Громадські організації «Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» пропонують механізм скарг на неякісні журналістські матеріали, які порушують законодавство та професійні стандарти. На сайтах організацій розміщено спеціальну форму для подання публічної скарги. Поскаржитися може кожен, анонімні скарги не розглядаються. Цей механізм слугує для оперативного консультування щодо порушень у ЗМІ.

У разі якщо подані матеріали свідчать про наявність складної ситуації, організації передають скарги до розгляду в Комісію журналістської етики та Незалежну медійну раду. Короткі запитання до ініціативи та реакції на висновки можна надіслати за адресою mediachek.ua@gmail.com. 

 ВИСНОВОК № 199

щодо сюжету Інтернет-видання «Центральноукраїнське бюро новин» під назвою «Як стають зрадниками України?» 

І. Дані щодо скарги та оскарженого матеріалу

1. 1 листопада 2023 року до Ініціативи «МедіаЧек» надійшла скарга від громадянки на вказаний сюжет із обґрунтуванням, що має місце поширення без коментарів проросійських наративів для розхитування суспільства, які стосуються харківського походження родини дівчини, засудженої за державну зраду. 

2. Сюжет було розміщено в соціальній мережі ЮТуб 23 жовтня 2023 р. Тривалість - 7 хв., авторка - Марія Матюнькіна. 

3. Відео розповідає про засудження до довічного ув’язнення дівчини за передачу координат об’єктів інфраструктури на Кіровоградщині. В ньому подано багато прямої мови жителів селища, де проживала дівчина й досі живе її родина.  

4. Редакція прокоментувала за зверненням Ініціативи доводи скарги, наполягаючи, що сюжет не містить проросійських наративів, а припущення про походження родини дівчини з Харківщини робить один з опитаних журналістами односельців (без пов’язування інкримінованого злочину з регіоном походження родини). 

ІІ. Стандарти журналістської етики та законодавство, які регулюють цю сферу суспільних відносин

1. Кодекс етики українського журналіста (в ред. 2013 року):

«Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. При цьому не виключається його право на журналістське розслідування, пов’язане з тими або іншими подіями і фактами, якщо суспільна значущість інформації, яка збирається і поширюється журналістом, є вищою, ніж приватні інтереси особи.» (п. 3);

«Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста…» (п. 6);

«Точки зору опонентів, у тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано…» (п. 10).

2. Закон України «Про медіа» (№ 2849-IX):

«На території України в медіа… забороняється поширювати:..

висловлювання, що підбурюють до дискримінації чи утисків стосовно окремих осіб чи груп осіб за ознакою етнічного чи соціального походження,.. або за іншими ознаками;..» (п. 3 ч. 1 ст. 36);

«Національна рада спільно з органом спільного регулювання розробляє та затверджує критерії віднесення інформації до такої, що порушує вимоги пунктів 1-4, 6-14 частини першої цієї статті. До затвердження відповідних критеріїв Національна рада обґрунтовує застосування обмежень, передбачених частиною першою цієї статті, самостійно у своїх рішеннях.» (ч. 2 ст. 36). 

3. Цивільний кодекс України (№ 435-IV):

«Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.» (ч. 1 ст. 307).

4. Закон України «Про інформацію» (в ред. 2011 р., ):

«Конфіденційною є інформація про фізичну особу,.. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.» (абзац 1 част. 2 статті 21);

«Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.» (абзац 1 част. 2 статті 11).

ІІІ. Оцінка розглядуваного матеріалу

1. Поняттям «проросійських наративів» (як і будь-яких інших протиправних чи шкідливих «наративів» загалом) не оперує ні законодавство, ні Кодекс етики українського журналіста. Натомість, у них міститься перелік видів порушень, які можуть стосуватися розглядуваного в даному висновку контенту. «МедіаЧек» фокусується не на тезі про наявні в сюжеті наративи, а на порушеннях, наявних у сюжеті на нашу думку. Деякі з них, імовірно, дали підстави для твердження скаржниці про проросійські наративи.
2. Ініціатива не оцінює вирок засудженої чи ступінь її винуватості. У цьому висновку, виходячи з компетенції «МедіаЧеку», оцінюється суто виклад інформації в сюжеті медіа.
3. Розповсюдження конфіденційної інформації про засуджену та її родину. В сюжеті подано різноманітну інформацію про засуджену дівчину та її батьків, яку озвучують теперішні односельці: про сім’ю (зокрема вітчима та рідного батька), про переселення з Харківщини, демонструються ворота їхнього будинку на Кіровоградщині й матір дівчини (хоча вона була проти зйомки). Ця інформація відома деяким односельцям, але очевидно, не потребує поширення далі, на загал (наразі будь-хто на ЮТуб може переглянути сюжет й ознайомитися з інформацією про родичів засудженої). 

Звертаємо увагу, що засуджено було лише дівчину, у сюжеті нічого не згадано про претензії правоохоронців до членів її родини. Проте окремі односельці та навіть, певною мірою, авторка сюжету (дивися нижче) покладають вину за вчинене дівчиною й на решту членів її родини. Виходячи з цього, поширення загалом конфіденційної інформації про неї виглядає не просто несанкціонованим із боку членів цієї родини (абзац 1 част. 2 статті 21 ЗУ «Про інформацію»), а й ризикованим для посилення їхньої потенційної стигматизації у громаді. Поширення інформації про переселення родини з Харківщини в такому контексті дійсно може дати грунт для звинувачень глядачами в проросійських поглядах внутрішньо переміщених осіб загалом (хоча в сюжеті такого буквально не озвучено).  

Намагаючись отримати коментарі матері засудженої, журналісти знімають, як вона відкриває хвіртку, після чого відмовляється що-небудь коментувати. Нагадаємо, що Цивільний кодекс вимагає отримання згоди на зйомку особи на приватній території (ч. 1 ст. 307).

Загалом не вбачається суттєвого суспільного інтересу в поширенні такої конфіденційної інформації про засуджену та її родину, включаючи відео її матері. Тема матеріалу заявлена, як з’ясування причин того, що спонукало дівчину до вчиненого, проте вказана конфіденційна інформація цьому не допомогла й поставлене питання залишилося фактично без відповіді. Тому мотивами національної безпеки чи якимось іншими поширення такої інформації виправдати не можна. 

Отже, в матеріалі вбачається порушення п. 3 Кодексу етики українського журналіста, ч. 1 ст. 307 Цивільного кодексу, абз. 1 ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про інформацію».

4. Натяки на колективну відповідальність членів родини. Відповідні висловлювання звучать з вуст окремих опитаних у сюжеті односельців (після 2 хв. 10 сек., про виселення родини з селища тощо). Також журналістка після відмови матері засудженої спілкуватися зі знімальною групою зазначає, що не прозвучало ні виправдань, ані розкаяння (1 хв. 20 сек.). Натомість наприкінці сюжету зазначається, що спонукати дівчину до передачі інформації про інфраструктурні об’єкти міг її хлопець. 

Звертаємо увагу, що не можна вважати правомірною колективну форму відповідальності громадян України за будь-який злочин (ч. 2 ст. 61 Конституції України), як і виправдання її застосування. Закон України «Про медіа» (п. 3 ч. 1 ст. 36) забороняє поширення інформації, що може спонукати до утисків як окремих осіб, так і груп осіб за певною ознакою. Закон передбачає розробку уточнюючих критеріїв щодо інформації, яка підбурює до утисків, дискримінації, проте допускає застосування даного обмеження ще до їхньої розробки. Ознакою спонукання до утисків може вважатися, зокрема, родинний зв’язок із засудженими за державну зраду (якщо, крім засудженого, іншим членам родини не пред’явлено звинувачень від правоохоронців). 

На нашу думку, вказане в Законі обмеження може стосуватися як висловлювань працівників медіа, так й озвучених іншими особами в матеріалах медіа. Відповідні коментарі односельців не варто було включати в сюжет.

Розглядувані в сюжеті висловлювання підпадають під категорію таких, що можуть підбурювати до утисків чи дискримінації родичів осіб, засуджених за співпрацю з російським режимом. Немає підстав вважати, що всі родичі таких засуджених осіб підтримували їхні дії, а озвучення згаданих висловлювань фактично закликає до застосування колективної відповідальності.

Відповідно, у матеріалі порушено п. 3 ч. 1 ст. 36 Закону «Про медіа». 

5. Незбалансованість і неповнота. В сюжеті не подано інформації щодо того, як на судовому процесі дівчина пояснювала свої дії, хоча сюжет нібито покликаний з’ясувати мотиви її вчинку. Не зазначається про спроби журналістів якось сконтактувати з нею чи її адвокатом. Наявна лише невдала спроба отримати коментарі матері засудженої, проте зменшити ймовірність відмови останньої щось коментувати могла б коректна поведінка самих журналістів. Натомість вони одразу, несподівано для матері й всупереч вимогам Цивільного кодексу, почали її знімати (дивися вище). Отримання позиції засудженої, її родичів могло допомогти у з’ясуванні мотивів її вчинку, проте журналісти не доклали достатніх і належних зусиль для цього.  Також у сюжеті не уточнено, чи не оскаржується наразі вирок суду засудженою дівчиною, чи набув він уже законної сили.

Тому сюжет вийшов незбалансованим і неповним, що є порушенням першого реч. п. 6 та  першого реч. п. 10 Кодексу етики. 

Ініціатива «МедіаЧек» вважає, що Інтернет-видання «Центральноукраїнське бюро новин» у сюжеті під назвою «Як стають зрадниками України?» порушила п. 3, перші реч. п.п. 6 і 10 Кодексу етики українського журналіста та ч. 1 ст. 307 Цивільного кодексу, абз. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію», п. 3 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про медіа». Ініціатива вкрай негативно ставиться до співпраці громадян України з ворогом, проте в даному випадку за звинуваченнями в бік членів родини засудженої не було подано  обгрунтування. 

Копія цього висновку надсилається до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

1 липня 2024 р.

Додаток - коментар редакції по суті скарги: 

«У нашому сюжеті думку про ймовірний переїзд з Харківщини припускає один з односельців дівчини, без оціночних суджень та зв'язку дій засудженої з місцем її проживання чи походження. Наша журналістка намагалася зв'язатися з рідними героїні сюжету, втім у коментарі їй відмовили, ми це оприлюднили у відео. Далі в сюжеті є офіційна інформація від правоохоронців, що засуджена проживала в Олександрійській громаді. Окремо з цим уточнюємо, що сюжет не містить проросійських наративів, натомість спрямований на інформування щодо колаборантів, діяльність яких несе загрозу нашій державності, що підтверджене у цьому випадку вироком суду».