Редакційна політика чи політична цензура?

8 Жовтня 2002
1166

Редакційна політика чи політична цензура?

1166
Психіатри стверджують: коли здорову людину, що перебуває під дією певних препаратів, довго переконувати, що вона є верблюдом, через деякий час піддослідний почне гарчати і плюватися “Можна дурити частину народу весь час, можна дурити весь народ деякий час, але дурити весь народ весь час – неможливо. ”.
Редакційна політика чи політична цензура?
Авраам Лінкольн, Президент США

Психіатри стверджують: коли здорову людину, що перебуває під дією певних препаратів, довго переконувати, що вона є верблюдом, через деякий час піддослідний почне гарчати і плюватися. Чим далі, тим більше українські засоби масової інформації перетворюються одночасно і на препарат, і на того, хто займається переконанням. Хтось це називає “промивкою мозоку”, хтось “чорним піаром”, хтось “редакційною політикою”. Перша думка є суто суб’єктивною, друга - науково-суб’єктивною, третя – офіційною.

Втім, офіційно ніхто не поширював всередині того чи іншого ценрального ЗМІ документ під назвою “редакційна політика”. Принаймні на дошці оголошень він не висить. Але те, що виходить зараз в ефір чи друкується на шпальтах - вдумливого глядача (слухача, читача) змушує ставати ще більш вдумливим. І знову, 11 років потому, читати між строк та слухати між реченнями. І тоді йому, на жаль, доводиться констатувати – в Україні майже відсутні мас-медіа, які дають інформацію неупереджено, незаангажовано та збалансовано.

Преса, фактично, розділилася на провладну та опозиційну. Журналістів, які працюють в першій категорії, попри все люблять називати “продажними”. Працівників пера і мікрофона з другої категорії чомусь вважають “незалежними”. Але тим, хто бажає справжньої Журналістики за європейськими канонами, місця чомусь не залишають. А до них можна віднести багатьох з тих, хто працює з обох боків так званих барикад. Це не враховуючи журналістів, що мають унікальну можливіть бути співробітниками одиничних і максимально справді незалежних в нинішніх умовах виданнях чи радіостудіях (сумно, але про телебачення так стверджувати – вже немає підстав).

Проте тиск - чи збоку влади, чи збоку власника, відчували усі. Причин виникнення такого ставлення до журналістської роботи є багато. Наприклад – політична. ЗМІ розглядаються як інструмент впливу. Вона випливає з економічної. В умовах недорозвинутої ринкової економіки, яка ще й перебуває на ручному управлінні, реально заробляти гроші в медіа-бізнесі без лобіювання чиїхось інтересів вкрай важко. Тим не менш, цього треба прагнути і володарі принаймні недержавних ЗМІ це в глибині душі розуміють. Невдоволеність існуючим станом речей з року в рік ставала відчутнішою.

І тепер журналісти вперше в історії України пішли на створення структури під назвою СтрайКом (себто, Страйковий комітет). Причини у кожного зі 140 працівників ЗМІ, хто 4 жовтня прийшов до столичного Будинку вчителя (підписалося під Заявою – 93), були різні. Хтось хотів справжньої свободи слова, хтось хотів, аби журналісти підтримали опозиційні сили. На щастя, остання ідея не отримала схвали. Преса втомилася грати в чиюсь політичну гру і намагання перетягнути боротьбу за свободу слова у вирій політичних пристрастей викликали тільки нервовий сміх.

Всі розуміють, чим для влади і для власників ЗМІ є утворення структури, подібної Страйкому. Усі розуміють і можливі наслідки – бо пошматовані і доволі втомлені інформаційною війною і “темниками”, вони спершу сприймають таку ініціативу як підривну діяльність проти себе особисто. Знову ж таки, на жаль, про бажання виборювати цивілізовані умови для роботи журналістів навіть думка в голову не приходить. Доводиться пояснювати. Пояснювати, що страйк – це вже крайня межа. І до неї можна багато що зробити. Наприклад, поговорити – бо вимоги найманих журналістів не такі вже й нереальні. Єдине що - психіатрами, препаратами чи то пак верблюдами українські журналісти бути чомусь аж ніяк не хочуть. І це вже є приводом для певного оптимізму.

журналіст, що наразі працює на телеканалі “Інтер”

для “Львівської газети”
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1166
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду