У середині травня журналістка «Голосу Америки» Катерина Лісунова повідомила про пропозицію долучитися до PEN America. Вона пояснила, що членство в цій організації є посиленням голосу тих, хто бореться за свободу слова — як у літературі, так і в журналістиці. А також додала, що це визнання важливості журналістів «Голосу Америки» та їхньої роботи.

До цього Лісунова отримала офіційну подяку і стала амбасадоркою міжнародної жіночої ініціативи The Women’s Voice in Action за внесок у розвиток міжнародної журналістики, послідовне висвітлення війни Росії проти України й активну участь у просуванні голосу українських жінок на світовій арені.

«Детектор медіа» розпитав Катерину Лісунову про співпрацю з американським PEN і майбутнє «Голосу Америки».

— Нещодавно в коментарі «Детектору медіа» ви розповіли, що членство в PEN America є доповненням до гранту, який ви отримали в рамках спеціально створеного Фонду на підтримку журналістів Агентства США з глобальних медіа — PEN America’s USAGM Emergency Financial Fund. PEN America і раніше підтримував «Голос Америки» чи цей грант з’явився вже після зупинки роботи медіа?

— Цей грант створили саме після рішення адміністрації чинного президента США Дональда Трампа. «Голос Америки» фінансувався лише з бюджету США, який погоджували в Конгресі. Тож, наскільки мені відомо, раніше ми не мали змоги отримувати зовнішні гранти.

Те, що зараз надано, це фактично підтримка окремих журналістів, бо зараз усі перебувають у дуже скрутній ситуації. Метою цього тимчасового фонду PEN America USAGM Journalists & Contributors Fund є надання короткострокової допомоги письменникам і журналістам, які опинилися в умовах ризику, спричиненого Указом Президента США від 14 березня 2025 року, який фактично позбавив USAGM фінансування. Коли ти подаєшся на нього, то маєш вказати свої роботи. Одні з робіт, якими я особливо пишаюсь, це серія інтерв’ю — «Історії родин загиблих американських добровольців», — які після втрати синів у російській війні продовжують лобіювати інтереси України у Конгресі США. Нині ці матеріали представлені у Національному музеї історії України у Другій світовій війні, як частина виставки «For Freedom».

Катерина Лісунова спілкується зі спікером Палати представників Майком Джонсоном під час затримки фінансування для України у 2024 році. Френсіс Чунг, AP

На жаль, я не знаю, скільком журналістам загалом надали такий грант, але, на мою думку, будь-яка підтримка будь-кого з «Голосу Америки» — це підтримка всього «Голосу Америки». Про це треба говорити, тому що це важливо.

Читайте також: «Тепер свобода слова — це гріх». Медійники — про закриття «Голосу Америки» та «Радіо Свобода»

«Голос Америки» існував понад 80 років, мав величезне покриття на окупованій території України та в Росії з часів Радянського Союзу. На «Голос Америки» орієнтувались, і саме ця історія заслуговує, щоб її розказували. Ми робили свою роботу дуже сумлінно, без якихось гучних заяв. І зараз ця підтримка допомагає розказати історію власне «Голосу Америки» та журналістів, які там працювали.

Мені стільки людей писали з окупованих Луганська та Донецька. Вони зверталися з закритих сторінок у соцмережах, інакше б проти них почалися переслідування. Але мені найбільш боляче, що люди з окупованих територій втратили цей голос.

Співробітники української служби «Голосу Америки» під час вручення нагороди David Burke Distinguished Journalism Award he 2023. Костянтин Голубчик

— Які саме ваші проєкти підтримує PEN America? Окрім того, ви нещодавно стали амбасадоркою The Women’s Voice in Action. Як ви плануєте використати ці можливості в майбутньому?

— Оскільки я є частиною судового позову щодо захисту та відновлення «Голосу Америки», я не можу розповідати багато речей, які зараз відбуваються. Навіть якщо не вірити, що його відновлять таким, яким він був, ця боротьба все одно має бути, тому що це справедлива боротьба за свободу слова.

Звільнення і зупинка роботи «Голосу Америки» перервали деякі проєкти, над якими я вже працювала, тож це змусило мене рухатися в кількох інших напрямках. Я працювала над книгою і сподіваюся, що я зможу її завершити. Це філософський фікшн, в основу якого частково покладені реальні події, але в певному сенсі це може дати людям змогу відволіктися. Я побачила, що людям дуже потрібно щось таке, що б давало надію.

Щодо The Women's Voice іn Action, то ми планували робити проєкт про історії жінок, зокрема і про мою історію як жінки, яка досягла певних успіхів, усупереч проблемам і труднощів, які ми зараз маємо.

Також у часи російсько-української війни, коли тривають тортури й знущання, дуже важливою є боротьба за права жінок, захист свободи слова і захист журналістів. Я думаю, що сконцентруюся саме на цьому.

Я особисто знала Вікторію Рощину, ми з нею працювали, разом висвітлювали судові процеси в Україні. І її історія — одна з тих, про які треба обов’язково говорити.

Читайте також: «Вона горіла журналістикою»: колеги вбитої у полоні журналістки Вікторії Рощиної провели акцію на її честь

Я також планую створити виставку фотографій іn аction від «Голосу Америки» — Save VOA exhibit. На жаль, мало хто знає історію цього медіа, — бо ми фінансувалися урядом, мали дуже багато обмежень і не могли розповідати про себе.

Кадр із сюжету «Голосу Америки», Катерина Лісунова бере інтерв’ю у конгресмена-республіканця Майка Волца

У нас було 49 мовних служб і можна було б продемонструвати хоча б по одній фотографії з тих речей, які робив «Голос Америки». Виставка буде представлена спочатку в Сполучених Штатах Америки, але потім, я сподіваюся, можна буде показати її в Україні, в інших країнах, де мовив «Голос Америки».

Катерина Лісунова бере інтерв’ю у конгресмена-республіканця Дона Бейкона. Костянтин Голубчик

І тут можна відповісти на запитання щодо співпраці із PEN America. Власне, вони вже погодилися допомогти мені з утіленням цієї виставки у життя. Також у цьому напрямку я веду активну співпрацю з організацією The Reporters Committee for Freedom of the Press. Не хочу багато розповідати наперед, але щиро сподіваюся, що все вдасться — бо це важливо.

Президент Рональд Рейган виступає зі своїм щотижневим радіозверненням у студії «Голосу Америки». Субота, 9 листопада 1985 року. AP

— Ви сказали, що, можливо, не вдасться відновити повноцінну роботу «Голосу Америки». Судовий процес ще триває, але незалежно від того, яким буде рішення суду, на вашу думку, чи можливо залучити інше, недержавне фінансування для медіа? Чи можна взагалі зберегти бренд і цю розгалужену систему в різних країнах, якщо змінити структуру власності та залучити неурядові організації?

— На думку спадає Kyiv Independent, які зробили просто нереальні, дуже натхненні речі. Коли команда зрозуміла, що не зможе працювати вільно, вони створили власне медіа і зараз публікують дуже круті матеріали. Ще це гарний приклад того, як в Україні розвинена можливість створення чогось. І це навіть приклад свободи слова і сили волі українців.

Читайте також: Ольга Руденко: The Kyiv Independent хоче стати головним англомовним медіа від Центральної Європи до Центральної Азії

Чи вдасться зробити щось подібне з «Голосом Америки»? Насправді виникає дуже глибоке питання: а де більше свободи слова? Якщо в Україні це вдалося, а в Сполучених Штатах, наприклад, не вдасться, то це буде не дуже позитивний прецедент не на користь Сполучених Штатів, саме в питаннях першої поправки та свободи слова.

Щоб зберегти «Голос Америки» в тій структурі, в якій він є, потрібно дуже велике фінансування. Є деяка інформація, що над цим ведеться робота, але я не можу сказати напевно, чи це станеться.

«Голос Америки» — це дуже розгалужена структура. Колишні керівники й окремі журналісти ведуть зараз цей судовий позов. Зокрема, Петсі Відакусвара, яка очолювала головне англомовне бюро «Голосу Америки», є однією з основних позивачок в цьому судовому позові.

Зараз передусім ведеться фандрейзинг на допомогу журналістам. Велика частина журналістів висвітлювала новини для держав із тоталітарними режимами — в Ірані, в Північній Кореї.

Я знаю іранського журналіста з «Голосу Америки», який був арештований, якого піддавали тортурам в Ірані. Потім його вдалося звільнити, він приїхав в США. Я не знаю, яка у нього зараз ситуація з документами, але потенційне повернення в країну походження загрожуватиме його життю. Загалом на «Голосі Америки» працювало майже дві тисячі людей. З них 47 журналістів були на робочих візах або мали складні міграційні процеси. Восьмеро з них походять із держав із режимами, які очікувано будуть переслідувати цих журналістів у разі їхнього повернення, — включаючи Китай, Білорусь і М’янму. Деякі з них мають лише 30 днів, щоб виїхати зі США по завершенню контракту.

Навіть в Україні є такі прецеденти, але на окупованих територіях, — наш журналіст, Владислав Єсипенко, співпрацював із «Радіо Свобода», коли його арештували за цю співпрацю в окупованому Криму. Тобто дуже багатьох журналістів, що були голосом свободи та незалежної інформації, переслідували, арештовували й навіть катували за співпрацю з «Голосом Америки».

Читайте також: Яриш: Звільненим співробітникам «Голосу Америки», які працювали в США за робочими візами, дається 30 днів на виїзд з країни

Загалом зараз щонайменше 11 співробітників Агентства США з глобальних медіа (USAGM) до якого входять «Голос Америки», «Радіо Свобода» та інші, перебувають у в’язницях у В’єтнамі, Росії, Білорусі, Азербайджані, М’янмі та на окупованих територіях України.

Окремі законодавці від Демократичної партії в Конгресі, такі як сенаторка Джин Шахін і сенатор Кріс Ван Голлен, написали у вівторок, 27 травня, спільний лист до Держсекретаря Марко Рубіо та міністерки внутрішньої безпеки Крісті Ноем, у якому закликають урятувати від депортації саме таких міжнародних журналістів, які працювали на Агентство США з глобальних медіа.

Тому багато фондів і керівництво «Голосу Америки» в першу чергу збирають кошти для порятунку конкретних людей, а вже потім будуть розмірковувати над можливістю фінансування, щоб відтворити «Голос Америки», яким він є.

Співробітники української служби «Голосу Америки» під час вручення нагороди David Burke Distinguished Journalism Award he 2023. «Голос Америки»

— Повернемося до PEN America. На сайті організації є окрема рубрика, присвячена Україні. Яку саме підтримку надає організація українцям?

— Я не можу казати дуже детально, тому що я тільки вступила в організацію і ця робота для мене нова. Але я знаю, що вони нагороджують арештованих українських журналістів, нагадують суспільству їхні імена, щоб ті не були забуті. Це викликає у мене велику повагу. Наприклад, Олегу Сенцову присуджували таку нагороду, коли він був арештований. Це одна із тих крапельок, які допомагають журналістам вийти на свободу та повернути свій голос у складних ситуаціях.

62-й капелан Сенату США Баррі Блек під час інтерв’ю з журналісткою української служби «Голосу Америки» Катериною Лісуновою. Кадр із сюжету «Голосу Америки»

Я знаю, що в них є також невеличкі гранти, які вони можуть надати людям, які пишуть книгу або тільки починають роботу з письменництва і хочуть розказати якусь історію. Це все підпадає під роботу українських журналістів. Я справді раджу українським журналістам заходити й дивитися їхні пропозиції, тому що там є дуже багато цікавих грантів. Вони можуть допомогти втілити проєкт, дописати книгу, зробити якісь матеріали.

Маргарет Кіббен під час інтерв’ю з Катериною Лісуновою, журналісткою української служби «Голосу Америки». Кадр із сюжету «Голосу Америки»

Мені подобається, що позиція PEN America збігається з моїми моральними та журналістськими принципами, в них правильна мова. У них немає чогось середнього у формулюваннях, вони кажуть чітко: «окупаційна влада Росії в окупованому Криму заарештувала українського журналіста».

— Гранти можуть отримати українці, перебуваючи в Україні?

— Є різні програми, зокрема й імміграційні, під які може підпадати навіть українець в Україні. Моя точка зору — треба подаватися на всі можливі гранти, тим паче українцям, тому що ніхто краще не розкаже історію українців, ніж самі українці.

І я би радила і PEN Україна, і PEN International, і PEN America. Це допоможе поширити наші історії за межі України, щоб українців почули за кордоном.

— Членство в організації дає певні переваги в отриманні цих грантів? Як українські автори можуть його отримати?

— Ви можете стати членом, якщо ви будете робити щорічні внески. Це непогана історія, тому що ви розумієте, що ваш внесок може перетворитися на грант для якогось журналіста, який потребує допомоги.

У мене відбулось інакше, мені надали грант на підтримку журналістів у складній ситуації. І також зробили річне компліментарне членство, за яке я не маю платити.

Катерина Лісунова під час пресконференції лідера демократів у Сенаті Чака Шумера. AP

Саме членство дає прямий доступ до різних спеціальних програм і курсів. Ви можете покращити свою журналістську та письменницьку майстерність. На сайті є доступ до матеріалів і класів, які ви можете прослухати безплатно. Ще у членів PEN-клубу є підписка на різні медіа, також мене додали в чат із різними підгрупами й іншими учасниками організації.

Там усе дуже структуровано, тож якщо вас цікавить література, ви можете зв’язатися з якимись цікавими письменниками та журналістами, аби побудувати співпрацю. Ви можете запропонувати якісь свої проєкти та зробити кооперацію.

Це дуже полегшує вашу роботу, і ви знаєте, що ви можете звернутися до когось напряму. Ця структура існує вже понад 100 років, і весь цей час надає допомогу і бореться за вільних журналістів.

Катерина Лісунова під час прямого ввімкнення для ВВС за результатами президентських виборів 2020 року. Олег Асауленко

Головне фото: Костянтин Голубчик