Пам'яті Вікторії Рощиної
Оригінал публікації на сайті «hromadske» за посиланням
Віка Рощина понад пʼять років працювала на hromadske. Вона була з тих журналістів, які не чекають на редакційне завдання. Тільки щось ставалося, Віка була вже там. На мітингах, сутичках, місцях убивств. Вона бралася за найскладніші виклики, любила правоохоронну тематику, відвідувала скандальні й важливі судові засідання. Час і географія були для неї неважливі — в будь-який момент Вікторія була готова вирушати у відрядження ще до того, як їй сказали, що треба їхати. У неї не було вихідних, відпусток, лікарняних.
З 2017 по 2022 рік роботи на hromadske Віка провела десятки стрімів — з-під урядових будівель і залів суду, в прямому ефірі зустрічала з полону нацгвардійця Віталія Марківа, політв’язнів Олега Сенцова та Олександра Кольченка, знімала фільми й писала статті на різні теми.
23 лютого 2022 року Вікторія була у Щасті на Луганщині. Вона поїхала туди напередодні повномасштабного вторгнення, бо розуміла — от-от щось відбудеться, тому вирушила ближче до лінії фронту.
З початком повномасштабної війни Віка знімала відео та писала статті з гарячих точок на сході й півдні України. За перші два тижні встигла зробити репортаж з Гуляйполя, яке було тоді під постійними обстрілами, і з Запоріжжя, до якого наближалися росіяни; поговорити з евакуйованими мешканцями Волновахи та розповісти світу, як живе тимчасово окупований Енергодар.
Потім Віка готувала матеріали про воєнні дії в Запорізькій та Донецькій областях і планувала поїхати до Маріуполя, аби розповісти про те, що насправді відбувається у місті, яке вже тоді опинилося в кільці.
16 березня ми дізналися, що дорогою до Маріуполя її затримали росіяни й запроторили в колонію тимчасово окупованого Бердянська. 21 березня її вдалося звільнити. Про той досвід Віка написала колонку «Тиждень у полоні окупантів. Як я вибралася з рук ФСБ, “кадирівців” і дагестанців». Одразу після звільнення Віка все-таки зробила матеріал про Маріуполь, поспілкувавшись із евакуйованими мешканцями, які на той момент були в Бердянську.
Згодом вона почала працювати на фрилансі для різних редакцій, щоб мати більше свободи в тому, куди їде і про що пише. Заїжджала на окуповані території і звідти писала репортажі.
3 серпня 2023 року стало відомо, що Віка зникла на тимчасово окупованих територіях. Лише у травні 2024 року росія вперше підтвердила, що утримує її в полоні.
І от 10 жовтня стало відомо про її смерть. Петро Яценко, речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, повідомив, що Вікторію готували до обміну, але, «на жаль, тут ми не встигли»: «Те, що її переводили з Таганрога до Москви, — це був етап її підготовки до звільнення».
Ми дуже чекали на день звільнення Віки. Але ні стріму, ні щасливої історії повернення не буде.
Однак залишаються сотні її матеріалів. Вони мали для неї величезне значення. Були її життям і частиною її самої.
Виправити, а не карати
Незадовго до початку повномасштабної війни, у січні 2022 року, Віка презентувала фільм про підліткові колонії.
Вона досліджувала в ньому, як перебування в таких закладах впливає на молодих хлопців. Спілкувалася із засудженими підлітками, тими, хто лише очікує вироку, і тими, хто вчинив повторний злочин, а також із працівниками колоній, волонтерами та психологами.
Крім того, Віка працювала над матеріалами про хлопця, якого засудили до шести років за продаж кількох грамів канабісу, та підлітка, якого звинувачували у нападі з ножем на рідних.
ПТСР. Змінений стан
У 2021 році Віка зробила фільм про те, як психологічно повернути військових з війни, що (і чи достатньо) робить для цього держава. У фільмі вона розповіла історії Олексія Белька, що «мінував» столичний міст, Дмитра Балабуха, який зарізав людину на зупинці, Миколи Микитенка, що спалив себе на майдані Незалежності у Києві. Віка намагалася дати відповідь на питання, чому військові повертаються з війни фізично, а психологічно їм цього зробити не вдається. Чому війна досі в них.
Віка була першою журналісткою, яка розбиралася з історією інтернату на Миколаївщині, де у 2021 році одну з неповнолітніх вихованок нібито змусили зробити аборт. Тоді правоохоронці порушили кримінальну справу, дівчину відправили на реабілітацію, а політики та представники дитячого омбудсмена взяли ситуацію під особистий контроль.
Однак на цьому історія не завершилась. Для багатьох випускників та колишніх працівників інтернату вона стала приводом відкрито розповісти про наболіле. Більшість випускниць у розмові з Вікою порівнювали це місце з в’язницею: те, що відбувається за зачиненими дверима школи, мало кому відомо, тож навіть відповідним органам важко це контролювати.
Керченські бранці. Історія полонених українських моряків
У цьому фільмі Вікторія розповіла про 24 українських моряків, яких 25 листопада 2018 року біля Керченської протоки захопили росіяни. Їх місяцями утримували в російських тюрмах, не визнаючи військовополоненими, попри зобов’язання міжнародного трибуналу з морського права негайно відпустити військових. Віка стежила за їхніми справами, спілкувалася з рідними моряків, була у російських судах, говорила з адвокатами, військовими та самими військовополоненими й створила реконструкцію подій у протоці. Ми презентували фільм у серпні 2019 року, а вже 7 вересня Віка зустрічала моряків у Борисполі — їх звільнили тоді у межах великого обміну.
З чого починалася справа Гандзюк, або що не так з Олешківським лісом?
Навесні 2018 року пожежа знищила понад 600 гектарів Олешківського лісу, що на Херсонщині. Тоді радниця міського голови Херсона Катерина Гандзюк наголошувала: ліс палять для того, щоб потім продавати. У липні 2018-го на Катю напали, а в листопаді вона померла від отриманих травм. У прокуратурі тоді заявили, що слова активістки про підпал лісу — ймовірна причина скоєння злочину проти неї.
Увесь час з моменту нападу на Катерину Віка Рощина стежила за розвитком цієї справи, говорила з батьком загиблої та відвідувала чи не кожне судове засідання.
Майдан
Від початку і до завершення роботи на hromadske Віка не полишала тему розстрілів на Майдані. Вона робила матеріали про «Чорну роту» «Беркуту», викрадення й катування майданівців Ігоря Луценка та Юрія Вербицького, а також ключові вироки у справах Майдану.
Усі матеріали Вікторії Рощиної доступні за посиланням.
