Цей захід проводило ДП „ Українське агентство з авторських та суміжних прав” (УАСПП), яке позиціонує себе як організацію, що здійснює управління колективними правами. Іншими словами, організацію, яка від імені авторів здійснює збір та розподіл авторської винагороди.

Важко сказати, яку мету переслідували організатори цього заходу, але принаймні як „круглий стіл” він зовсім не виглядав. Розпочав його заступник голови Державного департаменту інтелектуальної власності п. Валентин Чеботарьов. Хоча пізніше організатори просили не розглядати їх зверненнь як погрози, але інакше назвати це не можна. У кращих традиціям чиновництва п. Чеботарьов детально розповів, що буде з тими телерадіоорганізаціями, які будуть продовжувати порушувати авторське законодавства і не виплачуватимуть авторську винагороду. Він згадав і про плани тісного співробітництва з Національною радою з питань телебачення і радіомовлення з метою накладання санкцій на мовників та кабельників (від попереджень до припинення діяльності телерадіоорганізацій), і про подання матеріалів до прокуратури для винесення актів прокурорського реагування, і про передачу справ до органів внутрішніх справ для відкриття кримінальних справ за ознаками піратства. Також присутніх було попереджено про те, що найближчим часом з‘явиться ще одна контролююча ланка – інспектори у справах захисту інтелектуальної власності.

Після цього директор Українського агенства з авторських та суміжних прав (УААСП) п. Сергій Бондаренко та його колеги спробували пояснити присутнім, чому саме вони повинні сплачувати за використання авторських прав. Більшості мовників важко уявити, чому у випадку придбання, наприклад, прав на трансляцію художнього фільму і отримання прокатного посвідчення телекомпанія повинна сплачувати ще комусь. Однак, такий обов‘язок дійсно випливає з Закону України „Про авторське право та суміжні права” , яким передбачено право автора отримувати винагороду з кожного показу. Враховуючи те, що телекомпанія чи радіокомпанія практично не може знаходити самостійно усіх авторів, застосовується система, за якої одна організація збирає ці кошти, а потім виплачує авторам. Як правило, телерадіокомпанія у такому випадку сплачує фіксований відсоток від своїх доходів. Для того, щоб виконувати функції з колективного управління, така організація повинна укласти угоди, по-перше, з авторами, а по-друге, з аналогічними іноземними організаціями.

Директор УААСПу поскаржився на дуже малу кількість угод, які їм вдалося укласти з телерадіокомпаніями на сьогоднішній день. З його слів, найбільш складно вести переговори з великими телевізійними гігантами – загальнонаціональними телеканалами. Маючи гарних юристів, останні вдало відхрещуються від настійливих пропозицій УААСПу сплачувати їм суми авторської винагороди.

Насправді ж, у Державного підприємства „Українське агентство з авторських та суміжних прав” є одна серйозна проблема – їх статус державного підприємства. Справа в тому, що колективно управляти авторськими правами мають організації, що створені самими авторами – носіями цих прав, а не державою. Так відбувається у цивілізованому світі і, що головне, саме так записано в статті 47 українського закону про авторське право і суміжні права. Ці питання озвучувалися на „круглому столі”, однак організатори не визнають своїх проблем і вважають, що конфлікти норм закону не є перепонами у їх діяльності.

Читайте також:

Китайське “Поле чудес”

Авторські права – і державні збирачі

ФОТО АНАТОЛІЯ МЕДЗИКА / «День»