У результаті - місцевий мовник якщо не був зовсім знищений, то потрапив у потужні лапи так званих олігархів, що призвело до редакційної залежності від цих добродіїв, які вчасно підставили “міцне плече”. А небезпека була в першу чергу економічна - розвал рекламного ринку, коли у скрутний час за безцінь підім’яли більшість невеличких місцевих ЗМІ.

Нарешті “сигнали” дійшли до адресатів, про що свідчить неабияка активність державних мужів в царині захисту національного інформаційного простору від зазіхань з боку далеко не північної частини нашого континенту. Достатньо переглянути Концепцію національної інформаційної політики імені Івана Чижа або Концепцію Національної Інформаційної безпеки, презентовану Українському Парламенту нещодавно секретарем РНБО. Величезну стурбованість вищезгаданих осіб викликає безконтрольне мовлення ЗМІ, діяльність яких непідконтрольна українському керівництву, а Іван Чиж взагалі поставив в один ряд іноземні ЗМІ та розвідку.

Підтвердженням цього стало нещодавнє прийняття Положення про лінзування телерадіомовлення та заява Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення про початок ліцензування ретрансляції іноземних програм.

Не буду зайвий раз дискутувати про абсурдність п.2.6 зазначеного Положення, яким передбачається під час оголошення конкусу публікувати перелік незаборонених для ретрансляції на території України іноземних програм. Краще запропоную ймовірний розвиток подій під час ліцензування ретрансляції, процедура та критерії відбору якої жодним нормативним документом не визначені.

Уявімо собі гіпотетичну ситуацію. Національна Рада оголошує конкурс на ретрансляцію програм ВВС, Голосу Америки, радіо “Свобода”, Німецької Хвилі. Радіостанції “Континент” та “Довіра” програють “війну ліцензій” іншим, більш потужним мовникам, адже позавідомчий конституційний етеророзподільчий орган турбується про якмога ширше розповсюдження неупередженої та об’єктивної інформації на теренах країни. А далі - іноземні мовники мають вступити в господарчі відносини з переможцями “війни ліцензій”. І не треба звинувачити керівництво держави в тому, що у транснаціональних мовників не знайдеться в бюджеті десятка-другого мільйона умовних одиниць на місяць для оплати послуг нових національних партнерів. У цьому ж немає ніякої політики або ж утисків свободи слова чи права громадян на інформацію - українські ЗМІ активно входять в ринкову економіку і не бажають мати ніяких справ з неплатоспроможними партнерами…

А тим часом вже сьогодні радіостанцію “Континент” починає в черговий раз, повторно, позачергово перевіряти відомство пана Миколи Азарова, який ще кілька днів тому декларував всіляку недоторканність ЗМІ та малого бізнесу. До того ж для перевірки вимагають всі документи з 1994 року. Причина, мабуть, в занадто лояльному ставленні радіостанції до своїх іноземних партнерів з їхньою занадто непідконтрольною редакційною політикою.

Як на мене, то політичний барометр прогнозує у недалекому майбутньому шалене підвищення тиску і в декого серце може не витримати. А інформаційна “цнотливість” - це найкращий контрацептив для підтримання стабільності в королівтві викривлених дзеркал.