«Детектор медіа» нещодавно писав про пропозиції від Національної медійної ради та Комісії журналістської етики щодо роботи ЗМІ напередодні виборів. Одна з них стосувалася саморегуляції медіа. Під час конференції «Якість новин напередодні виборів в Україні» медіаексперти під час однієї з панелей продовжили дискусію, чи стане саморегуляція ефективним рішенням для ЗМІ. При цьому вона, на думку деяких учасників дискусії, як зазначила модераторка, виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк, умовно може охопити три рівні: самих журналістів, видання, в яких вони працюють, та медіавласників.

Є кілька кроків, які медіа треба зробити, щоб домовитися між собою про рівні правила роботи для всіх. Наприклад, маркувати політичну рекламу, чітко ідентифікувати, хто працює як ЗМІ та хто є журналістами й, відповідно, дотримується професійних стандартів.

Реєстрація онлайн-видань

Добровільна реєстрація онлайн-видань як ЗМІ є, тим моментом самоідентифікації, про який згадувалося вище. Таким чином вони зможуть чітко позиціювати себе як медіа, що дотримуються журналістських стандартів та відмежуватися від сайтів-одноденок і «зливних бачків».

«Нещодавно в нас була дискусія про автора телеграм-каналу, який робить адаптації матеріалів з англомовних видань. Чому не вважати його журналістом, чому він не може розраховувати на акредитацію, наприклад, у Верховну Раду та на захист прав не як звичайний громадянин, а саме як журналіст? Тому що за таким принципом будь-який користувач соцмереж може вважати себе журналістом. Я за те, щоб інтернет-видання вважалися ЗМІ тільки тоді, коли вони добровільно проходять реєстрацію», — пояснила голова Незалежної медійної ради та ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова.

Реєстрація не вирішить проблеми маніпуляцій та дезінформації повністю, адже деякі видання, що тотально порушують журналістські стандарти, якраз мають реєстрацію. Але, за прогнозом Наталії Лигачової, напередодні виборів з’явиться величезна кількість сайтів-одноденок, створених із метою маніпулювати виборцями, без вихідних даних тощо. Тож принаймні відмежуватися від них завдяки реєстрації професійні видання змогли би. Наразі механізм реєстрації онлайн-видань недосконалий та забюрократизований, але пройти її цілком реально. Значно більше запитань виникає щодо ідеї запровадження єдиної прес-карти для журналістів, адже механізм такого процесу досить складний.

Створення єдиної прес-карти

Як пояснює голова Комісії журналістської етики Андрій Куликов, ідея запровадження єдиної прес-карти для медійників схожа за принципом із реєстрацією для інтернет-видань. Карту отримуватимуть ті, хто працює згідно з журналістськими стандартами. Відповідно, порушники її втрачатимуть.

«Процес запуску прес-карти мав би початися з державного органу, якому ми достатньо довіряємо і який би міг нам надати допомогу в запровадженні санкцій, а це, напевно, буде потрібно. Була слушна пропозиція не поновлювати карту порушникам на черговий період. Але до чергового періоду може бути ще 11 місяців, наприклад. Тому якийсь механізм відбору або занесення в певний реєстр має бути. Є присяжний повірений, має бути й присяжний журналіст. Має бути список, із яким можна звіритися. Якщо такої людини немає у списку, отже це не та людина, з якою можна працювати», — зазначив Андрій Куликов. Водночас головна редакторка видання «Заборона» Катерина Сергацкова вважає, що такий перелік професіоналів буде дуже малим.

«Мені здається, що це має базуватися на певній культурі, а в нас такої культури ще немає. Ми зараз розмовляємо про єдину прес-карту, реєстр журналістів, яким довіряють, але це дуже вузьке коло. Мене це турбує. Коли ми думаємо про те, чи можемо об’єднатися з журналістами, яких ми не знаємо або які співпрацюють чи співпрацювали з каналами чи виданнями, яким ми не можемо довіряти, тут питання. Чи хочемо ми об’єднуватися?» — запитує редакторка.

Тим не менше, є подібні моделі видачі прес-карт, які працюють у Великій Британії та Німеччині. Спільна риса в них — наявність авторитетної структури, яка користується довірою серед журналістів та забезпечує можливість спільно контролювати видачу прес-карт. Тож окрім пошуку державного органу, який допомагатиме контролювати фізичне вилучення прес-карт у порушників, в Україні потрібно ще й створити цю авторитетну структуру. Андрія Куликов вважає слушною ідею об’єднання Комісії журналістської етики та Незалежної медійної ради.

Маркування політичної реклами

Інший принциповий момент, про який треба домовитися медіаспільноті, — належне маркування політичної реклами. Медіаюрист ГО «Платформа прав людини» Олександр Бурмагін вважає це однією з головних вимог до ЗМІ напередодні виборів. «Треба бути чесними й не обманювати свою аудиторію щодо того, що це замовний матеріал. Він переслідує політичні цілі, а не інформує», — вказав Олександр Бурмагін. Медіаюрист також вважає, що й у журналістів, і в медіавласників є одне спільне завдання, яке полягає в тому, щоб забезпечити виборцям можливість зробити поінформований та усвідомлений вибір. Такий підхід спрощує підходи до саморегуляції та спрощує ті принципи, навколо яких може об’єднатися журналістська спільнота, регуляторні організації та медіаменеджери.

«Хоча мені здається, що медіавласників може об’єднати тільки загроза приходу “русского міра”. На жаль, ця загроза за чотири роки війни меншою не стала. Якраз наступний рік буде вирішальним і щодо курсу України, в тому числі», — додав він.

Окрім маркування політичної реклами, ЗМІ варто домовитися про відмову від участі у проплачених піар-кампаніях, коли політики використовують їх як майданчик для того, щоби поливати брудом та дискредитувати одне одного.

Розробка «позначки якості»

Нещодавнє опитування показало, що 48 % українців не знають власників національних ЗМІ. А власників регіональних ЗМІ знають лише 35 % респондентів. Головна редакторка «Укрінформу» Марина Сингаївська вказує на те, що люди губляться в потоці інформації й просто не розрізняють ті видання, які варті довіри й уваги, від тих, які краще оминати.

«Мені здається, що окрім об’єднання нам потрібно розробити якийсь знак якості. Реальну офіційну позначку, яка би стояла на сайтах ЗМІ, які беруть на себе відповідальність за свій контент», — запропонувала вона. При цьому журналістське об’єднання має моніторити й контролювати видання, які отримають цю позначку, щоб вони дотримувалися професійних стандартів та не ставили джинсу.

Окрім того, медіа з якісним контентом потрібно організувати масштабну кампанію із просування, щоб вони стали більш видимими та впізнаваними серед аудиторії.

Водночас Денис Бігус із bihus.info критично ставиться до пропозиції створити «знак якості». На його думку, якщо читачі й так не довіряють медіа, то запровадження додаткової позначки цю ситуацію ніяк не змінить. «Люди починають довіряти окремим персоналіям у ЗМІ. Й на створення цієї довіри йде дуже багато часу», — вважає він. Тому журналісти мають бути зацікавлені у збереженні своєї власної репутації в першу чергу. Якщо в одному виданні збереться редакція з людей, які опікуються власною репутацією, то й видання в цілому матиме високу репутацію.

Викладачка факультету журналістики ЗНУ та редакторка регіональної мережі представників ІМІ Наталія Виговська вказує, що журналісти вже об’єднуються, наприклад, у фейсбук-чатах, де можуть обговорювати термінові питання чи координуватися. Такий чат є й у Запоріжжі. Але дуже складно вести діалог із тими журналістами, які працюють на сайтах, що відкрито просувають меседжі своїх власників. «Можливо, журналісти не вірять у свою професійність або в те, що вони можуть щось більше. Можливо, це як у піраміді Маслоу: поки ми не задовольнимо нижні базові потреби, про високі матерії не може бути мови», — каже редакторка. На її думку, в регіональних медіа є й інша проблема.

«Професійні регіональні журналісти не дуже розуміють, що вони отримають від об’єднання. Немає конвертації зрозумілої вигоди. Ми говоримо про те, що так вони будуть більш захищеними. Яким саме чином? Будь ласка, покажіть конкретний перелік по пунктах, як це буде працювати, в яких ситуаціях. Можливо, тоді журналісти робитимуть ті кроки, яких не робили до цього. Наприклад, сперечатимуться з власниками видань, інвесторами», — додала вона.

Головна боротьба через медіа буде точитися за тих, хто ще не визначився, за кого голосуватиме на майбутніх виборах. Олександр Бурмагін процитував дані соціологічного дослідження, згідно з яким 70 % виборців хочуть піти на вибори, але майже 25 % людей не знають, за кого голосуватимуть. Відповідальність ЗМІ за таких умов буде дуже високою. «Одна інформаційна атака чи кампанія може змінити результати голосування», — вказує Бурмагін.

«Люди хочуть отримувати нормальну, політично не забарвлену інформацію, — додала Марина Сингаївська. — Їм просто треба в цьому трошки допомогти».

Конференція «Якість новин напередодні виборів в Україні» була організована Інститутом масової інформації (ІМІ) у партнерстві з ГО «Детектор медіа» за підтримки Чеського посольства та Офісу Ради Європи в Україні.