урок, який ми засвоїли. Треба робити це з підтримкою, залучати дійсно широке коло партнерів, не тільки міжнародних донорів, щоб не бути залежним тільки від когось одного. І таким чином, коли ти вже маєш велику палітру підтримки, тоді можна відкривати новий центр. Але основний критерій для нас — це попит. Важливо розуміти, що українським дітям потрібна академія.

— Ви планували створити десять Центрів розвитку лідерства у стратегічних містах України. Але у вас наразі три. Ви не відмовилися від своїх планів?

— Так, у нас наразі три, десять — це наша візія. Можливо, й не потрібно буде десять, побачимо. Водночас ми зараз також запускаємо інші освітні продукти, бо академія як інституція сформувалася в результаті однієї ключової програми. Це десятимісячна формаційна програма для випускників шкіл. Це є наш основний продукт.

За ці десять років ми багато експериментували, маємо вже багато експертизи й запустили нові освітні продукти. У 2024 році ми реалізували дуже класну програму для освітніх управлінців спільно з британським університетом Warwick. Це була тримодульна програма в Британії, на якій навчалися провідні управлінці з міністерств освіти та науки, цифрової трансформації, керівники освітніх інституцій, департаментів освіти та провідних НГО. Для нас ця програма — яскравий приклад того, коли в умовах війни з’являється можливість, то ти її ловиш та створюєш новий продукт.

Також у 2025 році ми створили формаційну програму для лідерів громад «Про лани, мости та зорі». На ній у нас навчалися підприємці, освітяни та керівники місцевого самоврядування. Ми плануємо її розвивати далі, щоб це стало майданчиком об’єднання, консолідації, побудови мостів між лідерами громад. Кожен модуль програми проходив у іншому місці. І це магія, люди після навчання розпочинали спільні проєкти, бізнеси, колаборації — і це дуже-дуже тішить. Водночас ми їх знайомимо з нашими студентами, для нас важливо, щоб вони приходили в осередки, ділилися своїм досвідом, ставали лекторами, фінансово підтримували та засновували стипендії імені своїх родин, компаній тощо.

— Окрім основної місії — глибинна трансформація українського суспільства шляхом формування генерації молодих людей, які мають на те необхідні здібності, ви ще й ділитеся своїм досвідом із громадами. Приміром, у вас на сайті зазначено, що УАЛ щороку втілює понад 100 суспільних проєктів: із розвитку лідерства, проєктного менеджменту, медіаграмотності, здорового способу життя, традицій тощо. Розкажіть, як ви покращуєте медіаграмотність.

— Коли осередок заходить у регіон, то працює з громадою. Наприклад, в Ужгороді він працює з усім Закарпаттям. У нас для громади є розроблені короткострокові лідерські програми. Це відбувається наступним чином. Наприклад, наші студенти їдуть в одну з громад і працюють зі школярами кількох шкіл, навчають їх лідерства, командотворення, проводять із ними читання книг, рефлексують тощо. Аналогічно Львів працює з Львівською областю, Київ — із Київською. До відходу USAID ми мали в планах дуже масштабний проєкт по роботі з 25 громадами в різних куточках України. На жаль, він не відбувся. Але ми продовжуємо робити це своїми силами, просто в меншій кількості громад.

Щодо медіаграмотності, то у нас є курси з медіаграмотності. Ми робимо основний акцент на фактчекінгу і критичному сприйнятті отриманої інформації. Ключове в тому, щоб дати базу, а далі вже молода людина починає сама копати, якщо хоче. Стосовно проєктів медіаграмотності, то є ініціативи студентів, які вони реалізовують у місцевих школах і запрошують експертів із медіа читати лекції на певну тематику.

— Хто зараз фінансує Українську академію лідерства? Чи вдарило по вас припинення американської донорської допомоги? Чи платне у вас навчання?

— Коли почалося повномасштабне вторгнення, весь приватний бізнес, який нас підтримував, перемкнувся на армію. І був такий консенсус: ми не просили у бізнесу, бо розуміли, що вони донатять на армію. А вони розуміли, що нас підтримують міжнародні донори, і ми виживемо. Але коли USAID припинив свою діяльність в Україні, цей консенсус себе вичерпав. Зараз ми активно і по-новому вибудовуємо співпрацю з бізнесом. По-перше, щоб дати їм додаткову цінність від академії. А, по-друге, ми запускаємо основний інструмент підтримки академії — стипендійну програму. Відповідно, весь бізнес, малий, середній чи великий, може заснувати стипендію і підтримувати конкретно одну молоду людину, яка не виїхала, або повернулася. У нас цього року навчається близько 20 студентів, які повернулися з-за кордону заради академії. Дуже тішить такий свідомий вибір.

Структура фінансування академії зараз виглядає наступним чином: фонд UMAEF (Ukraine Moldova American Enterprise Fund) покриває близько 40% фінансування, яке допомагає здійснювати базову роботу. Решта 60% — це кошти з державного та міських бюджетів, благодійні внески студентів, кошти приватних партнерів та інших донорів. Цього року внесок студента — це 55 000 грн на рік, туди входить часткова оплата за проживання, харчування та страхування. Але навіть якщо студент не може зробити цей внесок, то ми завжди йдемо назустріч і надаємо додаткові стипендії, щоб відсутність коштів не стала перепоною для вступу талановитої молодої людини. Зараз у нас сформована досить життєстійка модель. Коли хтось один відпадає, то інші підхоплюють.

— Уточню, а з державного бюджету ви в який спосіб отримуєте кошти?

— Ми їх отримуємо через програму розвитку лідерського руху секретаріату Кабінету Міністрів України. За ці кошти ми здійснюємо суспільні проєкти в Україні та експедицію в Європейський Союз, де адвокатуємо наші державні інтереси. І це один із наших флагманських щорічних проєктів. У нас експедицій не було тільки під час Covid і в перший рік повномасштабного вторгнення.

— Ви створили перший в Україні телеграм-бот для добрих справ. Як в академії загалом зараз ставляться до телеграму?

— Цей бот уже не працює. А загалом Академія негативно ставиться до телеграму. Ми вивели всі офіційні комунікації звідти.

— Чи є ще подібні до вашого заклади освіти в Україні? В інших країнах? Знаю, що є в Ізраїлі.

— Подібних насправді немає. В Україні не з’явилися. Можливо, з’являться. Особливо враховуючи те, що країна заходить на роки у війну. Нам потрібно дуже свідомо, цілісно і системно працювати з молоддю. Такий інструмент як академія — один із найсистемніших, бо за рік навчання допомагає сформуватися людині та стати на шлях цілісної особистості.

Я б дуже хотів, щоб у майбутньому, коли з’явиться можливість і бажання у держави, ми масштабували наш досвід, масштабували академію чи інші програми подібного типу, щоб охопити величезну кількість молоді. Бо спроможність і досвід уже є, методологія є, команда, викладачі й інструктори є, випускників більше ніж 1350 осіб, які можуть працювати крутими менторами й наставниками.

— Які відносини у вас із міносвіти? З іншими вишами?

— Ми дружимо, десь взаємодіємо у проєктній діяльності, наприклад, у нас на програмі з лідерства в університеті Warwick навчалася команда з міністерства освіти. Міністр нас підтримує, його син, до речі, торік закінчив академію, навчався в Ужгородському осередку.

Ми розуміємо, що міністерству освіти бракує коштів, тож поки на них не претендуємо. Але в майбутньому, коли підніметься економіка і буде можливість підтримати академію, думаю, що масштабні проєкти потрібно буде реалізовувати саме з міністерством. Бо вплив всеукраїнського масштабу можна здійснити лише в партнерстві з державою.

— Чи думали в академії про те, як зараз об’єднувати молодь із прифронтових територій і ту, що виїхала? А після закінчення війни — і з деокупованих територій?

— Ми не втрачаємо зв’язок із молоддю з прифронтових територій, плюс у нас є клуб випускників. Ми підтримуємо комунікацію і з тими випускниками, які виїхали за кордон, збираємо кілька разів на рік за кордоном, щоб не втратити контакт. Це важливо, бо у кожного своє життя. Найменше, що ми можемо зробити, — не втратити комунікацію й оцю залученість до країни, щоб людина по можливості допомагала. От це дуже важливо.

Стосовно окупованих територій, думаю, що це надскладна задача. І це треба робити, об’єднавшись усім, хто працює з молоддю, хто зацікавлений розробляти стратегію, бо це дуже важке питання.

— Чи не робили опитування серед ваших студентів, звідки вони дізнаються новини, які медіа читають, дивляться, слухають?

— Більшість насправді з телеграму черпає. І це правда. Якщо говорити про медіа, за їхніми словами, вони зараз дивляться дуже багато ютуб-блогерів. Пам’ятаю, до повномасштабного вторгнення в нас один із топів був Майкл Щур. Зараз не скажу, ми не робили опитування суто по медіа.

— Ви говорили, що домовляєтеся з бізнесом щодо стипендіальних програм. Скільки таких студентів оплачується бізнесом?

— Ми якраз зараз запускаємо цю програму. 28 червня у нас пройде перша подія з нагоди старту благодійної стипендійної програми. Фактично, ми плануємо замістити надходження, які зупинилися після припинення донорської допомоги (20—30%), коштами бізнесу. Ми хочемо зібрати 120 стипендій на наступний рік. Зараз працюємо над тим, щоб українські компанії та підприємці долучалися. Це велика ціль, але насправді цілком реалістична. Ми тільки починаємо в цьому напрямі рухатися, але, думаю, це правильний шлях.

Бізнес має підтримувати освіту, молодіжні ініціативи, неприбуткові організації, які дійсно творять зміни та вплив на суспільство. Це зараз критично важливо, особливо в час, коли зменшилася міжнародна підтримка. Звичайно, що багато організацій не виживуть, можливо, через те, що недостатньо створювали цінність для суспільства. Але є купа класних організацій, які насправді потребують цієї підтримки від бізнесу. І десь вони, можливо, недокомунікували, недознайомилися, недовпізнали один одного. Тому потрібно будувати ці мости одне між одним. І ми як академія зараз дуже ретельно будемо з цим працювати, бо розуміємо, що жодні міжнародні донори нам не допоможуть, якщо ми не допоможемо собі самі.

Фото: з архіву Любомира Шимківа