Нільс Гансон зі Швеції: Журналісти з усього світу об’єднали зусилля в роботі над спільним проєктом про витрати грошей на боротьбу з коронавірусом

Нільс Гансон — журналіст-розслідувач зі Швеції, автор класичного довідника з журналістських розслідувань. У 2003–2018 роках він працював головним редактором програми «Місія — розслідувати» на шведському суспільному телебаченні (SVT), яка має значний вплив на шведське суспільство та викликала міжнародний резонанс завдяки темам, які там висвітлюються. Під його керівництвом програма здобула десять міжнародних нагород, серед яких Prix Europe (Німеччина), премія Dig (Італія), премія Тома Реннера (США). Минулоріч програму відзначили двома престижними американськими нагородами: «Еммі» та премією IRE.

На 12-й конференції журналістів-розслідувачів Нільс Гансон розповів про виклики, з якими стикаються розслідувачі під час пандемії COVID-19.

Як змінилася робота журналістів-розслідувачів під час карантину?

Більшість журналістів під час пандемії перейшли на дистаційну роботу, стали комунікувати між собою та з іншими людьми через інтернет, телефон тощо. Суттєво зменшилася кількість іноземних поїздок, наприклад. Та є речі, які стали неможливими під час карантину, — наприклад, робити засідки для того, щоб упіймати «поганців».

Проте загалом потенціал журналістів-розслідувачів зростає з кожним роком, і це те, чим можна користуватися.

Яким чином створювати транскордонні проєкти про коронавірус?

Уже під час карантину журналісти з усього світу об’єднали свої зусилля для роботи над спільним транскордонним проєктом разом із OCCRP (Центр з дослідження корупції та організованої злочинності.

Цей проєкт має назву «Як Європа витратила гроші на боротьбу з COVID-19», робота над ним координувалася з Києва. Журналісти досліджували, яким чином злочинні угрупування та шахраї заробляють гроші на виробництві засобів індивідуального захисту, наданні підробних медичних послуг тощо.

Під час цього розслідування з’ясувалося одразу кілька дивних і важливих речей. По-перше, це підробні сертифікати якості на надання медичних послуг. Також — підробні протоколи про стандарти під час вироблення медичних масок. Ми отримали ці протоколи з Китаю, але на документах стояли звичайні англійські імена на кшталт Джин, Джек тощо. І ці імена повторювалися на всіх цих протоколах. Це і змусило нас замислитися над тим, чи ці документи справжні. Й відповідно, чи ці маски від чогось насправді захищають.

Робота у таких транскордонних великих проектах — чудова нагода стати частиною чогось дуже важливого. Українські журналісти також можуть долучитися до цього проекту.

Як співпрацювати із закордонними колегами?

Не бійтеся звертатися за порадами до закордонних колег, запитувати в них те, що вас цікавить. Такі консультації ми надаємо один для одного безкоштовно — це просто звичайна допомога.

Є кілька журналістських спільнот та об’єднань, де ви можете сконтактувати з колегами, знайти допомогу та підтримку. Наприклад, це ICIJ (International Consortium of Investigative Journalists), ICFJ (International Center for Journalists), вищезгаданий OCCRP, також Arena, Hostwriter.

Як написати про місця, в які доступ для журналістів закритий?

Дуже багато людей похилого віку у Швеції померли, бо їм вчасно не надавали потрібної медичної допомоги. Як журналістам довести це? Як потрапити всередину будинків для літніх людей, які закриті від сторонніх очей?

Так ми вирішили, що нам треба знайти тих, хто може нам допомогти. Ми знайшли представників профспілок, родичів цих людей та працівників таких будинків. Спілкуватися з такими людьми можна завдяки відеодзвінкам чи по телефону.

Таким чином ми знайшли Йоганну — медсестру з будинку для літніх людей, яка по відеозв’язку розповіла, що відбувається всередині цієї установи. Вона розповіла, що вона та її колеги працюють навіть у вихідні, влада Швеції ігнорує їхні прохання, а літні люди, інфіковані коронавірусом, помирали на самоті, ізольовані від усіх.

Про що ще слід пам’ятати?

Кілька загальних порад насамкінець. Так, наприклад, коли ви працюєте над журналістськими розслідуваннями, переконайтеся, що у вас є відповіді на всі закиди, які ви можете потенційно отримати на свою адресу після виходу матеріалу.

Контроль якості — те, про що не можна забувати. Перевіряйте все, що плануєте опублікувати: всі імена, цитати і факти. Це має бути якісна верифікація. Перевіряти слід також і висновки, зроблені журналістами під час розслідування.

Намагайтеся якомога раніше зв’язатися з людьми, які будуть частиною вашого розслідування, щоб отримати від них інформацію завчасно. Так у вас буде більше часу на опрацювання отриманих даних, фактчекінг, отримання коментарів інших експертів тощо. Зазначайте якомога більше різної інформації, щоб у читачів або глядачів не виникало питань, чому журналісти забули згадати той чи інший аспект.

Девід Рітшер зі США: До наших історій ми підходили вже не в місячній, а в тижневій перспективі

Девід Рітшер — журналіст проєкту Reveal, старший редактор групи цифрових відеопроєктів американського Центру розслідувальної журналістики. Протягом більш ніж 15 років він створював та монтував удостоєні нагород розслідувальні документальні фільми на різні теми — від ядерних бомб у РФ до латиноамериканських банд у Північній Каліфорнії. Його матеріали виходили в таких медіа як Frontline, PBS NewsHour, ABCNews, National Geographic, Discovery, KQED тощо.

Під час онлайн-дискусії на 12-й конференції журналістів-розслідувачів Девід Рітшер розповів, із якими проблемами й викликами стикаються журналісти, які займаються розслідуваннями, у 2020-му, під час пандемії коронавірусу.

Чим займається проєкт Reveal?

Спершу хочу розповісти вам, що таке Reveal. Наш основний проєкт, який ми створюємо, — це радіопрограма та подкаст, який транслюється більш ніж на 500 державних каналах та радіостанціях по усій країні. У нашому колективі — 70 людей, переважна більшість із них працюють саме над створенням радіопрограми та подкасту, який виходить щотижня. Це — відносно гнучкий підхід, із таким підходом легше адаптуватися до ситуації в реаліях пандемії.

Центр розслідувальної журналістики був заснований у 1977-му. Це найбільший неприбутковий розслідувальний ньюзрум. Ми фокусуємося на справах, які мають великий вплив, а також на розслідуваннях, які сфокусовані на певних конкретних персонажах. Наш слоган: «В історії завжди є щось більше».

Команда, до якої належу я, вже виконала багато новинних, організаційних завдань. А протягом останніх років концентруємося на виготовленні довших матеріалів. Так, наприклад, ми створили 30-хвилинний документальний фільм «Героїн», який номінували на премію «Оскар». Рік тому ми також попрацювали над чотиригодинним серіалом про Свідків Єгови. Тож ми переходимо на довші проєкти і плануємо йти цим шляхом далі.

Як змінилися наші плани через пандемію?

Через те, що всі ми зараз перейшли у віртуальну реальність, наш режим роботи значно змінився. Раніше ми працювали в офісах, де мали відеостудію, радіостудію, монтажку. Все було спроєктоване таким чином, щоб ми разом перебували в одному просторі, а наша робота була оптимізованою.

Щотижня ми зводили на місці радіопрограми, ділилися одне з одним нашим досвідом. Всі наші комп’ютери були пов’язані між собою в одну мережу. Ми починали розширюватися і бралися за ще більші проєкти — наприклад, запустили роботу над документальною стрічкою для театральних показів. Але це була велика, дуже глобальна тема, яка вимагала від нас подорожей по всьому світу. Виробництво цього фільму було заплановане на березень 2020 року.

Проте сталася несподіванка, неприємна для нас — як і для решти світу. Це вимагало від нас зміни планів. 16 березня, коли наш офіс закрився, ми вирішили присвятити зусилля всієї нашої команди дослідженню пандемії та її наслідків. Зазвичай ми виділяємо на кожен проєкт доволі великий проміжок часу — десь від 6 до 9 місяців, тому що виконуємо багато дослідницької роботи. Але тоді нам довелося змінити цю модель і переформатувати свою роботу на виробництво термінових новин. До наших історій ми підходили вже не в місячній, а в тижневій перспективі.

Як змінився наш продакшен подкастів і відео?

У нас був багатосерійний радіосеріал про вимушену роботу реабілітаційних центрів для людей, які вживають наркотики. Знову ж таки, ми планували запустити його в березні. Проте нам довелося змінити формат своєї роботи.

З одного боку, нам було складно встановити контакт із людьми, які мали бути частиною нашого проєкту. З іншого ж, уже під час карантину в багатьох звільнився час і вони змогли поспілкуватися з нами. Що ж стосується доступу до офіційних джерел інформації, таких як суди та архіви, вони у США деякий час були закриті через карантин. Деякі історії, які ми відстежували, були, так би мовити, притримані, адже все позакривалося, робота багатьох установ призупинилася. Та за кілька місяців відновилися слухання в судах, їх почали транслювати онлайн — так ми змогли стежити за будь-якою справою, не відвідуючи саме засідання.

Ми зрозуміли, що необхідно якось продовжувати нашу роботу. Почали шукати варіанти, як усе це реалізувати. Одним із найпопулярніших варіантів, як і для багатьох у світі, виявилася робота в Zoom.

Протягом перших місяців пандемії ми сфокусувалися на розробці нових детальних протоколів відеовиробництва. Для цього консультувалися з багатьма відеопродакшенами, які цим займаються на півдні Каліфорнії. Створили протоколи з кількох сторінок щодо процедури тестування, очистки обладнання, практик на знімальному майданчику. Потім ділилися цим з усіма, з ким співпрацювали. Це все стосується саме виробництва відеоматеріалу, де важливішою є саме персональна взаємодія з людьми. З радіо ж було дещо простіше, адже можна було просто переключитися в телефонний режим, наприклад.

У перші місяці нам довелося скоротити кількість відео, які ми виробляємо, оскільки ми не дуже добре розуміли, що саме відбувається навколо нас. Тоді ж ми почали працювати над проєктом під назвою Invulnerable, тобто — «Невразливий». Для цього проєкту брали інтерв’ю по телефону. А потім знайшли художника, який малював для нас комікси на основі цих телефонних інтерв’ю.

Це було близько десяти розмов з різними людьми про те, як на них вплинула пандемія, — ми випускали їх одне за одним в інтернеті. Також випустили друкований варіант цих комікісів. Тобто ми випускали візуальний продукт, але робили це таким чином, щоб нам не потрібно було нічого знімати та зустрічатися з цими героями особисто. Це був лише початок.

Що ж стосується фінансової частини, то під час пандемії в нас з’явилися нові видатки. Наприклад, витрати на тестування на коронавірус Covid-19 для членів нашої команди. З іншого ж боку, зменшилася кількість поїздок, тому нам вдалося зекономити гроші, які мали витратитися на відрядження, та спланувати їх в інші сфери.

Фото, ілюстрації: фейсбук-сторінка ІРРП, скриншоти