Розповідаючи про життя просвітян, радіожурналістка повідомила про їхні плани роботи серед населення. Увагу привернула фраза: "Вченими читатимуться лекції, проводитимуться заняття з слухачами". Щось різонуло слух, подумалося: чому вченими читатимуться, а не вчені читатимуть? Очевидно, природніше було б сказати: "Вчені читатимуть лекції, провадитимуть заняття з слухачами". Бо в українській мові активна будова речення переважає, звичайна в усіх стилях мови. Ми називаємо діяча (суб'єкта) і дію, яку він виконує: вчені читатимуть лекції, провадитимуть заняття.

Пасивна будова речення вживана переважно в офіційних паперах. Наприклад: Постанова приймається вищими органами управління; Інструкція затверджується вищими органами або керівниками організацій. А для щоденного спілкування, для художніх творів, публіцистики такі фрази просто незграбні. Коли ми кажемо вченими читатимуться лекції, то вчених розуміємо ніби якимись знаряддями. Порівняймо, напр., природне звучання висловів картини малюються фарбами, пишуться олівцем, хліб ріжеться ножем і т.ін. Тут усе на місці: фарби, олівець, ніж справді є знаряддями дії. Зовсім по-іншому сприймаємо фразу: "Нами висувалися нові пропозиції" (одна з учасниць радіодискусії).

Запам'ятаймо: пасивна конструкція фрази панує в офіційних документах. Для щоденного вжитку, мови художніх творів, публіцистики ( в тому числі мови газет, радіо, телебачення) вона не бажана. Тут віддаємо перевагу активній будові: вчені читатимуть лекції, провадитимуть заняття з слухачами, ми висували нові пропозиції.

Не можна допускати, щоб у радіо- й телеефірі закликали не втручатися в ходУ справ (замість в хід справ), інформували слухачів, що до них прийдуть перепищики (тобто переписувачі), що певна продукція не складає ніякої загрози для споживача (замість не становить загрози, не є загрозою), що учні слідкують за чистотою рук ( тобто стежать), що певна дія вимагає примінення сили (замість докладання сили), що семінари потрібно стати постоянними (тобто семінари треба зробити постійними), що те саме спостережуємо й ми (тобто спостерігаємо), що я буду будувати (тобто будуватиму), що треба діяти в одному напрямкі ( замість в одному напрямку) та под.

- Ти спогадай мене, мила, коли падають листя, - жалібно просить закоханий, навіть не підозрюючи, що іменник листя не має множини, як й інші збірні, пор.: проміння падає, колосся гнеться, волосся випадає і т.ін. Отже, листя падає.

Шановні журналісти!

Не дозволяймо засмічувати наш мовний скарб, надбаний поколіннями предків.