Дмитро Андріянов: «"Батя" — це серіал, яким я насправді пишаюся. Це саме те, що я хотів донести й показати»

Дмитро Андріянов: «"Батя" — це серіал, яким я насправді пишаюся. Це саме те, що я хотів донести й показати»

3 Жовтня 2024
6249

Дмитро Андріянов: «"Батя" — це серіал, яким я насправді пишаюся. Це саме те, що я хотів донести й показати»

6249
Цієї осені на каналі «2+2» відбудеться прем'єра 16-серійного гостросюжетного детективного серіалу «Батя». Майбутній серіал розкаже про заслуженого оперативника, підполковника Степана Безбатька з позивним «Батя», який після отриманого на фронті поранення погоджується стати консультантом у відділку поліції.
Дмитро Андріянов: «"Батя" — це серіал, яким я насправді пишаюся. Це саме те, що я хотів донести й показати»
Дмитро Андріянов: «"Батя" — це серіал, яким я насправді пишаюся. Це саме те, що я хотів донести й показати»

Режисер цього серіалу Дмитро Андріянов розповів в ексклюзивному інтерв’ю для «ДМ», як обирав актора на головну роль у «Баті», як він працює з акторами й іншими членами знімальної групи та як на його роботу вплинули Квентін Тарантіно та Гай Річчі.

— Дмитре, чому ви вирішили стати режисером? Що вплинуло на вибір професії?

— Можна сказати, що це так доля розпорядилася, бо спочатку я хотів стати актором, а не режисером. У 2000 році я одночасно подав документи на вступ до інституту імені Карпенко-Карого на акторський факультет і до Київського університету культури на режисуру. Це була саме театральна режисура і за освітою я не кінорежисер, а театральний режисер. Тоді, на першому курсі, я дуже просив свою майстриню Ніну Миколаївну Гусакову, щоб вона мене перевела на акторський курс, на що вона мені відповідала: «Почекай. Давай ти спочатку навчишся режисури, бо в тебе є до цього здібності, а там вже як життя піде. Захочеш бути актором, то будеш ним». Вона мене вмовила. До четвертого курсу ми працювали паралельно з акторами. Ставили якісь уривки й одноактові п’єси та самі грали в них.

Дмитро Андріянов

І вже на четвертому курсі я ставив виставу про любов, у якій за сценографією було дуже багато скошеної трави по залу. Ця трава була скрізь. Вона лежала на підлозі, стояла в банках. І ось перед показом дивлюся я на порожній темний зал і бачу, як на травинці дві маленькі крапельки котяться одна до одної. Вони з'єднуються, а потім знову розходяться по стеблу. Я дивлюся на це і думаю: це так метафорично, це так гарно і так підходить до теми вистави — але цього, на жаль, ніхто не побачить. Щоб це побачити, потрібен крупний план.

Саме після цієї думки, після погляду на цю банку з травинкою мене буквально «перемкнуло». Після цього я зрозумів, що не хочу працювати в театрі, а хочу знімати кіно, де є можливість на великому плані показати таку красу. Я почав дивитися багато фільмів, почав шукати якусь інформацію про кінорежисуру, вивчати, які є об’єктиви, як вони працюють, як працює світло й усе таке інше.

 Яким чином ви, театральний режисер за фахом, потрапили в кіно?

— Після того як я у 2005 році закінчив Університет культури, я пішов працювати на телеканал «1+1», на ранковий ефір асистентом режисера. І потім довгий час я працював на телебаченні режисером — починав із того, що знімав невеличкі рубрики, потім почав знімати програми, далі став головним режисером і знімав уже великі реаліті-шоу. Але я розумів, що це для мене просто перший етап на шляху до моєї головної мрії. Наступним етапом за моїм планом були зйомки серіалів. А далі я хочу зняти «повний метр». Тобто я собі такий вектор спланував і поступово, поетапно його реалізовую.

— Якщо подивитися на вашу фільмографію, то можна зробити припущення, що найбільш комфортно ви почуваєтеся в жанрі іронічного детективу. Достатньо пригадати хоча б «Морську поліцію» або «Дільничого з ДВРЗ».

— Так, мені ближче жанри комедії й іронічного детективу. Я дуже люблю комедії, але я також обожнюю знімати екшен, бо мені подобається динаміка в сюжеті. А іронічний детектив якраз і поєднує в собі й комедію, і якісь драматичні моменти, і динаміку. Я сам у житті дуже динамічний і швидкий. Я постійно працюю у якомусь завищеному темпоритмі. Мені так комфортно. Коли довго виставляється світло або довго тривають якісь інші підготовчі роботи, для мене це просто жахливо. Я хочу, щоб усе одразу понеслось і «горіло». Тоді мій коефіцієнт корисної дії підвищується.

— Як би ви самі назвали свій стиль роботи на майданчику: більш авторитарний чи демократичний?

— Не хочеться себе хвалити (посміхається), але я дійсно абсолютно демократичний режисер. Для мене на майданчику найголовніший — це актор. Можна придумувати будь-які режисерські прийоми або реверанси, але якщо актор цього не відчує і не передасть, то все це не матиме сенсу. Тому я більш орієнтований на акторів. Оскільки я вже четвертий проєкт працюю з одним оператором Матвієм Шульгіним, то я йому абсолютно довіряю. У нас із ним є певна творча синергія. Ми багато спілкуємось і на майданчику, і за його межами, тому він добре мене розуміє і точно знає, що мені потрібно. Я йому повністю довіряю кадр. Але… Я ніколи не дам свій задум повернути в інший бік. Я прислухаюся до будь-яких пропозицій. Я забороняю групі, щоб до мене зверталися на «ви». Для мене важливо, щоб у колективі не відчувалася відстань між режисером-постановником і іншими людьми. Щоб не було відчуття, що ці 40–50 людей працюють на мене. Ні. Ми всі разом працюємо на один проєкт і кожен повинен відчувати свою важливість. Для мене у членів команді дуже важливі саме людські якості.

Актори, які вперше приходять до мене на черговий проєкт, інколи кажуть мені: «Про ваш майданчик ходять чутки, що у вас дуже гарна і доброзичлива атмосфера». На що я відповідаю: «Просто ми на майданчику один одного поважаємо і поважаємо роботу кожного з нас». Я, наприклад, поважаю роботу водіїв каравану. Тому що я інколи можу обрати якусь локацію, на яку заїхати, здається, неможливо — а вони туди заїжджають. А потім ще якось і виїжджають звідти на своїх 8-тонних вантажівках. Звісно, що я їм вдячний… У мене є постійні ритуали на зйомках. Я в кінці знімального дня тисну руку кожній людині зі знімальної групи, обіймаю і дякую за роботу. Мені це важливо. Важливо подякувати людині, яка сьогодні намагалася багато чого зробити, щоб наш проєкт вийшов класним.

Дмитро Андріянов

— Після початку повномасштабного вторгнення наша кіноіндустрія стала на паузу. Який проєкт став для вас першим уже під час великої війни?

— Так, пауза була досить довгою. А першим проєктом став серіал «Розтин покаже 3», долучитися до якого мені запропонували на студії Mamas Film Production. Ця пропозиція для мене була як ковток свіжого повітря на той час. Тому я з радістю погодився на цю роботу і зняв для «Розтину» п'ять серій. І так збіглося, що майже одночасно мені зателефонували з компанії Sfera Film — а я з ними взагалі раніше не мав ніяких контактів — і кажуть: «Дмитре, у нас для вас є пропозиція. Чи не хочете ви зняти чотирисерійну воєнну драму?».

Я приїхав до них в офіс, ми познайомилися, поспілкувались, я показав свою фільмографію, розказав про себе, розказав, що якраз напередодні повномасштабного вторгнення знімав серіал про Другу світову війну «Табун». Ми розсталися, а через деякий час мені перетелефонували й кажуть: «Ви нас влаштовуєте». І запропонували зняти серіал «Звичайна людина».

— Чи важко вам було наважитися знімати про війну під час війни?

— Коли мені запропонували зняти цей фільм, я попросив дати мені певний час, щоб подумати і прийняти рішення. Я розумів, наскільки це відповідально, наскільки це важливо, щоб я зняв правдиве кіно. Тому потім і стилістику подачі матеріалу я обрав напівдокументальну. З постійною «живою» камерою, із сірою кольорокорекцією, щоб усе це виглядало трохи документально. І ось після певних роздумів і вагань я сказав собі: «Стоп! Я ж усе це знаю. Я така ж звичайна людина, як і цей герой. Я робив те ж саме, що й він, на початку війни. Я такий же цивільний, який також рятував свою родину. Свою матір, свою жінку, своїх дітей. Я їх ховав, я брав на себе відповідальність, я розв'язував якісь питання, не маючи й гадки, як їх розв'язувати. Я повинен зняти фільм не про військового. Я повинен зняти фільм про цивільного. Про такого, який я є сам. Тому я можу передати те, що відчував сам на початку війни. Те, що відчувала моя родина». І коли я знайшов оці точки дотику між матеріалом і собою, коли я відчув конгруентність із героєм, тоді запропонував продюсеру компанії своє рішення. І мені дали «добро».

— Як вам було працювати на знімальному майданчику з виконавцем головної ролі Олегом Шульгою, який на той час уже встиг повоювати і знав про цю війну зі свого досвіду?

— Так, Олег Шульга — кадровий офіцер, який має серйозний бойвий досвід. Ще до повномасштабного вторгнення він брав участь в АТО. Але треба зазначити, що в сералі «Звичайна людина» Олег грає персонажа, який узагалі від війни далекий. Тому я в нього питав: «Олеже, а як тобі грати цивільну людину, яка боїться пострілів, яка боїться за своє життя, яка боїться всього, що пов'язане з війною?». І Олег мені відповів: «Я ж актор. Це моя професія. Тому я повинен зіграти все, що мені запропонують».

Я подивився на нього, подивився в його очі, подивився, як він поводиться, як він спілкується поза кастингом, і подумав: «Так оце ж Олег і є та сама звичайна людина, яка потім може стати надзвичайною». Я закладав у цей проєкт головну ідею, що кожен із нас є звичайною людиною, яка за певних умов може стати надзвичайною. Це був мій внутрішній девіз фільму.

Хоча я справді з Олегом дуже багато консультувався з огляду на його досвід. Я питав у нього, як краще щось зробити в певному моменті, бо він усе це знає. Так збіглося, що оскільки ми живемо поряд, то часто їздили разом із ним на зміну й потім, після зміни, додому. Тому в нас був час для спілкування. Ми говорили про сьогоднішній знімальний день, взаглі про проєкт і на якісь інші теми. І вже на майданчику я просто робив якісь невеликі поправки, бо ми вже все обговорили в дорозі.

— До речі, якщо не помиляюся, то останній знімальний день серіалу «Табун», про який ви згадували, був саме напередодні повномасштабного вторгнення 23 лютого. Це так?

— Так, це правда. Це була дуже важка зйомка, у мене такої ніколи раніше не було. Там було багато екшену, була велика масовка й задіяні всі головні герої. Ми свого часу не встигли дозняти основні сцени, тому що тоді саме пішов сніг. А він нам у кадрі був не потрібний. І ми чекали, поки сніг розтане, щоб дозняти ці фінальні сцени. І коли сніг розтанув, ми поїхали знімати в Коростишівський кар'єр. Повернувся я додому пізно, дуже зморений, а вранці мене будить дружина і каже: «Діма, вставай, почалася війна». А я тоді спросоння ще досить невдало пожартував: «Ні, вона тільки вчора закінчилася». Виходжу напівсонний надвір у халаті з кавою — а в мене на вулиці якась метушня, над головою літають літаки, чуються вибухи. Я тоді одразу повністю прокинувся й намагаюся зрозуміти, що відбувається. Невже справді війна?! Отакий для мене був початок повномасштабного наступу. На той час ми «Табун» вже майже повністю змонтували, крім оцих фінальних сцен. І домонтовавли його вже після початку великої війни. І потім уже змонтований фільм довго лежав на поличці. Але канал ICTV2 його показав згодом у своєму ефірі.

Зйомки серіалу «Табун»

— А як ви вважаєте, чи доречно зараз показувати кіно про Другу світову війну, коли ми всі зараз живемо в умовах сучасної війни з Росією?

— Складне питання. Якщо чесно, то в мене були певні вагання, щодо того, чи треба показувати «Табун». Я розумів, що з огляду на ті події, які відбуваються зараз в Україні, «Табун» — це просто казка. Взагалі це альтернативна історія. Це абсолютно художня вигадка. Не був британський спецназ під час Другої світової війни в Україні. Але автор дуже гарно написав цікаву історію про Другу світову війну, де немає жодного червоноармійця (посміхається).

— Так і Тарантіно зняв фільм «Безславні виродки», у якому американський спецназ вбиває Гітлера.

— По суті, для нас, коли ми працювали над серіалом «Табун», фільм «Безславні виродки» був своєрідним референсом. Ми орієнтувалися на нього, це для нас був взірець. До речі, Тарантіно дуже гарно сказав про цей свій фільм: «Я хотів би, щоб це було саме так. Щоб у французькому кінотеатрі дійсно згоріла вся верхівка Рейху». І ми в «Табуні» також показали, що міг бути британський спецназ в Україні, могли німці відновити газ «Табун», який використовувався під час Першої світової війни, могла бути така «чорна» людина, як Штраубе... А ще в цій стрічці грав Василь Кухарський, який потім загинув уже на цій війні. Його загибель стала для мене трагедією. У мене було два дуже сильних удари під час війни: це загибель Васі Кухарського й піротехніка Сані Суворова, якого я також дуже гарно знав, поважав, ми дуже багато разом працювали до війни. Вася Кухарський був людиною сильною, принциповою і по-чоловічому дуже спокійною. Знаєте, коли я вперше читав сценарій серіалу «Звичайна людина», то спочатку уявляв у головний ролі саме Васю Кухарського. Але, на жаль, не сталося…

— Як ви обрали Олександра Мельника на головну роль у майбутньому серіалі «Батя»?

— Я його добре знав, бо працював із ним раніше на інших проєктах і дуже хотів зняти його в якомусь своєму серіалі в головній ролі. Я бачив його можливості і великий акторський діапазон, але не знав, яку саме головну роль йому можна запропонувати. Бо він дуже характерний актор. А таких акторів беруть переважно на якісь важкі ролі або на ролі якихось яскравих антагоністів. І от коли мені запропонували зняти серіал «Батя», я почав читати сценарій і відчув, що зі мною зі сторінок цього сценарію розмовляє Саша Мельник. Я бачу його в кожній сцені, в кожному кадрі. Але я не знаю, як його запропонувати продюсеру. Бо Саша Мельник не схожий на типового крутого поліцейського, якого глядачі звикли бачити на екрані. Саша невисокого зросту, а його герой, «Батя», — заслужений оперативник, який має міцний характер, який на фронті був командиром розвідгрупи… Тобто Мельник не підходить під класичний типаж крутого копа. Але я був стовідсотково впевнений, що це роль саме для нього. І от коли ми з генеральним продюсером Дмитром Сафановським починаємо обговорювати кандидатів на ролі, я його обережно питаю: «Дмитре, а кого ти бачиш у головній ролі?». І він мені відповідає: «Знаєш, коли я читав сценарій, я уявляв собі на цій ролі Саню Мельника». Уявляєте, як збіглися наші думки? І тоді я йому з полегшенням відповідаю: «Діма, це ідеальний варіант!». Я був готовий до того, що мені доведеться якось рекламувати Мельника, якось пояснювати, чому він підходить для цієї ролі.

Зйомки серіалу «Батя»

А виявляється, що ми з продюсером незалежно один від одного думали про одного й того ж актора, якого багато хто не помічав. Знаєте, коли в тебе з продюсером схожі смаки і погляди, і не тільки у виборі акторів, а й в інших якихось моментах, то це дуже круто і це працює на результат. Я інколи дивуюся тому, що я пишу продюсеру якісь свої пропозиції — і тут же паралельно отримую від нього повідомлення, де він пише мені майже те саме.

Дмитро Андріянов та Олександр Мельник

— Над чим працюєте зараз?

— Зараз ми приступили до зйомок 16-серійного серіалу «Найкращий поліцейський». Це також іронічний детектив, але з якимись абсурдистськими елементами. У «Баті» я орієнтувався на стилістику американського кіно, тому в серіалі буде, наприклад, багато хард-року та якихось інших добре впізнаваних американських штук. А «Найкращий поліцейський» хочеться зробити дуже стильовим, але при цьому справжнім народним українськм серіалом, який ґрунтується на українській музиці, який побудований на якихось речах, які нам дуже добре знайомі. Зараз саме над цим працюємо і шукаємо якісь еквіваленти. У мене, слава Богу, був час підготуватися до цього проєкту. Тому я до початку зйомок був повністю підготовлений і зараз абсолютно точно знаю, що мені потрібно знімати. Умовно кажучи, це буде своєрідне поєднання елементів класичного французського кінематографа, на кшалт фільмів «Татусі» й «Невдахи», де є дуєт несхожих, але дуже привабливих героїв, і кращих стрічок Гая Річчі. Ми деякі речі намагаємося робити дуже стильовими. Буде багато динаміки, буде багато ґеґових штук.

Зйомки серіалу «Найкращий поліцейський»

Але при цьому я постійно попереджаю акторів, щоб вони тримали себе в руках, щоб вони не переходили у жанр естради й не працювали обличчям. Бо це просто вб'є проєкт. Я не хочу, щоб «Найкращий поліцейський» перетворився на збірку скетчів із буфонадними елементами. Я кажу акторам: «Ситуації в нас і так смішні. Але якщо ви їх будете подавати драматично і досить серйозно, то це буде виглядати ще смішніше». І мені здається, що в нас виходить. Це, звісно, треба буде дивитися на монтажі, але я бачу, що у нас є сцени, наближені до того, що я хотів зробити.

Фото: пресслужба кінокомпанії Sfera Film та з особистого архіва Дмитра Андріянова

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6249
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду