Про це повідомляє Міністерство у своїй відповіді на інформаційний запит.

Ухвалена президентом Нацстратегія з прав людини передбачає, що редакції мають адаптувати свої редакційної політики до «міжнародних стандартів провадження журналістської діяльності в умовах збройного конфлікту формування інформаційної політики в умовах збройного конфлікту». Стратегія також передбачає навчання редакторів та журналістів міжнародних стандартів в умовах збройного конфлікту. Виконання такого заходу Нацстратегії офіційно завершилось у грудні 2016 року.

У міністерстві повідомляють, що захист журналістів та впровадження міжнародних стандартів журналістської діяльності в умовах збройного конфлікту для відомства — головний пріоритет.

Через це у 2015-2016 роках МІП спільно з міністерством оборони України впроваджували спільний проект «Embedded journalists». У міністерстві зауважують, що такий проект вперше реалізовувався на території Східної та Центральної Європи. Він передбачає зокрема закріплення представників ЗМІ за військовими частинами в районі АТО.

Міністерство повідомляє, що під час проекту організували роботу понад 100 журналістів провідних іноземних та вітчизняних ЗМІ.

«У проекті взяли участь журналісти таких іноземних і вітчизняних ЗМІ: "ВВС", "CNN", "Washington Post", "London Eveningn Standard", "The Independent", "Newsweek", "France Press", "Polsat", "Daily Sagnal", "Цензор.Нет", "Радіо Свобода", "Інтер", "Business Ukraine", "Новое время", — йдеться у відповіді. У відомстві додають, що в під час проекту з’явився також "Посібник з роботи зі ЗМІ для військових". 

Президент Академії української преси Валерій Іванов скептично ставиться до проекту "Embedded journalists". За його словами, він призводив до зрощення журналістів з військовими.

«Це заважає журналістським розслідуванням, якщо будуть факти негідної поведінки військових до цивільного населення», — коментує він.

Він вказує на випадок обмеження свободи слова зі сторони влади стосовно журналістів Громадського телебачення Костянтина Рєуцького, Анастасії Станко та кореспондента Нової газети Юлії Полухіної.

«Після роботи в промзоні Авдіївки пролунали безпідставні звинувачення у порушенні військової таємниці у бік журналістів Громадського телебачення та Нової газети. Я думаю, військові самі розуміли безпідставність обвинувачень. Але робили це для того, щоб ввести попередню цензуру, щоб зобов’язати журналістів узгоджувати з прес-центром АТО свої матеріали. Це неприйнятно. Військова цензура існує. Але для неї потрібні правові підстави — введення надзвичайного чи воєнного стану. Але цього немає, а обмеження свободи слова є», — каже Валерій Іванов. 

Іншої думки медіа-юрист громадської організації «Платформа прав людини» Олександр Бурмагін.

«Проект зі співпраці між Міноборони та ЗМІ був спрямований, наскільки мені відомо, не на запровадження цензурування, а на створення механізму нормальних умов роботи зі збору інформації представникам ЗМІ в районах, де в тому числі відбуваються бойові зіткнення. Відсутність таких механізмів позбавляло Україну можливості ефективно та швидко доносити об’єктивну інформацію про розвиток подій в АТО. Особливо критично це було в контексті боротьби з російською пропагандою на міжнародній арені», — вважає Олександр Бурмагін.

«Військові мають забезпечити безпеку журналістам під час збору інформації, а не цензуру при поширенні вже зібраної інформації. Редакційні політики — це сфера відповідальності редакцій, проте за поганого саморегулювання всередині цеху держава буде сама регулювати найбільш проблемні питання на рівні законів», — додає він.

У Міністерстві кажуть, що й надалі продовжують активний діалог із журналістами та громадськістю задля «посилення стандартів журналістської діяльності в Україні та підвищення медіа грамотності в умовах постійного інформаційного впливу зі сторони Росії». Відомство звітує, що провело низку тренінгів для ЗМІ, судів, громадських організацій та правоохоронців.

Валерій Іванов негативно сприймає участь Мінінформполітики в тренінгах журналістів задля впровадження журналістських стандартів. Він сприймає це як втручання держави в журналістику. 

«В демократичній державі це втручання має бути вкрай обмеженим. Зрозуміло, що це прийнятно у випадках, аби не допускати розповсюдження дитячої порнографії. Інші широкі втручання мають негативний характер. Я не розумію, як державний орган може впроваджувати стандарти професії. Європейські стандарти передбачають повну незалежність журналіста», — наголошує експерт. 

Державна, звісно, не може вказувати, які журналістські стандарти мають бути або запроваджувати їх. Однак, починати дискусію і закликати до обговорення, актуалізувати проблему — цілком, переконаний Олександр Бурмагін.

«Протягом останніх 2-3 років з’явились нові і серйозні виклики у сфері поширення інформації і свободи вираження поглядів. Пропаганда, фейки, соціальні мережі та їх використання, зловживання у так званих нових медіа, крадіжка і поширення персональних даних у інтернет-просторі тощо. І, органи державної влади, не повинні стояти осторонь цих проблем. Аналогічна ситуація і з регулюванням діяльності ЗМІ в умовах нашої АТО (читай війні)», — каже медіа-юрист.

Раніше повідомлялось, що у листопаді Інститут масової інформації зафіксував в Україні 20 випадків порушень свободи слова та прав журналістів.

Микола Мирний, Центр інформації про права людини