Актор і продюсер Євген Олійник: «У роботі продюсера завжди присутні якийсь треш, пригоди, сюрпризи»

Актор і продюсер Євген Олійник: «У роботі продюсера завжди присутні якийсь треш, пригоди, сюрпризи»

23 Червня 2024
1984

Актор і продюсер Євген Олійник: «У роботі продюсера завжди присутні якийсь треш, пригоди, сюрпризи»

1984
Вистава «Наші Кайдаші» стала одним із театральних проєктів уже воєнного часу в Україні. Продюсером цієї вистави був український актор театру та кіно Євген Олійник, який грав у серіалах «Козаки. Абсолютна брехлива історія» та «Дитячий охоронець».
Актор і продюсер Євген Олійник: «У роботі продюсера завжди присутні якийсь треш, пригоди, сюрпризи»
Актор і продюсер Євген Олійник: «У роботі продюсера завжди присутні якийсь треш, пригоди, сюрпризи»

— Євгене, продюсером ви вирішили стати за потребою чи за великим бажанням?

— Я належу до людей, які вважають, що немає ганебної праці. Перша думка спробувати себе на цьому терені виникла в той час, коли в мене були тільки невеликі епізодичні ролі в кіно. Я спочатку чекав, коли мені почнуть пропонувати серйозні ролі, а потім подумав: «А раптом ніколи? Що, якщо я й далі гратиму якихось бандитів і спортсменів в епізодах?». Два-три знімальні дні на місяць для мене не варіант.

Тож зніматися запрошували не так щоб часто — і тоді я почав думати, яким ще способом можна почати заробляти гроші на життя. У мене був досить великий досвід участі в антрепризах як актора, і я подумав, що потрібно спробувати зробити свою виставу й «покататися» з нею країною. Оскільки я ще маю і юридичну освіту крім акторської, то загалом я розумів, як працює система з антрепризами.

Знявшись у лінійній ролі в серіалі «Співачка» для ТРК «Україна», я заробив грошей і вирішив вкласти весь гонорар у свою першу виставу. З цього і почався мій шлях до професії продюсера. Це було ще до повномасштабного вторгнення. І не скажу, що тоді в мене все вийшло, як хотілося. Але я вже почав працювати в цьому напрямку.

Євген Олійник в серіалі «Дитячий охоронець»

— У більшості людей немає чіткого розуміння, чим же займається продюсер. Ніби якась людина, яка просто вкладає гроші у виставу або фільм і потім отримує прибуток.

— Так, у комедіях свого часу показували продюсера як огрядного лисуватого дядечка в малиновому піджаку і з золотим ланцюгом, який обов’язково всіх обманює, намагається всіх «кинути» й не просто заробляє, а саме «стриже бабло». Чим займаюся я як продюсер? Та практично всім. Потрібно визначити цікаву для глядача тему й вибрати відповідну п’єсу, знайти й найняти режисера, подумати, кого з «зірок» можна залучити до проєкту з урахуванням того, наскільки їм теж може сподобатися ця п’єса. Далі визначити й узгодити з усіма дати репетицій, узгодити дати примірки костюмів. Звісно, що потрібно замовити й виготовлення костюмів і декорацій. Потім орендувати майданчики під репетиції, укласти договори для оренди приміщень під виступи, укласти договори з квитковими операторами. Плюс оренда транспорту, проживання, харчування, реклама тощо.

У мене зараз є помічники, які точково займаються розв’язанням якихось питань, але я як продюсер у будь-якому разі маю контролювати весь цей процес. Тому в мене під час туру телефон за день розряджається двічі. І навіть коли ти все це робиш максимально добре, не факт, що все вийде, як ти планував, що все буде добре і вистава зможе заробляти гроші. Поки що більш ризикованого бізнесу, ніж продюсування вистав, я у своєму житті не пам’ятаю.

— Якщо все так складно і ризиковано, чи не простіше було б залишатися тільки актором і поступово напрацьовувати свій авторитет саме на акторській ниві? Навіщо вам весь цей ризик і нервування?

— За своєю природою я люблю бути незалежним. А актори — вони в будь-якому разі залежать від того, чи зверне на них увагу кастинг-директор, чи затвердять його на роль режисер і продюсери. Мені, як і багатьом іншим акторам, дуже страшно опинитися в ситуації, коли тебе кличуть і знімають, а потім раз — і перестали. І що тоді? Тоді — все.

Скажу чесно, зараз я можу собі дозволити відмовлятися від проєктів, у яких раніше погодився б зніматися тільки заради грошей. Саме бажання не залежати від якихось обставин і змушує мене всім цим займатися. Я можу працювати з ранку до вечора, але я точно знаю, для чого я це роблю.

Плюс я люблю ризик. Мені подібні виклики додають адреналіну в кров. Тому що завжди в роботі продюсера присутній якийсь треш, якісь пригоди, сюрпризи. Але, повторюся, що і як актор, і як продюсер я відчуваю певну свободу як фінансову, так і творчу. А ще я просто отримую адреналіновий кайф від процесу.

Євген Олійник, Андрій Ісаєнко та Дмитро Вівчарюк, на зйомках серіалу «Козаки. Абсолютна брехлива історія»

— Ви кажете, що можете дозволити собі відмовлятися від ролей у кіно. Можливо, у вас просто немає на це часу, і заради грошей ви фактично обмежуєте себе як творчу особистість?

— Звісно, обмежую. Я на сцену не виходжу принципово, тому що в проєкті ти або продюсер, або актор. У нас такий менталітет. На Заході до цього ставляться по-іншому. Там багато акторів виступають також як продюсери. І це вважається нормальним, це викликає повагу, що людина не тільки може добре грати на сцені, а ще й уміє рахувати та може заробляти гроші. У нас якщо актор виходить на сцену і водночас намагається продюсувати виставу, то його зараз же намагаються «кинути» й обдурити. Чомусь люди, які здають майданчик в оренду для антрепризних вистав, вважають, що актор — це людина не дуже грамотна, не дуже розумна, яка не розуміється на законах, не розуміє суті процесу продажу квитків. Його завдання й уміння полягає лише у тому, щоб вийти на сцену та повеселити народ. У мене такий досвід був. Коли я одночасно і грав на сцені, і продюсував виставу. І ставлення у сторони, яка приймала, було приблизно таке: «А, так ти актор, який намагається бути продюсером? Значить, ми зможемо тебе “кинути”». Доводилося досить жорстко осаджувати подібні спроби «розвести» себе як лоха. Починаються конфлікти, скандали, а тобі ще на сцену потрібно виходити після всього цього.

У нас чомусь усі вважають, що продюсер не повинен бути творчою людиною. Він має бути похмурим, незадоволеним, солідним. Ось такого продюсера поважають. А щойно дізнаються, що ти актор, одразу починаються проблеми. Тому поєднати творчість і бізнес у нас, на жаль, поки що не виходить. Зараз прокат вистав для мене — це моє основне заняття, це моє дітище. Коли в мене триває тур, я взагалі намагаюся не братися за жодні ролі в кіно. У цьому плані в мене є чіткі пріоритети.

У мене зараз є чотири помічники, які в разі моєї відсутності можуть мене замінити. Може, вони не так якісно впораються з усіма завданнями, але тур відбудеться в будь-якому разі.

— Тобто зараз ви вибудовуєте бізнес і доводите його механізм до досконалості, щоб потім, коли все буде налагоджено, мати можливість повернутися до акторської професії?

— Абсолютно вірно. На акторстві я хрест не ставлю в будь-якому разі. Якщо є цікавий проєкт, я погоджуюся. Наприклад минулого літа, коли ми активно каталися країною зі своєю виставою, мене запросили зніматися в Польщі у стрічці польською мовою. Це було для мене цікаво. Тому я все переклав на своїх помічників, поїхав до Польщі, відзнявся там протягом двох днів і дізнався, що собою являє польське кіно.

— Наскільки я знаю, вистава «Наші Кайдаші» — це одна з найдорожчих антрепризних вистав в Україні, судячи з ціни квитків на неї.

— Ні. Є вистави й дорожчі за нашу. Хоча так, у нас явно недешева вистава. Але вона недешева не тільки за ціною квитків, але і за якістю. Політику цін на квитки визначаю я. І ціна у нас залежить від міста, де ми граємо виставу. Якщо порівняти ціни на квитки в Києві та, приміром, у Корсуні, то вони помітно різняться. Приблизно вдвічі. Я обираю оптимальний варіант, як продати й заробити. Тому що в будь-якому разі це бізнес. А бізнес має приносити прибуток.

— 3-4 роки тому ви досить багато знімалися в серіалах, і вас знали як актора, який може і пострибати, і побитися, і ще на якийсь трюк самостійно наважитися. І ось зараз ви — театральний продюсер. Як ваші колеги-актори поставилися до такої зміни статусу?

— Ті, хто зі мною працює, доволі спокійно це прийняли, і ми доволі швидко одне одного зрозуміли. Я досить коректний продюсер і не самостверджуюся коштом інших людей. У нас у колективі демократія, на відміну від деяких інших антрепризних вистав. Я вважаю за краще працювати на принципах взаємодовіри і взаємоповаги. Якщо ця повага починає з якихось причин втрачатися, тоді я або ставлю людину на місце, або зовсім прибираю її з колективу. Так, деяким акторам було важкувато перебудуватися у своєму ставленні до мене. Вони раніше зі мною десь у кадрі перетиналися — а тепер їм потрібно слухати мене як начальника. Але актор — істота гнучка. І професійні актори швидко прийняли ситуацію: «Окей, раз так, значить, зараз слухаємо Женю і робимо те, що він каже». По-справжньому хороший актор може дуже швидко перебудуватися, адаптуватися до ситуації і вже в цих нових умовах професійно виконувати свою роботу без якихось особистих моментів.

Але до мене доходять чутки, що деякі кінорежисери й актори, які не працюють у мене на виставах, з великим упередженням ставляться до моєї нової роботи. І періодично підкреслюють свою позицію. Мене ще низка акторів розглядають саме як актора, як класного накачаного хлопця, який хвацько може комусь у кадрі дати в морду, і ніяк не можуть змиритися з думкою, що я вже займаюся виробництвом вистав. А мої вистави двічі збирали аншлаг у «Жовтневому». Це щось та й значить. Особливо у воєнний час. Це вже на просте везіння не спишеш. А те, що про мене за спиною говорять щось погане? Але ж кажуть. Значить, моя робота привертає увагу, а це вже добре.

— Ваша участь у волонтерському русі чим зумовлена?

— Я свою першу після повномасштабного вторгнення виставу вирішив зробити, зокрема, для того, щоб мати можливість заробляти гроші та допомагати хлопцям на фронті. У мене є мої близькі друзі, які воюють. І я маю велике бажання допомогти саме їм — тим, кого я знаю і хто зараз на фронті. Якби я заробляв мільйони, то тоді я міг би планувати, які суми спрямувати на волонтерство. Але в мене заробітки далеко не такі великі. Однак я можу допомогти своїм близьким, закриваючи якісь їхні потреби.

Євген Олійник і Тарас Цимбалюк

— До речі, про першу виставу. Це були «Емігранти», в якій ви грали вдвох із Тарасом Цимбалюком. Самі наважилися грати, щоб зекономити гроші на одному гонорарі?

— Там від початку мали грати Тарас і Артемій Єгоров. Ми про все домовилися з ними, але тут у Єгорова намічаються зйомки. Потрібно розуміти, що йде війна, кіно практично померло — і тут хтось щось починає знімати, й у цьому проєкті тобі пропонують роль. Природно, що Єгоров погодився. Він підходить до мене і каже: «Женю, я реально не можу, вибач». Я подумав: «Гаразд, раз така справа, то зіграю сам, заодно і заощаджу на собі». Тобто в підсумку в нас у виставі було залучено всього два актори, одному з яких не потрібно було платити гонорар, було мінімум реквізиту і декорацій. На той час, на той момент це був максимально оптимальний варіант. Але зараз уже ні.

Євген Олійник і Тарас Цимбалюк у виставі «Емігранти»

— Зібрати в одній виставі, такій як «Наші Кайдаші», таку кількість «зірок» складно?

— Дуже. Потрібно для початку, щоб тобі ці люди довіряли. Вони також мають довіряти матеріалу, який ти їм пропонуєш. Ти маєш домовитися з ними щодо гонорару. Враховувати їхню зайнятість в інших проєктах. Зібрати таку команду загалом, у якій би ніхто ні з ким не ворогував. Адже є випадки, коли актори категорично відмовляються з кимось перебувати на одній сцені зі своїх особистих причин.

Той склад, який глядачі зараз бачать у виставі «Наші Кайдаші», змінювався чотири рази. Начебто вже все добре, всіх зібрали, всі начебто нормально працюють, але потім все одно щось змінюється. У когось не збігаються графіки, одна акторка посварилася з іншою і їх уже не можна разом виводити на сцену, хтось не підійшов за якимись ознаками й так далі. Тому від початкового складу, коли я тільки почав реалізовувати цю ідею, у нас залишився тільки Тарас Цимбалюк. І на цей процес підготовки та збору фінального складу пішло близько п’яти місяців.

— Якщо говорити про «зірок», то у вашій виставі «Основний інстинкт» грає Злата Огневич, яка хоч і «зірка», але трохи в іншій сфері й не має жодного досвіду саме як актриса. З яких міркувань ви її залучили у свій проєкт?

— Я впевнений, що і співаки, і танцюристи можуть пробувати себе також і в акторській майстерності. Тому що всі вони артисти, всі вони виступають на сцені. Так, у кожного з них своя специфіка, але всі вони творчі люди. Що стосується конкретно Злати, то вона дуже харизматична, дуже талановита і зал просто в захваті від неї. Вона справді дуже хороша актриса. Навіть без спеціальної освіти. І я дуже радий, що вона працює в нас у виставі.

Уся наша культура, на жаль, заточена під певні стереотипи. Якщо ти актор, значить ти не можеш бути хорошим продюсером. Якщо ти співачка, значить, ти не зможеш грати на сцені у виставах. Якщо співачка говорить про те, що хоче зіграти в кіно драматичну роль, у нас одразу починають говорити: «Та що вона там може зіграти? Вона тільки й уміє, що на сцені смикатися». Це вся наша пострадянська спадщина, за якою людина має функціонувати та діяти чітко в тих межах, які їй призначені. І будь-які спроби людей якось зламати цю систему, пробувати себе в чомусь іншому, незвичному, у нас не сприймається. А мені подобається ламати стереотипи. Мені подобається показувати, що може бути інакше. І дуже дякую Златі за те, що вона допомагає мені це робити, виходячи на сцену в нашій виставі.

Які плани у вас як у продюсера надалі?

— У планах — гастролі Європою. Зараз якраз дуже щільно цим займаюся... Я за два роки роботи продюсером зрозумів, що для того, щоб щось привезти в Європу, цього потрібно дуже сильно хотіти й багато працювати. Занадто багато різних бюрократичних моментів потрібно розв’язати. Потрібно скрізь стукати, потрібно робити багато дзвінків, розіслати багато листів і повідомлень. Так, це займає дуже багато часу, але інакше нічого не вийде.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1984
Читайте також
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Анастасія
31 дн. тому
Як продюсер стати
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду