Перед українськими журналістами щороку виникає все більше викликів. Вони пов’язані з повномасштабною війною та її наслідками. Ми втрачаємо колег і здоров’я, редакції втрачають техніку і приміщення, а іноді медіа зникає загалом.

Як у такій реальності працювати якісно задля інформування суспільства? Чи можливо дотримуватися журналістських стандартів таких, як: баланс думок, достовірність, відокремлення фактів від коментарів, точність, повнота і оперативність. 

Як висвітлювати війну, не завдаючи шкоди аудиторії, як зберегти холодну голову і не втратити емпатію в умовах війни, де смерті є частиною щоденних новин? Щоб дотриматися стандарту баланс думок, чи надавати слово рашистам, або гвалтівнику? Зважаючи на контроль військових, чи дійсно ми можемо забезпечити справедливе, професійне висвітлення війни? 

Висвітлення війни Росії проти України є безпрецедентним у всьому світі. З 2022 року у нас працювали і працюють десятки тисяч журналістів, в тому числі і зарубіжних. І практично всі прекрасно розуміли і розуміють наявність обмежень, пов’язаних з обороною країни. Оскільки ми повинні турбуватися і про життя цивільних, і про життя військових, які нас захищають. Тому ніхто не виступає проти воєнної цензури.

Але точно знаю, що більшість журналістів проти політичної цензури. Навіть під час війни.

Щодо етичності висвітлення наслідків війни, у нас неодноразово спалахували дискусії і щодо того, які світлини варто публікувати після обстрілів, і чи варто лізти з камерою в обличчя щойно звільненим  з полону. Переконана, що дискусії потрібні, але вони не повинні знецінювати роботу журналістів, фотографів і відеографів. Бо часто трапляється і таке.

Українці загалом дуже втомлені від війни і насильства. Журналісти в тому числі. Вони особисто бачили стільки трагедій і крові, розповідаючи про війну. Але вони продовжують працювати. Честь і хвала тим, хто, незважаючи на виснаженість і втому, робить свою роботу якісно, думаючи не про те, як більше заробити на хайповому заголовку, а думаючи про людей, про свого кінцевого споживача.

Журналістські стандарти залишаються актуальними і під час війни.

Як сказала директорка ІМІ Оксана Романюк, саморегуляція має бути заснована на довірі. Я би додала і на здоровому глузді. І перефразовуючи крилату фразу Сергія Стерненка, скажу: саморегуляції медіа в Україні все ще недостатньо. Тому закликаю журналістів ще раз перечитати Кодекс етики українського журналіста і за можливості допомагати Комісії з журналістської етики. Краще ми це зробимо самі, ніж хтось зробить це за нас.

Нагадаю, лауреаткою у спецномінації «Найкращий матеріал на тему дотримання професійних стандартів та журналістської етики під час війни» від Комісії з журналістської етики стала журналістка «Лівого берега» Інна Варениця з матеріалом «Між професійним та особистим».