Вони не бачать виходу із ситуації.

Причому, це стосується не тільки журналістів каналів СТБ та Нового, які завжди користувалися більшим простором для „свободи слова”, аніж „1+1”, „Інтер”, УТ-1. Те, що відбувається зараз – для них суцільний шок. Але стогнуть і колеги з національних мовників, характеризуючи ситуацію єдиною фразою: великий тиск.

Тепер випуски новин різних телеканалів мало чим різняться одні від одних: і у картинці, і щодо потрібних, визначених у „темниках” і дослівно відтворених у сюжетах акцентів.

При чому роль керівників новинних програм зводиться до модераторства, – тобто, за словами опитаних нами журналістів, „утримування у певних рамках тих людей, які ці новини виробляють”.

Потрібно зауважити, що навіть й у ситуації анонімності, яку створювала „Детектор медіа” своїм співрозмовникам заради того, щоб довідатись про реальну атмосферу на наших каналах, журналісти неохоче розповідали про це. Втім, гадаємо, не тільки тому, що багатьох стримує страх втратити роботу, що для телевізійника означає, практично, ще й втрату кваліфікації. Багато хто просто вважає неможливим „выносить сор из избы”, і цю корпоративну етику можна не тільки розуміти, а й поважати, навіть і не погоджуючись з нею.

Інші ж наші колеги не стримували емоцій. „Що робити? Ми не знаємо. У ефірі немає жодної можливості заявити свою позицію. Залишиться лише писати в якесь інтернет-видання...” – говорять одні. Для інших – публічний виступ проти тотального контролю з боку Банкової – це загроза підвести під удар давно спрацьовану команду, менеджера, канал. Треті вже зробили свій вибір: знайшли інший, неновинний, вид занять в межах хоча б свого каналу.

Хтось знайшов мотивацію для більш-меньш спокійного існування. „Я не вважаю, що у світі існують незалежні канали, це нормальна ситуація для кожної держави. Незалежний канал - той, від якого нічого не залежить”, - каже журналіст одного з наших центральних каналів..

„Ми працювали і в складніших умовах. До жорсткого тиску звикли”, - повідомили „Детектор медіа” на іншому. – „Намагаємося працювати так, щоб в існуючих умовах максимально дотримуватися об’єктивності – намагаємося давати інформацію.”. „Ситуація на каналі така, що керують новинами сьогодні усі, крім журналістів: і влада, і опозиція”. „Журналісти намагаються керуватися здоровим глуздом, не піддаватися емоціям, тобто стримувати нецензурну лексику. І я не бачу ознак громадянської позиції у тому, що хтось кричить: пан такий-то – придурок. Наше завдання: показати факти”.

Але, погодьтеся, для висвітлення фактів на каналах залишається все менше часу й можливостей. Як приклад - перехід „Нового каналу” на новий скорочений формат новин.

На СТБ зник з понеділкового ефіру „Медіа-клуб” . Хоча на каналі повідомили, що до кінця понеділка були впевнені, що програма вийде в ефір. Про те, що журналісти самі не знали, якою мірою АП отримала владу над каналом, свідчить хоча б той факт, що замість „Медіа-клубу” в результаті в ефірі майже 15 хвилин крутили рекламні ролики. Аж потім з’явилися вихолощені новини „Вікон. Опівночі”.

Тобто, сьогодні головне інформаційне управління Адміністрації Президента перебрало на себе право цензурувати й сітку мовлення каналу, знімаючи з ефіру „неблагонадійні” програми, в яких можуть з’являтися неконтрольовані думки.

Як сказав один із журналістів „вже й люди на селі скаржаться на однаковість новин по усіх, навіть доступних їм, нечисленних каналів”. До речі, як повідомили колеги, тепер, після оприлюднення „темників” С.Васильєва, генеральні вказівки керівники каналів отримують по телефону.

На УТ-1, наприклад, минулого четверга це відбувалося так: Ігор Сторожук, президент НТКУ, зібрав керівників УТН й пояснив „генеральну лінію відомої партії” щодо висвітлення подій у парламенті: „жодних повідомлень про більшість, ніяких коментарів В.Литвина, С.Тігіпко. Тільки коментар Д.Табачника”. Наступного дня „правильний” сюжет вийшов у ефір.

А інтерв’ю із Д.Табачником, соратником „куратора” каналу Віктора Пінчука, було привезено на канал зі сторони. Загалом усі однакові сюжети, як-то: звернення релігійних лідерів до народу напередодні подій 16 вересня, відомі розвінчувальні виступи губернаторів та інші, - знімаються на контрольованій СДПУ(о) ТРК „Альтернатива” , звідки колись й виштовхнули до кар’єрних висот „інформаційного кухаря” С.Васильєва, та на студії програми „Питання дня”, що виходить на УТ-1. Як відомо, студія „Питання дня” безпосередньо контролюэться В.Пінчуком.

Сюжети, зняті на цих студіях, монтуються, розмножуються і розвозяться по усіх телеканалах. До речі, так діють усі прес-служби в нашій країні . З однією тільки різницею: вони не мають змоги нав’язувати свої матеріали. А АП – може. То ж навіщо проявляти творчу наснагу, та працювати з кожним каналом окремо, шукати найбільш відповідну для аудиторії кожного каналу форму подання „правильних” сюжетів? І так все піде в ефір... Можна, зрозуміло, вважати, що дійсно просто С.Васильєву важко піднятися вище рівня прес-служби або ж СДПУ(о), або ж АП. А можно подумати, що насправді ефективність впливу цих матеріалів нікого по-справжньому не хвилює. Так, халтурка для Папи. Або ж йде навіть тоньша гра: підставити всіх, демонструючи неабияку відданість...

„Тепер на УТ-1 неможливо зробити сюжет. Якщо раніше редактор ставив свій підпис, коли знімав матеріал, як і завліт ще при Радянському Союзі, коли викидав фразу із сюжету, то тепер сюжет може бути просто вилучено з ефіру без пояснень. А частіше не розглядаються навіть журналістські заявки”, - каже відомий кореспондент державного каналу. А ось на запитання „Детектор медіа”, що відбувається з іншими програмами на УТ-1, інший журналіст державного телебачення відповів наступне: „Не секрет, що можна перевести 4 тисячі доларів на рахунок відомо яких керівників, і програма вийде в ефір. Не важливо, якою мовою і з яким змістом. Вони усі усвідомлюють, що тимчасово тут.” („Детектор медіа” підкреслює, що це неперевірена нами інформація, яка може бути як правдивою, так і ні. Ми тільки передаємо те, про що казали нам анонімно).

Безумовно, для відстороненого спостерігача може здатися дещо наївним – або наіграним – той суцільний стогін, який чутно зараз зі всіх телеканалів. Адже і до катастрофічної для ТБ, як тепер багато хто вважає, появи в АП Віктора Медведчука, та „свобода”, яку, начебто, мали ще півроку тому наші телеканали – була абсолютно уявною. Так, СТБ та Новому дозволяли дещо більше „самовиражитися” та не займатися суцільною пропагадою, а давати все ж таки більш-меньш повний спектр подій дня. Так, Роман Скрипін у „Вікнах.Опівночі” (СТБ) міг собі дозволити певну фронду, а в „Медіа-клубі” на тому ж каналі запрошені у гості студії журналісти могли лаятися щодо відсутності в країні свободи слова... Але не можна було не розуміти, що ця „свобода” була теж саме „дозволеною”, у певних рамках, які розширювалися і звужувалися і раніше відповідно до певної політичної необхідності... Згадайте лише останні вибори – і заборону на появу певних політиків в ефірі в якості гостей студії, і те, як примушували одразу два, або й три канали працювати „в одной связке” на одних Копів... Свідоцтвом того, що рівень тієї свободи ні для кого на каналах не був секретом, було і те – на наше переконання – що Олександр Ткаченко ніколи більше не ризикував зі створенням власної політичної програми... Безумовно, він пояснював і пояснює „для печати” це різними причинами, але ж всі все розуміють...

То що ж, власне, змінилося зараз? Чому такою „кісткою в горлі” став більшості журналістів керівник Управління інформаційної політики АП Сергій Васильєв? Та його „Темники”, які готуються московськими політтехнологами у співробітництві з політтехнологами українськими, причому дехто з останніх працює і на самих каналах в якості новинних топ-менеджерів.

Можливо, тому, що з цього часу журналістам, власне, і суто за професією (технологією) працювати не треба: все розписується за тебе (персоналії, акценти, головні тези...)? Дійсно втрачається кваліфікація... (До речі, один з відомих наших топ-менеджерів переконував нас, що його головною метою є збереженя власного каналу і його Команди. Мовляв, якщо вони залишаться на центральній кнопці, навіть ціною „лягання без вставання”, колись - коли, можливо, в країні зміниться ситуація, вони зможуть працювати по-іншому... Що ж, зрозуміло. Але є питання: а чи дійсно зможуть?! Якщо те, що робиться зараз, стане просто звичкою?)

А, може, тому саме зараз виглядає ситуація на каналах драматичною навіть для самих журналістів, що не можна вже порівнювати прискіпливо новини різних каналів, щоб переконуватися в тому, що когось „нагнули” ще більше, ніж тебе, а комусь – (а не тобі, гади!) знов все зходить з рук, але ми ж знаємо, чому... Або тішитися з того, як вдалося сьогодні й самому викрутитися – виконавши „правильную задачу” з майстерною видимістю, в той же час, об’єктивності... Останньою ще було можна тішити і своє сумління: дві точки зору є? Є... То про яку „необ’єктивність” може йти мова?

Зараз же – як в пріснопам’ятні комусь ще радянські часи: по всіх каналах – „единая и неделимая”, „передовая и направляющая” сила ЦК (Администрации), з одною на всіх не тільки редактурою, але й режисурою, й версткою... Встромитися зі своїми п’ятьма копійками взагалі не можливо...

А ще колись можна було ціпитися зі своїм редактором – за кожне слово, і вирвавши якийсь компроміс, зітхнути полегшенно: я зробив, що міг... І себе можна було поважати...

А ще, головне, були ж наявні „цензори”, „вороги”, з якими ти міг боротися, хоч би і як з вітряками, але все ж таки... А зараз же і ті, хто тобі безпосердньо зачитує завдання з темників, або редагує, або дає прочитати вже кимось написане у кадрі – то ж теж, нібито, залежна людина. Він теж вимушений робити це – аби врятувати канал від загрози втратити ліцензію, аби спасти від суцільного звільнення (начебто) колектив, або.... Ну, коротше кажучи, навіть уособлення зла - власного, „хатнього”, у журналістів забрали. А з „абсолютним злом” – воно ж, як відомо, боротися не в кайф. І зло має бути „по Сеньке”! До речі, чи не тому багато хто з журналістів усе своє несприйняття нинішньої інформаційної політики від адміністрації Президента схильний пов’язувати лише з Васильєвим, залишаючи „білим і пухнастим” його шефа, Медведчука, у якого, мовляв, руки не доходять до того, щоб припинити все це неподобство ( якщо не брати до уваги, звісно, апологетів Віктора Михайловича, які щиро вважають його найдемократичнішим політиком України).

А підсумовуючи, можна, мабуть, зробити припущення, що журналістів зараз збурює не тільки те, що не має в ефірі ані слова дійсно інформації, окрім суцільної „технології”. А й те, що або „свободу слова” або „несвободу слова” у нашому продвинутому політикумі вже можуть робити і зовсім без них! Нашу людину можна примусити до багато чого. Але і наша людина повинна відчувати, що все ж таки її – поважають, що її саме примушують, наприклад, щось зле робити. А не просто переступають через неї, як через нічого не значучу тріску.

Чи виллється на наших телеканалах у щось більш конкретне поки що тільки емоційне несприйняття саме такої „інформаційної політики” Адміністрації? Яка – під гаслами для „піплу” про поширення прозорості влади та інформації - у взаємовідносинах з журналістами відкинула всі „сю-сю”. Заради головної мети: створення системи ЄДИНОГО на всю країну телебачення, в якому б і неконтрольована муха не пролетіла. Сьогодні Єдине телебачення слугує, начебто, Президенту – нинішньому. Але хто завтра буде Президентом – ще не відомо, а вимуштрований „інформаційний спецназ” вже буде як на блюдечці... Мотиви Медведчука та К.о. – зрозумілі. Які мотиви переважать у журналістів?... Власне, теж майже відомо. Але „А поговорить?” - це ж святе...

Читайте також:

Теленовости в условиях полицейского государства

Пиховшек сегодня – это Долганов вчера, а настоящий «Эпицентр» - на площади

Cон разума и апокалипсис общества

Почему оппозиция проигрывает власти «информационную войну»?

Чому опозиція програє владі "інформаційну війну"-2 або спроба відповіді Наталії Лігачовій

Детектор медіа ! АУ!

ВСЕ ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ - ПОЗА МЕЖЕЮ. МОЖЕ, ДОСИТЬ?!

темники - це так тупо