29 жовтня в мережі з’явилася інформація, що головна редакторка українського глянцевого журналу Vogue UA Ольга Сушко скопіювала текст колеги Шахрі Амірханової, опублікований у російському глянцевому виданні Harper`s Bazaar 12 років тому, і видала його за свій. У мережі поширили фото, на яких видно, що неабияка частина тексту з редакторської колонки у Vogue UA за 2018 рік майже повністю дублює таку ж колонку в Harper`s Bazaar 2006 року.

Ольга Сушко на своїй Фейсбук-сторінці вибачилася перед читачами та своєю командою і пояснила ситуацію тим, що через брак часу доручила написати «слово редактора» позаштатному автору, з яким знайома багато років. Але вже наступного дня після зізнання редакторки користувачі мережі виявили нові приклади запозичення Ольгою (чи її ґострайтером) уривків із чужих текстів – із різних джерел. Загальна кількість випадків на цей момент сягає десяти. До того ж, плагіат знайшли і в текстах, опублікованих у виданні «Коммерсант», де Ольга Сушко працювала до того, як стала головною редакторкою Vogue UA.

Увечері 31 жовтня зі спільною заявою виступили холдинг «Медіа Група Україна», який видає Vogue UA, та американська компанія Condé Nast International, за ліцензією якої видається український Vogue. У повідомленні йшлося, що компанії виступають категорично проти плагіату і, поки триватиме розслідування в цій справі, Ольгу Сушко буде відсторонено від посади. Аналогічний коментар (англійською мовою) «Детектору медіа» 1 листопада надіслала директорка з комунікацій та зв'язків із медіа Condé Nast International Джинні Арнольд.

«Детектор медіа» запитав у представників Незалежної медійної ради (НМР), Комісії з журналістської етики (КЖЕ) та редакторів українських видань, чи може редактор, якого неодноразово викрили в плагіаті, залишатися в професії, та які вони мають прогнози щодо того, чи залишиться Ольга Сушко на своїй посаді.

Варто зазначити, що чимало редакторів, до яких ми звернулися, відмовилися коментувати ситуацію, що склалася з їхньою колегою. Ті ж, хто погодилися відповісти на наші запитання, вважають, що плагіат у журналістській професії є неприпустимим, а ситуація, що склалася, не лише поставила під сумнів подальшу кар’єру Ольги Сушко та репутацію Vogue, а й вказала на ще одну проблему в українській журналістиці – байдужість та безвідповідальність перед читачем.

Отар Довженко, керівник центру моніторингу та аналітики ГО «Детектор медіа», член Незалежної медійної ради:

– Яким би міг бути механізм викидання з професії за проступки, несумісні з журналістикою, я не уявляю. Мені здається, що з тим заниженим рівнем вимог до журналістів із боку суспільства (аудиторії), який існує в Україні, взагалі не існує вчинків, після яких людина автоматично вилітала би з професії. Раніше ми спостерігали тотальну толерантність до прихованої реклами та агітації («джинси») як до вимушеного («інакше нам не вижити»), але загалом не аж такого страшного гріха.

Зараз бачимо, що чимало людей толерантні до плагіату та обману читача. Коли з’ясувалося, що прикладів сплагійованих текстів є багато, і деякі з них ще за часів роботи Ольги в «Коммерсанте», її захисники здебільшого замовкли, але спершу захист був агресивний – мовляв, нічого страшного в тому, щоб підписувати чужий текст своїм іменем за згодою з реальним автором, немає. Поки на ринку є багато людей, які не бачать у цьому нічого страшного, проблема Ольги для них буде лише в тому, що вона попалася, а не в тому, що вона це робила.

Навряд чи після цієї історії Ольга зможе знайти роботу в пристойному українському виданні в найближчі кілька років. Потім зможе – у нас швидко все забувають, он і Піховшек уже знову телеведучий :). Але можна поїхати в Казахстан або ще кудись, де про цю історію не знають і де теж мовою бомонду є російська. Тільки не в Росію, бо там, здається, за цією історією спостерігають не менш уважно, ніж в Україні, захлинаючись від зловтіхи.

Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики, голова правління ГО «Громадське радіо»:

– Безвідносно до прізвища – редактор не має права обіймати посаду, якщо його викрили в плагіаті. Уже після першого випадку таких людей треба відсторонювати від редакторських обов’язків. Можливо, через кілька років поновлювати на посадах, коли вони доведуть, що більше цього не роблять. Але редактор, який займається плагіатом, – це нонсенс.

Щодо розгляду цієї справи Комісією з журналістської етики, теоретично – варто це зробити, але практично – це складно, бо ми переважно приймаємо скарги: якщо хтось нам про це напише, то обговоримо, зробимо заяву. Але одна справа обговорити випадки неадекватного висвітлення нападів на ромів, що є дуже пекучою проблемою, а інша справа – реагувати на кожен випадок плагіату. Я не хочу применшувати значення того, що сталося. Але журнал Vogue не належить до таких видань, які мені видаються важливими для нашого бою. Інші можуть вважати інакше. Якщо хтось поскаржиться, ми розглянемо цю ситуацію, це наш прямий обов’язок, але ініціативно розглядати цю справу я би не став.

Я думаю, пані Сушко залишиться на посаді. З версією, що це писала не вона, а якийсь найманий журналіст. У нашому медіаполі робляться такі «дива», що ще одне мене не здивує.

Оксана Романюк, член Комісії з журналістської етики, виконавча директорка Інституту масової інформації (ІМІ):

– Ні, така людина не може залишатися в професії. Я думаю, вона не залишиться на посаді редактора, може, хіба що, лишиться менеджером чи маркетологом, тут уже залежатиме від того, наскільки великими Vogue вважатиме свої репутаційні збитки.

По-перше, це питання довіри аудиторії до професії. По-друге, питання цехової саморегуляції. І ще, якщо вона писала не сама, якщо їй це складно, не лежить душа, не виходить, то навіщо мучити себе і дивувати інших, ризикувати своєю репутацією, не кажучи про небезпеку судових позовів. Краще бути чесною з собою і змінити професію. Раптом вона чудовий менеджер чи маркетолог. Але з журналістикою варто попрощатися.

Наталя Гуменюк, член Незалежної медійної ради, голова ГО «Громадське телебачення»:

– Ні. Думаю, що людина, яку викрили в плагіаті, не може залишатися в професії. Це базові принципи професії. Гігієнічна норма, яка не може порушуватися.

Юлія МакГаффі, головна редакторка nv.ua (сайт «Новое время»):

– Без прив’язки до скандалу з українським Vogue: ні, однозначно, не може. Крім того, я вважаю, що слово редактора має писати сам редактор – особливо в легендарному глянці з іменем.

Давати прогнозів щодо того, що буде з Ольгою, не буду – давайте дочекаємося офіційних результатів розслідування.

Ангеліна Карякіна, шеф-редакторка «Громадського телебачення»:

– По-перше, хотілося би все-таки побачити результати внутрішнього розслідування у журналі: чи дійсно ці тексти писав хтось замість головної редакторки, чи вона сама. І навіть якщо це найманий автор, відповідальність у будь-якому разі – на головній редакторці. Але з’ясувати, чи це її персональна практика – принципово важливо. Викриття плагіату в таких масштабах, та ще й у такому жанрі як авторська колонка, не може лишати серйозних перспектив у професії. Ну а рішення щодо посади – на видавцеві. Зазвичай такі великі видавничі будинки, з такою історією і традицією мають свої, давно прописані червоні лінії. Цікаво, чи вони змінюються з часом і географією.

Марія Сартанія, редакторка видання «Единственная»:

– Звісно, плагіат – це серйозний проступок, порушення закону врешті-решт. А неодноразова крадіжка чужої інтелектуальної власності – вагома причина, щоби скласти повноваження й піти з посади з гордо піднятою головою. Але заява про те, що ти «повинен піти з професії» є занадто гучною, в мене немає на неї права. Вирішувати тому, хто завинив – піти назавжди або довго й наполегливо намагатися повернути довіру (яку дуже підірвано).

На мою думку, Ольга Сушко не повинна залишатися на посаді. Бо це підірве репутацію не тільки самого журналу, а й видавництва. Залишити людину, яка 10 номерів поспіль побудувала на прямому плагіаті? Серйозно? Мені щиро не зрозуміло, чому не можна було хоча б написати іншими словами – це хоч якась робота (і то її недостатньо для тієї посади і видання, про які ми говоримо, адже сотні людей у день генерують набагато більше контенту, ніж три абзаци на одній сторінці).

Якби раптом я опинилася в такій же ситуації (чого не сталося б ніколи), то я б заявила про свій відхід на наступній же день і забилася б десь у Сибіру (але це я).

Анна Іваненко, головна редакторка порталу hochu.ua:

– Наразі йде внутрішнє розслідування, і про реальні масштаби плагіату конкретно в ситуації з Ольгою Сушко можна говорити трохи згодом. Чи може залишатися в професії людина, яку викрили в плагіаті? Принаймні на посаді головного редактора – ні. Бо ця посада надзвичайно відповідальна. Якщо в аудиторії немає довіри до головного редактора, то постраждає все видання. А кожна редакція — це низка спеціалістів, які старанно працюють, і їхня репутація не має залежати від дій однієї людини.

Те, на чому хочу зупинитися окремо — професійні недоліки треба вирішувати адміністративними методами, а не зриватися на колективну агресію і цькувати людину, з якою ще вчора всі намагалися дружити. Будемо відверті — ніхто з нас не святий, і дуже важливо розділяти непрофесійний вчинок і напади на людину, які, з моєї точки зору, недопустимі.

На мою думку, те, чи залишиться Ольга Сушко на посаді, залежить від рішення Condé Nast International, ТОВ «Медіа Група Україна» і майбутнього розслідування. Тут стоїть питання набагато глибше – якщо Ольга залишить посаду, то хто прийде на її місце.

Юлія Буговська, головна редакторка сайту clutch.ua:

– На мою думку, скандал із Vogue має увійти в історію української журналістики. Є шанс, що нове покоління редакторів, репортерів і кореспондентів навчиться на помилках колег. Можливо, це допоможе уникнути подібних прецедентів у майбутньому.

Також я вважаю, що фінальну об’єктивну оцінку цієї ситуації можна буде дати лише після корпоративного розслідування Condé Nast International і ТОВ «Медіа Група Україна». Якщо колонка головного редактора дійсно є плагіатом (і немає різниці, один це текст чи більше) – це професійне самогубство. Звісно, в такому випадку Ольга Сушко не повернеться до редакції рідного журналу. Чи є в неї майбутнє як у редактора в інших проектах… Це залежить лише від її людських якостей, у тому числі – сили волі, старанності та стресостійкості. Не кожен здатен «розправити плечі» і почати все з нуля.

Наталія Лигачова, голова Незалежної медійної ради, шеф-редакторка «Детектора медіа»:

– По-перше, я шокована як самою ситуацією з плагіатом у виконані редактора (!) Vogue UA, так і, чесно кажучи, реакцією на це деяких колег. Судячи з окремих коментарів у соцмережах, для багатьох це не є гріхом, який не можна пробачити. Для мене ситуація з плагіатом є неприпустимою (я завжди посилаюсь на конкретну людину, навіть якщо вона сказала щось просто у дружній розмові, а мені воно «лягає» в текст). Але з коментарів у ФБ виявляється, що, можливо, не лише Ольга Сушко так чинила. За багато років у журналістиці я не думала, що все так сумно.

По-друге, це опитування було ініційовано «Детектором медіа» для того, щоб перевірити, чи здатні колеги висловити критику щодо цієї ситуації і чи здатна сама журналістська корпорація до саморегуляції хоча б у таких, здавалося б, очевидних питаннях. Для мене було важливим зрозуміти, чи здатна медіаспільнота в таких випадках об’єднатися і висловити своє обурення, протест – через НМР, КЖЕ, якісь флешмоби, як завгодно, але назвати речі своїми іменами. Що крадіжка – це погано. Й це неприпустимо, коли йдеться не про колоски з колгоспного поля в 30-ті роки, коли треба вижити, а просто на рівному місці...

На жаль, деякі редактори, до яких ми зверталися із запитаннями, відмовилися на них відповідати з формулюванням «я не критикую колег» або «я маю конфлікт інтересів». Отже, представники журналістського середовища не готові критично ставитися до себе та своїх колег. І це для мене ще гірша новина, ніж вчинок конкретної редакторки Ольги Сушко.

Якщо лікарі будуть мовчати про колегу, який умисно виписує не ті ліки хворому або не знає, як його лікувати, але приховує це – можуть бути наслідки, фатальні для його пацієнтів. Чому ми досі вважаємо, що наша, журналістська, професія не впливає на життя людей? Медіа мають прямий вплив, і ми переконуємося в цьому зараз майже щодня, під час гібридної війни з Росією. Глянець чи ні – немає значення, це все одно журналістика. Для мене важливо, щоб медіаспільнота була здатна дати власну оцінку цій ситуації.

Особисто я як голова Незалежної медійної ради запропонувала членам НМР розглянути цей кейс. Це непроста справа, мають працювати медіаюристи, і, можливо, потрібна зустріч із самою Ольгою Сушко та представниками видання. Але сподіваюся, що члени НМР підтримають мою ініціативу.

Фото: «Детектор медіа» та фейсбук-сторінки учасників опитування