Аби потрапити на стажування своєї мрії в USA Today, Каріна Заєць подала заявки в пів сотні видань. Удень ходила на пари в американський університет, вночі — писала мотиваційні листи та працювала на своє портфоліо. У 2018–2020 роках вона, як стипендіатка програми Fulbright, навчалася на магістратурі з журналістики в Університеті Міссурі в містечку Колумбії.

«Я розуміла, що це неймовірна можливість — навчатися в американському університеті, але потрібно ще й стажування, щоб закріпити і підняти себе як працівника», — розповідає Каріна.

Вона намагалася потрапити на стажування в топові американські видання ще під час перших літніх канікул у США 2019 року, але звідусіль отримала відмови. Каріна розуміла: щоб отримати місце в загальнонаціональному медіа, їй потрібен американський досвід, тому почала зі стажування у студентських ЗМІ — Columbia Missourian та Missouri Business Alert. Підготувавши портфоліо, Каріна почала подавати заявки на стажування вже на наступне літо. І робила це заздалегідь.

В Америці пошук стажування і справді варто почати за пів року, краще — за рік. Якщо ви шукаєте інтернатуру на наступне літо, в серпні слід проглянути хоча б дедлайни, щоби знати, коли подавати заявки. The New York Times закінчує пошук стипендіатів для своєї річної програми 15 вересня, дедлайн для стажування у The Washington Post 6 жовтня, у Politico — 1 листопада.

Та це не єдиний спосіб потрапити на стажування. В Америці важливе значення мають зв’язки (не родичі й куми, як в Україні, а професійні зв’язки). Якщо у вас є знайомі в певних виданнях або ваші викладачі знають журналістів чи редакторів, це буде великим плюсом — можна попросити їх порекомендувати вас. Дуже часто це може стати вирішальним і вирізнити вашу заявку серед сотні інших ноунеймів.

«У Missouri Business Alert був конкурс 50 людей на місце. Я слухала курс у професора, який заснував це видання. Він знав мене, читав мої статті. Думаю, що це був важливий чинник того, що мене взяли», — розповідає Каріна. (Якщо такий конкурс у студентське видання, уявіть, яка конкуренція в топових медіа. Коли я подавалася у The Washington Post, то отримала відповідь-відмову, в якій ішлося, що на 24 місця претендували 1300 заявників.)

У студентів, крім знайомства з професорами, є ще й інші переваги. Каріні Заєць допомагав шукати місце стажування її виш. В Університеті Міссурі є окрема кафедра, завдання якої — допомогти студентам влаштуватися на роботу. Останній семестр студенти можуть проходити практику замість академічного навчання, якщо потраплять на цю програму. Директорка програми раніше працювала в USA Today і заздалегідь повідомила Каріну про вакансію інтерна. Так Каріна стала першою, кого запросили на інтерв’ю. У пошуках стажування варто використовувати всі можливості і знайомства.

Утім не варто покладатися лише на знайомства. Вони можуть бути приємним бонусом, однак іноді геть нічим і не допоможуть (професор хіба що надішле посилання на сайт про стажування), тому варто продовжувати подаватися на всі можливі вакансії самостійно.

Отже, ви склали список видань, у які хочете подати заявку. Тепер варто почати готувати пакет документів. Зазвичай у вас попросять резюме (CV), супровідного листа (cover letter) та портфоліо. Рідше — рекомендаційного листа.

Думаю, з резюме все більш-менш зрозуміло: великої відмінності від української практики тут немає, в інтернеті можна знайти тисячі рекомендацій, як має виглядати резюме для американських компаній.

Із супровідним листом складніше, бо, на відміну від резюме, він щоразу має бути унікальним. Тобто коли Каріна подавалася на 50 вакансій, їй довелося написати 50 листів — для кожної заявки окремо! Щоправда перша частина листа, де ви описуєте досвід, може бути ідентичною або схожою для всіх вакансій (тут варто викласти найбільші досягнення), а от другу частину — чому хочете працювати саме в цьому медіа — треба буде постійно оновлювати. У супровідному листі важливо наголосити на своїх досягненнях та досвіді, які релевантні саме для цієї посади. Якщо ви подаєтеся на вакансію репортера локального видання, то окремо розпишіть, як ви працювали редактором мережі регіональних журналістів. Якщо на радіо, то краще звернути увагу на досвід роботи саме на радіо. Пояснюючи мотивацію, треба наголосити, чим ваш досвід унікальний і що ви можете принести цьому виданню.

Неприємна правда: український журналістський досвід практично нерелевантний у США. Тим паче, якщо всі ваші публікації українською, а не англійською. Я перекладала свої статті, але це не допомогло. Тому варто заздалегідь подумати про портфоліо, як це зробила Каріна: приклади публікацій потрібні для переважної більшості вакансій.

Для українських журналістів варіантів може бути декілька: співпрацювати в Україні із закордонним виданнями, працювати в місцевому ЗМІ чи студентській газеті, якщо ви у США, або подаватися на програми, розраховані на іноземців-початківців. Останнім шляхом пішла я, не маючи публікацій англійською: отримала стипендію від The Edmund S. Muskie Internship Program, яка фінансується Державним департаментом США і призначена для стипендіатів програми Fulbright. Я подавалася на різні вакансії сама, але, як і Каріна, на початках отримувала відмови або мовчання. І змогла дістати місце якраз за допомогою цієї програми, яка співпрацювала з регіональним виданням, що було готове взяти інтерна без американського портфоліо. Втім я не отримувала зарплати, тоді як більшість стажувань у США оплачувані.

Найнеприємніше в пошуку стажування — очікування після всіх надісланих заявок. Вашу електронну пошту завалить десятками відмов; багато хто вас проігнорує. Більшість американських компаній не відповідають заявникам, яких вони відсіюють на першому етапі. Це неприємно, так. Не менш неприємно отримувати ввічливі листи «дякуємо за вашу заявку, але…» Але варто навчитися приймати відмови стоїчно, раціонально оцінивши свої можливості.

Американське медіасередовище дуже конкурентне. Особливо коли йдеться про топові медіа. Уявіть себе на місці працедавців. Ви отримуєте сотні заявок від журналістів-початківців, студентів, які мають досвід роботи в американських виданнях. Чому ви маєте віддати перевагу іноземцю, який гірше розуміється на американських реаліях чи ще й до того не має портфоліо англійською? Майже напевне в такі видання, як The New York Times та The Washington Post, подаються випускники Гарварду, Єлю чи інших університетів із Ліги Плюща. Як ви думаєте, кому віддадуть перевагу редактори?

«Як кваліфікований працівник, ти стоїш нижче всіх цих людей, тому що англійська не твоя рідна мова, освіта в тебе іноземна, українська освіта не так цінується, як місцева, — пояснює Каріна Заєць. — Мені здається, це причина того, що складно влаштуватися на стажування. Зазвичай компаніям потрібен американський досвід. Вони хочуть знати, що ти можеш писати англійською й знаєш американські стандарти».

Каріна Заєць у Вашингтоні

Однак надія завжди є. Переживши десятки відмов, ви, ймовірно, отримаєте кілька запрошень на співбесіду (це другий етап відбору). Також у вас можуть попросити контакти людей, аби перевірити ваші рекомендації. Каріну запросили на чотири інтерв’ю, після чого вона отримала дві пропозиції роботи. Одну з них — у команді USA Today з інтерактивної графіки — вона й обрала. Попри те, що пошук стажування вимагав стількох зусиль і часу, Каріна ні на мить не пошкодувала. «Я не шкодую про жодну витрачену хвилину. Про ночі, які я не спала, особливо в останні тижні. Це було того варте. Важко навіть описати, наскільки неймовірним був цей досвід», — захоплено переповідає Каріна. І цей досвід ще не закінчився. Повернувшись в Україну, Каріна Заєць продовжує співпрацювати з USA Today, створюючи графіку для онлайн-версії найтиражнішої американської газети.