За часів моєї болільницької юності я полюбляв відвідувати матчі динамівських дублерів. Приваблювала мене при цьому не стільки власне гра (хоча тодішні матчі “дублів” за рівнем переважали за якістю більшість теперішніх матчів вищої ліги). Набагато цікавішим для мене було спілкування з людьми, які справді розбиралися у футболі. Там були ветерани футболу і ветерани – уболівальники, мало не кожен з яких мав абсолютно власну точку зору на все, що відбувалося у тодішньому футболі і зазвичай володів величезним об’ємом найрізноманітнішої інформації. Причому, отриманої не лише з газет, радіо і телебачення, а також із неформальних джерел, які розповсюджували часом найнемовірніші чутки. Для мене як фанатичного (на той час) футбольного фаната було справжнім задоволенням прислухатися до неквапливих міркувань та прогнозів цих знавців.

Їх спільнота була вельми своєрідною. Не впевнений, що більшість з них була знайома між собою. Спілкування їх обмежувалося, схоже, лише трибуною затишного динамівського стадіону. Вони були відкриті для спілкування, але мали доволі жорсткі критерії, яким мали відповідати неофіти. Особливий осуд викликали фактичні “ляпи”. Зате як зростала самоповага новачків, яким вдавалося вставити до розмови авторитетів хоча б кілька доречних слів…

З часом фактична обізнаність перестала бути проблемою. Інтернет урівняв шанси футбольних симпатиків отримувати оперативну і вичерпну статистичну інформацію. Очевидно, те ж саме стосується і спортивних журналістів. Про насиченість ефіру футболом годі й говорити. Іноді починає здаватися, що масовий улюбленець через надзвичайну частоту появи на екранах “девальвується” навіть в очах його найвірніших прихильників.

Зовнішні подробиці Гри миттєво стають надбанням світового болільницького “інтернаціоналу”. А після цього ще багаторазово “обсмоктуються” журналістами і фахівцями. Тому саме зараз особливий інтерес викликають спроби поглянути на футбол не просто як на гру, а як на багатогранне суспільне явище, проаналізувати не лише техніко-тактичні показники суперників, а й, наприклад, “тіньові” фактори, які впливають на кінцевий результат, etc..

Переглядаючи анонси нового “Проекту F” телеканалу “Інтер” , і виходячи з рекламних текстів, я якраз і сподівався побачити справжню дискусійну програму, де зіштовхнуться думки авторитетних футбольних фахівців та журналістів з найбільш гострих проблем вітчизняного футболу.

Якщо говорити про аналогії – то я уявляв такий собі український клон – ну що поробиш? – знову- таки російської програми “Третій тайм із Савіком Шустером” . Це принаймні справді можна було б вважати оригінальним телепродуктом хоча б для внутрішнього ринку. І він вже напевно викликав би цікавість в українського телеглядача.

Натомість, я побачив клон “Футбольного огляду” з Першого Національного, де Сергій Бондаренко та Іван Гресько розігрували приблизно ту ж схему, що й зараз на “Інтері” – Віктор Вацко та Руслан Свірін.

Діалог оптиміста і песиміста, чи радісного “рудого” клоуна та “білого” клоуна - резонера – прийом класичний і не претендує на самоцінність. Він важливий лише як прийом, що дозволяє загострити конфлікт думок та переконань. На жаль, започаткувати такий конфлікт, який тільки й здатний зацікавити глядача у подібних передачах, авторам “Проекту F” не вдалося. Принаймі, у першій програмі. Все звелося до перегляду звичних фрагментів футбольних матчів , що супроводжувались доволі банальними коментарями. Не стало “откровенням” і інтерв’ю головного тренера національної збірної Леоніда Буряка.

Швидше за все, причину часткової - і маю надію – тимчасової невдачі “Проекту ” слід шукати в неточному поєднанні формату з вибором його ведучих. На разі видається, що молодим і, без сумніву, обдарованим журналістам Свіріну та Вацко просто в силу недостатнього вікового та фахового досвіду важкувато, поки що, тримати високий рівень дискусії з футбольними авторитетами. У завсідників динамівської трибуни, про яких я згадував на початку, рівень їх інформаційного “оснащення” напевно, не викликав би, особливих нарікань. Інша річ, деяка напруженість ведучих, “заорганізованість” питань та діалогів. Масштабність мислення, здатність вільно орієнтуватися в матеріалі, уміння спровокувати дискусію – це ті якості, які передусім залежать від масштабу особистості самого телеведучого.

Чи вдасться “інтерівському” “Проекту F” подолати розрив між заявленим форматом і згаданими недоліками, чи доведеться погодитись на спрощений варіант футбольного шоу – покажуть вже найближчі випуски.

Але, в кожному разі, є сенс порадіти за сам факт появи в ефірі каналу “Інтер” ще однієї україномовної програми. Тим більше, присвяченої такій популярній темі, як футбол. Передачі, якій, за будь-яких обставин, гарантований вагомий глядацький рейтинг.