Мене останнім часом багато запитують про особливості журналістської роботи в умовах війни і не тільки. Хочу зупинитися на одному аспекті цієї теми. Тим більше, що в українській журналістиці саме в цьому аспекті склалися особливі традиції. Йдеться про редакторську роботу.

Маю низку спостережень за особливостями редакторської роботи на основі мого професійного досвіду роботи в різних українських редакціях. Сподіваюся, вони будуть корисними.

Робота з текстом. Чимало українських редакторів — небезпідставно — вважають пріоритетною структуру тексту. Є цілі методички, як має виглядати структура тексту: статті, репортажу, новинної замітки. І тому часом ледь не 60% роботи редактора може йти на переставляння абзаців у тексті. Справді, в деяких текстах саме так і потрібно зробити. Але коли редактор із року в рік, а то й ціле десятиліття тільки те й робить, що переставляє абзаци, то зрештою він починає переставляти їх механічно, «бо так треба». У структурі важить, аби в журналіста/журналістки був чіткий план, складений до написання статті. Можливо, редактору варто просто інколи самому складати і пропонувати автору/авторці план статті. Тоді на етапі редагування тексту роботи буде значно менше, а це економія часу.

Мистецтво заголовків. Створити заголовок для статті — не завжди завдання автора, а часом завдання редактора, який може оцінити матеріал більш-менш незалежним, об’єктивним оком. На жаль чи на щастя, журналістика — це не література. Тут не потрібні якісь дуже естетичні заголовки, бо по високий стиль люди йдуть не на новинний сайт, а до книгарні. Журналістські заголовки мають бути просто «смачними». Якщо, скажімо, ми пишемо профайл на Веніаміна Фунта, який протягом останніх трьох місяців скупив 80% активів фонду гарантування вкладів фізичних осіб, то статтю можна назвати «Магістр проблемних активів». От і все. Одного разу, для прикладу, я вжив як підзаголовок до однієї зі своїх статей таку фразу «Спіраль інфраструктурних спокус». Ну що вам сказати, всі колеги сміялися :) Тому окремий літературний жанр із заголовків робити не треба. Заголовок — це всього лише заголовок.

Листування редактора з автором/авторкою. Є така в деяких редакторів манера: частина переписки ведеться в електронній пошті, частина десь у месенджері, частина взагалі усно. Тому всі редакторські зауваження — у хаосі. Часом певні зауваження взагалі суперечать одне одному. Тому тут би я радив правило єдиного каналу комунікації. Редактору чи редакторці варто створити окремий зручний чат для спілкування з кожним із авторів і робити це там. Все ж головні редакторські зауваження варто прописувати, а не надсилати в голосових повідомленнях, бо журналіст може завжди повернутися до зауважень пізніше, якщо вони в текстовій формі. І я би не радив вести листування в неробочий час, хіба що за нагальної потреби.

Редакторська робота найчастіше є роботою кабінетною. Вона не передбачає регулярних зустрічей, виїздів у «поле». Тому редактор може втрачати розуміння актуальних проблем сучасної журналістики. Редактору може бракувати фахового спілкування. В репортера в цьому плані більш вигідна позиція, бо на кожній пресконференції він/вона бачить колег, обмінюється з ними думками. Тому я би радив редакторам так скласти свій робочий графік, щоб у ньому були зустрічі з колегами для обговорення актуальних речей.

Психологічні моменти в роботі редактора. Зрозуміло, що в кожного журналіста є своє авторське его. І ось трапляється, наприклад, пресконференція президента чи прем’єр-міністра. Від редакції на неї йде журналіст. Але редактор каже: я тобі скажу запитання, а ти його просто поставиш. Це боляче б’є по авторському его. Це виглядає ніби: ну, я ж редактор, я розумніший і запитання придумую кращі. В таких речах потрібен консенсус. Я для масштабних пресконференцій та інтерв’ю завжди всі запитання придумував сам. У мене свій стиль, своя логіка. Хоча запитання редакторів теж вислуховував і брав до уваги. Але мені хотілося лишити більше свого «я» в тому, що я роблю, а не бути «підставкою для диктофона».

Планірки й генерування тем. Коли я був редактором, то до кожної планірки мав такий план: якщо мій відділ має забезпечити в номер три матеріали, то я готую 5–7 можливих тем із розрахунком, що якісь теми не сподобаються старшим редакторам, якісь не сподобаються журналістам, якісь можуть просто відпасти в процесі планірки, бо це теж процес, де діють свої закономірності. Втім це не єдина можлива тактика. Є редактори, які практично ніколи не пропонують тем, вважаючи, що пропонування тем — це завдання журналіста, який знає, що йому/їй цікаво, які є контакти з цієї теми, які можливі в цій темі наративи. Якщо по-хорошому, то підібрати 5–7 тем — це повноцінний день роботи. Їх не придумаєш за 45 хвилин перед планіркою, п’ючи ранкову каву. Від журналістів я часто чув скарги на неспроможність придумати цікаву тему для матеріалу. Тому тут є кілька базових правил. По-перше, завжди є новини — а я з тих людей, які вважають, що нецікавих новин не буває. По-друге, потрібно уважно ставитися до пресрелізів, які надходять на поштову скриньку — там теж може бути щось цікаве. По-третє, необхідно читати й переглядати іноземні ЗМІ, де завжди можна підхопити кілька цікавих ідей. По-четверте, не потрібно боятися складних тем, тому що у страху завжди великі очі, а як починаєш працювати над темою, то вона видається настільки цікавою, що про всі складнощі ти забуваєш і захоплено працюєш.

Аналіз ситуації в редакції. Редакторам варто уважно ставитися до настроїв, розмов у редакції, щоб розуміти, наскільки конструктивною і креативною є робоча атмосфера. Журналістика — креативна професія, тому важливо підтримувати в редакції дух доброзичливості, взаємоповаги, взаємопідтримки. Проявам нездорової конкуренції між журналістами, заздрощів та хворобливих амбіцій потрібно вчасно запобігати, допомагаючи журналістам та журналісткам реалізувати свою творчу енергію в матеріалах, а не в редакційних міжусобицях. Корисною може бути щотижнева або щомісячна розсилка редактора, адресатами якої є працівники редакції. В такій розсилці, що складається, скажімо, з десяти пунктів, редактор може ділитися своїми враженнями, спостереженнями, а також повідомляти новини: що відбувається у виданні та куди воно рухається. Технічно це можна зробити як в електронному листуванні, так і в приватній групі в соцмережі, передбачивши можливість коментарів.