Я почитав відгуки у Фейсбуці на публікацію від Texty.org.ua авторства головного редактора цього видання Романа Кульчинського і журналіста Анатолія Бондаренка про їхню підтримку певного кандидата на виборах президента. Публікація дістала значне поширення. Вони вважають, що лише один претендент адекватно оцінює нинішню ситуацію і вживає заходів до порятунку країни від агресора. Свідомо не називаю тут жодного прізвища, щоб не викликати звинувачень в аґітації і пропаганді.

Головний закид на адресу авторів публікації: порівняння з Росією, мовляв, вони звели все  до безальтернативності певного кандидата. Але при тому мова не ведеться про суть справи, про зміст їхніх аргументів. А ще кажуть, що журналісти продемонстрували свою упередженість, вони нібито не мали декларувати свою позицію.

Щодо другого аргументу, то зауважу: претензія висмоктана з пальця. Журналіст, як і будь-який інший громадянин, має право задекларувати свою позицію. Якщо він в інформуванні дотримується професійних стандартів, то жодних претензій до нього бути не може.

Відносно аргументу про безальтернативність, то автори таких закидів, як мені здається, демонструють, що значна частина нашої еліти досі сприймає наступні вибори в рамках традиційних уявлень: це такі собі змагання між кланами за доступ до ресурсів, відповідно боротьба політичних технологій, а не смислів, ідей і світоглядів.  Тим часом, ситуація значно серйозніша.

Ми на кожних виборах чули від кандидатів та їхніх команд, що ці вибори є вирішальними для України, «якщо не я, то гаплик країні і нам усім».  Я лише підсміювався з цього. А тепер ось змушений погодитися, що ці вибори справді вирішальні для країни. Або вона вистоїть у боротьбі за свою незалежність, або її знищить рускій мір. У публікації Текстів наводиться ряд імен українських діячів минулих епох, які були обезголовлені після того, як пішли на поступки Москві або почали шукати з нею компроміс.

Нинішня Москва не змінила своєї хижацької природи. Вона досі прагне нас знищити. І це дуже важливо усвідомлювати. Відповідно необхідно донести це до суспільства, зробити очевидним для кожного громадянина.

Тож, я би оцінював кандидатів не за тими критеріями, хто ефектнішу форму вибрав для своїх аргументів. А за суттю їхньої риторики – перш за все геополітичного вибору України. Чи називають вони речі своїми іменами. Чи кажуть, що Путін і його Росія  пішли на нас війною і хочуть знищити.  Чи наголошують на тому, що нам необхідно напружуватися, щоб захистити країну від «братнього народу». Опоненти мають  назвати  імена тих, хто у період виборчої кампанії, яка де факто вже стартувала, говорить про російську агресію на повен голос і попереджає, що ми можемо бути знищені. Повторюю: мова про період передвиборчої кампанії, а не рік чи два тому, коли балачок було багато і вони швидко забувалися.

Далі опоненти авторів публікації мали б назват  плани від кандидатів про те,  як нам діяти. Які конкретні кроки вживати для протидії агресору.

Я особисто  почув  план  введення миротворців ООН на Донбас, при чому на всю територію, а не на лінію розмежування. Я не буду його оцінювати. Можливо, його можна розкритикувати. Але принаймні це виглядає реалістичним.  Я чув це від одного політика, якого я не називаю. Дехто інший приєднався після того, як таку ідею підтримала фактично вся міжнародна спільнота.

Як на мене, важливим фактором є нова ініціація стосунків з НАТО. НАТО, скоріш за все,  не стане втручатися у військовому плані, якщо агресія посилиться. Але сам факт озвучення підтримки Києва Альянсом, участі України в самітах Альянсу здійснює моральний вплив: світові дають зрозуміти, що   Україна є країна, з якою в НАТО партнерські стосунки. Ця активність була ініційована одним політиком. Дехто інший приєднався лише недавно.

Останніми роками було здійснено ряд кроків для руху  подалі від Москви. Зараз іде шалена боротьба за нові кроки в тому ж напрямку і у релігійній сфері. Крім того, забезпечено колективну міжнародну підтримку. Армія отримала  нові види озброєнь.   І  це зовсім не та армія, яка була 2014 року.

Критики публікації у Texty мають сказати, хто з кандидатів у президенти озвучив якийсь притомний і зрозумілий план протистояння агресору. Все, що я почув, це пережовування ідеї миротворців на Донбасі або балачки про якісь туманні переговори невідомо з ким. Хто з політиків здійснив конкретні кроки із зміцнення армії.

Можуть заперечити, мовляв, політики, які не мають владних важелів, не здатні здійснювати настільки ж масштабні кроки, які були згадані. З цим я теж не погоджуся. Коли відбувається військова агресія проти країни, то еліта має виявляти активність безвідносно до того, перебуває вона при владі, чи в опозиції. Вона може використати свій вплив і знайти ідеї, як системно підтримати  військо  і підвищити обороноздатність країни. Якщо вона цього не робить, то це значить, що вона і не ставиться до агресії як до серйозної загрози. А вся риторика є чистої води популізм.

Можливо, я щось пропустив. Можливо, я щось не помітив. Охоче погоджуся з вами, якщо ви мені наведете конкретні факти. Тоді й будемо обговорювати альтернативу особі, яку підтримали Texty.

Фото: slovoidilo.ua