Війна змусила редакцію луганського онлайн-видання «Трибун» двічі міняти «місце дислокації». У 2014 році воно релокувалося з Луганська до Рубіжного. А після початку повномасштабного вторгнення журналістам довелося переїхати й звідти. Зараз команда медіа, що складається з 14 співробітників, троє з яких — на аутсорсі, розкидана по різних містах України.

«Трибун» став менше писати про спорт і культуру, сконцентрувавшись на темі війни, протидії дезінформації та соціальних питаннях. Також журналісти висвітлюють те, що відбувається в тимчасово окупованих містах, фіксуючи російські злочини: депортацію, примусову мобілізацію та насильну паспортизацію, мілітаризацію дітей тощо.

«Детектор медіа» розпитав головного редактора «Трибуна» Олексія Артюха про те, як видання зуміло переналаштувати свою роботу після релокації, не втратити зв’язок з аудиторією та збільшити її кількість.

— Олексію, розкажіть, як вам вдалося зберегти колектив, переналаштувати роботу та продовжити її в евакуації.

— На початку повномасштабного вторгнення в редакції залишилося працювати кілька людей. Частина співробітників перебувала на Луганщині: хтось волонтерив, а хтось залишався вдома через різні обставини. Тому ми тимчасово відмовилися від наповнення більшості платформ, зосередившись переважно на сайті. Коли працівники редакції виїхали у відносно безпечні регіони та повернулися до роботи, ми перезапустили сторінки у соціальних мережах, почали змінювати або адаптувати формати, вибудовувати заново робочий процес. Десь у травні 2022 року майже всі люди, які працювали до 24 лютого, вже були з нами.

Ми зробили редизайн сайту «Трибун», скоротили кількість розділів, поліпшили функціонал і зробили українську версію основною. Відтоді, щоб прочитати новини російською, необхідно зайти в матеріал і натиснути на відповідну панель із перекладом. На жаль, згідно з аналітикою, 70% аудиторії видання віддають перевагу новинам саме російською, і спочатку ці зміни суттєво вплинули на трафік. Але згодом нам вдалося вирівняти ситуацію і навіть збільшити кількість відвідувань. За останній рік кількість нових користувачів сайту зросла на 2,5 млн.

— Як змінилася бізнес-модель медіа? Вам хтось допомагав на початках?

— Навесні 2022 року нам багато чого довелося починати з нуля. Медіа втратило дохід від реклами, адже деякі наші партнери з бізнесу закрилися через війну та руйнування виробничих потужностей. Тому редакція почала фокусуватися на грантах. Ще до вторгнення ми брали участь у програмі працевлаштування від «Інтерньюз-Україна». Навесні 2022 року її перезапустили, що дозволило нам закрити питання заробітної плати для частини редакції. Також у той час нам дуже допомогла Media Development Foundation: консультації, пошук донорів, підтримка.

Офіс редакції «Трибун» у Рубіжному: ліворуч — лютий 2022 року, праворуч — травень 2022 року

Поступово ми знаходили нових партнерів, збільшували штат, створювали нові формати, шукали можливості для розвитку і скористалися ними. Вважаю, що сьогодні «Трибун» — це сильне незалежне регіональне медіа.

— Чи зберігаєте ви зв’язок зі своєю довоєнною аудиторією? На якого читача працюєте? Чи багато відвідувачів вашого сайту з окупованих територій?

— Як не дивно, навіть серед жителів окупованих Лисичанська, Сіверськодонецька та Рубіжного (у яких ми найактивніше працювали й до вторгнення) стало більше наших читачів. Адже ми залишалися з ними в найскладніші моменти й не припиняли роботу ні на день.

Ще в травні 2022-го одна людина подякувала за роботу і сказала, що коли відкриває сайт «Трибун», у неї виникає відчуття дому. Часто згадую ці слова і розумію, що це саме те, заради чого ми працюємо. Наша найбільша аудиторія — це переселенці, але є й ті, хто продовжує нас читати в окупації. Ми отримуємо багато відгуків від людей зі всього сходу України. Це не тільки Луганщина, а й також Донеччина. Люди дякують за роботу, просять їх проконсультувати з певних питань, надсилають свіжі фото зі своїх міст. Такі відгуки найбільш цінні, адже читати «Трибун» там, на загарбаних територіях, — уже ризик.

Скриншот діалогу у чат-боті редакції «Трибун» з читачкою, яка пропонує співпрацю

Деякі люди, які виїхали з окупації, самі писали нам, пропонуючи дати інтерв’ю про своє життя там. Ми, звісно, не відмовили, адже кожен такий матеріал має цінність. Ці люди — голоси тих, хто залишається в окупації.

Скриншот діалогу у чат-боті редакції «Трибун» з читачем, який виявляє готовність надавати інформацію з ТОТ

— Росія докладає чимало зусиль, щоб створити на окупованих територіях альтернативний медіапростір, закривши його від впливу зовні. Які методи обходу цього блокування ви використовуєте?

— Наш сайт був заблокований на окупованих територіях ще навесні 2022 року. Це стимулювало нас розвивати інші платформи. Зараз ми доносимо інформацію на окуповані території через телеграм і тікток, плануємо також перезапускати ютуб. Але у світлі останніх подій це навряд чи працюватиме на окуповані території, адже його почали блокувати в Росії, а відповідно й там.

— Які теми для вашої аудиторії є найбільш актуальними? Чи є запит на історичну правду? Чи приділяєте ви увагу протидії дезінформації? Які найбільш розповсюджені наративи російської пропаганди вам доводиться спростовувати?

— Регулярно випускаємо матеріали різних форматів на історичну тематику: тексти, відео, інформативні пости в соцмережах. Розповідаємо людям про минуле українського сходу, про видатні постаті та події, що там відбувалися. Бачимо, що попит на цей контент серед нашої аудиторії є, і це дуже тішить, адже в процесі підготовки ми й самі дізнаємося багато цікавого про регіон і хочеться продовжувати це робити. Зараз ми працюємо над одним доволі великим і важливим проєктом на цю тему, і, якщо все буде за планом, то восени його запустимо.

Що стосується протидії дезінформації, то вже багато років у нас на сайті є розділ «Антифейк». Ми намагаємося протидіяти пропаганді, зокрема на локальному рівні, адже всі наші журналісти — з Луганщини. Вони знають місцевість, мають джерела в окупації та легко спростовують російську дезінформацію.

Нерідко росіяни поширюють фейки про події після 2014 року — «утиски російськомовного населення», «звірства карателів», «натівські біолабораторії». Було навіть про «бойову сарану». Чомусь це все досі не дає їм спокою.

Багато дезінформації, звісно, стосується і подій після 24 лютого 2022 року. Зокрема, це тема руйнування міст та обстрілів. Росіяни намагаються переконати людей в тому, що у війні винна Україна, а ЗСУ цілеспрямовано б’ють по об’єктах цивільної інфраструктури, влаштовуючи «геноцид на Донбасі за вказівкою Заходу».

Власне, Росія в реальному часі намагається переписати новітню історію, а ми намагаємося їй в цьому завадити.

На роботу «Трибун» звернули увагу кремлівські пропагандисти під час одного з ефірів на російському «Первом канале»

Також дуже поширена тема «відновлення». Наприклад, ми знайшли десятки об’єктів, які були відремонтовані ще до початку вторгнення за державний кошт або за підтримки міжнародних партнерів. Ці об’єкти не зазнали ушкоджень внаслідок бойових дій, але окупанти, коли прийшли, зробили щось по мінімуму — десь лампочки вкрутили, десь щось підфарбували — і пафосно відрапортували, що ці об’єкти відновили будівельники з російських регіонів. Зараз вони проводять показові ремонтні роботи в декількох окупованих містах. Завдяки співрозмовникам на місцях, а також інформації з відкритих джерел ми показуємо, чому ця імітація не має нічого спільного з реальним відновленням.

— Чи намагаєтеся ви доносити своїй аудиторії інформацію, яку окупанти замовчують? Наприклад, про їхні воєнні злочини на тимчасово окупованих територіях.

— Так. Ми займалися цим, починаючи з 2014 року. Напевно, саме це приводило до нас багато читачів з загарбаних регіонів. До повномасштабного вторгнення в топі міст за переглядами на нашому сайті завжди були Луганськ, Донецьк, Алчевськ, Макіївка та Горлівка. 

Дуже часто люди в окупації можуть знайти в українських джерелах те, про що ніколи не пишуть росіяни. Адже місцеві новини на підконтрольних Росії ресурсах найчастіше подають у позитивному ключі, а реальні проблеми замовчують.

Люди заходять до нас у пошуках правди.

— Медіаменеджерка «Новин Донбасу» Любов Раковиця називає однією з найбільших помилок релокованих українських медіа бажання працювати винятково для проукраїнських жителів. Чи поділяєте ви цю точку зору? Чи намагаєтеся розширити роботу на тих, хто вагається?

— Для початку варто зрозуміти, чи багато тих, хто вагається. Чи є якісь дані? На мою суб’єктивну думку, більшість людей давно визначилися з поглядами, навіть якщо вони їх не демонструють.Тут я спираюся зокрема на враження своїх співрозмовників (деякі з них в окупації вже десять років).

Що стосується проросійськи налаштованих людей, то вони сприймають контент з українських медіа приблизно так само, як ми сприймаємо те, що публікують російські ресурси. Тож якихось цілеспрямованих кроків для розширення аудиторію тими, хто вагається, ми не робимо. У нас доволі велика як для регіонального медіа аудиторія і без того. І якщо люди нас читають і довіряють нам, значить, ми все робимо правильно.

— Які джерела інформації ви використовуєте для висвітлення подій на окупованих територіях?

— Працюємо з власними джерелами, коли це можливо. Є люди в різних містах окупованої Луганщини, з якими ми тримаємо зв’язок, і це дозволяє нам уважно стежити за тим, що там відбувається. Також працюємо з відкритими джерелами, моніторимо місцеві ресурси та чати. Звісно, що все аналізуємо і намагаємося перевіряти, адже часто викладена інформація не відповідає дійсності.

— Як ви дбаєте про безпеку своїх інформаторів?

— Принцип, яким ми керуємося: найважливіше — людина, її безпека. Якщо розуміємо, що матеріал на основі отриманої від неї інформації може поставити під загрозу її життя та свободу, не публікуємо його. Якою б сенсаційною ця інформація не була. Не збрешу, якщо скажу, що ми не опублікували навіть десятої частини того, що отримали з окупації: це і методички, і внутрішні документи, і внутрішня ситуація в окупаційних адміністраціях. Втім, можу запевнити, що вся ця інформація обробляється та використовується в інтересах держави.

— Як ви розв’язуєте проблему фінансової спроможності вашого медіа?

— В нас є кілька довгострокових проєктів, які допомагають утримувати та розвивати редакцію, адже зі збільшенням штату значно зросли й витрати на заробітні плати, гонорари й інші редакційні потреби: обладнання, ліцензійне програмне забезпечення тощо. Наші партнери розуміють, наскільки важливо підтримувати медіа, й допомагають нам рухатися, за що я їм дуже вдячний.

Головний редактор «Трибуна» Олексій Артюх

Також зараз працюємо над тим, щоб отримувати дохід від реклами. Маємо низку пропозицій від релокованого бізнесу, і я сподіваюся, що зможемо домовитися про довгострокову співпрацю.

— Криза кадрів, яка спостерігалась у медіа протягом попередніх років, із початком великої війни ще більше загострилася. Як ви долаєте цей виклик?

— На відміну від багатьох медіа, ця криза нас не зачепила, адже ми виховуємо власні кадри. Кілька років поспіль у нашій редакції проходять практику студенти кафедри журналістики й українознавчих студій Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Цей рік не став винятком — наше медіа прийняло на стажування десять студентів із Луганщини. Двоє з них зараз працюють у команді. Торік ми працевлаштували трьох студентів.

Нині більша частина редакції — це кадри, яких ми виховали самі. Так, у цих людей бракує досвіду, але вони талановиті, добре мотивовані та постійно вчаться. Впевнений, що всі вони за правильного ставлення до роботи швидко перетворяться на професіоналів.

SMMником у нас узагалі працює людина, яку я знайшов серед підписників. Хлопець із Сіверськодонецька активно коментував дописи, було видно, що людина в темі, тому я запросив його на стажування — і вже більш як рік він працює в «Трибун». Ми намагаємося створювати для людей комфортні умови, а вони, своєю чергою, залишаються лояльними та показують результат.

— Дехто вважає, що релоковані видання необхідно підтримувати на державному рівні, адже інакше про життя в окупації розповідатимуть російські пропагандисти. Згодні?

— Я працюю в медіа з 2016 року і за цей час ми не отримували жодної підтримки від влади, хоча, беззаперечно, впливаємо на різні процеси, зокрема на згуртованість суспільства. Втім, ми робили все власними силами та продовжимо це робити незалежно від обставин. Можна сказати, що це наша місія.

У січні 2024 року ми провели унікальний форум «Луганщина — це Україна», на якому зібралися військові, волонтери, історики, журналісти, освітяни й інші представники громадянського суспільства. Це був перший захід подібного формату і його метою було саме побудувати комунікацію між активними людьми зі сходу. Вважаю, що в нас це вийшло, адже навіть зараз багато людей, які познайомилися на цьому івенті, продовжують взаємодіяти, робити спільні культурні та просвітницькі проєкти. Отже, поки що нам вдається втілювати наші плани та задачі й без державної підтримки.

Олексій Артюх під час виступу на форумі «Луганщина — це Україна»

— Чи є у вас відчуття, що жителі окупованих територій усе ж таки вірять у звільнення від окупації та чекають на нього?

— Не можу казати за всіх жителів в окупації, адже у людей різні настрої. Є ті, хто вірить, є й ті, хто вже зневірився, але все одно про це мріє. Люди, з якими ми на зв’язку, вірять і намагаються активно допомагати, чим можуть. Ми ж, своєю чергою, намагаємося частіше говорити про них всюди, де тільки можна: у своїх матеріалах, в ефірах національних і закордонних медіа, на різних зустрічах.

Фото знищеного окупантами Серебрянського лісу під Луганськом, які в редакцію надіслали читачі сайту

— Згідно з дослідженням Media Development Foundation, другий рік поспіль знижується кількість медіа, які мають план на «після перемоги» (таких зараз 51% порівняно із 64% у квітні 2022). Чи є такий план у вас? Чи збираєтеся повернутися додому після деокупації вашого краю?

— Ми завжди маємо стратегію та декілька варіантів на майбутнє, залежно від розвитку подій, — як позитивного, так і негативного. Можу точно сказати, що в нашій редакції є люди, які готові повернутися на Луганщину та почати працювати одразу після її деокупації.

Титульне фото: головний редактор онлайн-видання «Трибун» Олексій Артюх, фейсбук-сторінка Олексія Артюха