«Справа Гужви» як привід поглянути в дзеркало

«Справа Гужви» як привід поглянути в дзеркало

23 Червня 2017
4001
23 Червня 2017
17:23

«Справа Гужви» як привід поглянути в дзеркало

4001
Автору цих рядків не довелося працювати ні з Ігорем Гужвою, ні в правоохоронних органах. Тому йому важко щось говорити конкретно про випадок затримання керівника і власника «Страна.ua» та висунуті йому звинувачення. Авжеж, чути про цього медіадіяча доводилося багато і давно – але «чув» не означає «бачив», тим паче в такій неоднозначній ситуації.
«Справа Гужви» як привід поглянути в дзеркало
«Справа Гужви» як привід поглянути в дзеркало

Могло бути так, що політик (як тепер зрозуміло, від Радикальної партії) пропонував або й дав гроші за зняття матеріалу. Таке буває з більшістю редакцій і, мабуть, з усіма нашими партіями. Могло бути так, що цього політика вже потім правоохоронці змусили свідчити проти Гужви, бо ж і на більшість наших політиків у наших правоохоронців достатньо матеріалів, яким можна дати хід. А могло бути й так, що це дійсно, як твердить сам Гужва, «спланована провокація» (причому на момент написання цього тексту ще до пуття не зрозуміло, то піддався пан Гужва на «провокацію» чи, як твердить сам, ні). Ще могло бути, що просто не зійшлися в ціні. Нарешті, можливі різні мікси цих ситуацій.

Здогади тут справи не прояснять – тільки факти. Між тим, маємо ще один факт: реакцію на затримання Ігоря Гужви української медіаспільноти.

Реакція ця всім нам добре відома. Як патріотично налаштованими активістами, так і значною частиною не менш патріотичних журналістів пан Гужва сприймається в ролі, так би мовити, одного із пальців на «руці Москви». Тож карна справа проти нього викликає їхню підтримку. І мовчазну, і дуже гучну. З іншого боку перебувають ті, для кого найвищим орієнтиром є стандарти професії (хоча загальноприйнятого «кодексу» такого роду в Україні й досі не з’явилося), а головне – те, що ми називаємо ліберальними цінностями.

Ці цінності, як відомо, серед найголовніших принципів устрою держави визначають рівність громадян перед законом. І з цієї точки зору, погодьмося, «справа Гужви» виглядає не дуже. Якщо він дійсно скоїв те, що йому інкримінують – то, звісно,підлягає кримінальному переслідуванню; але тоді треба переслідувати й усіх інших редакторів та журналістів, винних точно в тому ж!

Чому цього не відбувається? Невже тільки тому, що тоді на всіх камер не вистачить? Я маю на увазі, тюремних…

Якщо ж без чорненького гумору, то йдеться про проблему вибору між умовними «державництвом» та «лібералізмом», особливо гострою, в силу професії, для політиків, чиновників, силовиків та журналістів. Чи хочу я, щоб моя країна виграла інформаційну складову «гібридної війни»? Так, звичайно. А чи хочу я, щоб у моїй країні панувало вибіркове правосуддя? Звісно, ні. А чи розумію я, що перше неможливо без хоч якоїсь дози другого? На жаль, так. Ну і чи знаю я, як це сумістити?

Як каже античний софізм, «з якого точно числа волосин на голові людина вважається лисою?» Щось подібне маємо нині й ми. Іншим професіям – принаймні, в теорії – простіше: чиновник повинен просто дотримуватися закону, а військовий – уставу. А яких правил дотримуватися нам? Ну, справді: якщо можна з політичних міркувань позбавляти ЗМІ ліцензії, то чому не можна вибірково карати їх (чи їхніх редакторів/власників) начебто за зовсім інші порушення, але таки з політичних міркувань? Принаймні, якщо є не тільки ці міркування, а й порушення справді мали місце... Але тоді – де та межа, та «кількість волосин»?

Боюся, до кінця це неможливо прописати в жодному кодексі професійної етики. Можна вказати на відверте перекручування фактів, але вже замовчування – дискусійне питання, бо що таке «суспільно важлива тема»? І потім, є ж специфіка цього виду діяльності: жоден процес, явище чи навіть подію фізично неможливо «увіпхнути» в статтю чи сюжет в усій її повноті і всіх взаємозв’язках з іншими процесами, явищами й подіями.

Цього просто ніхто не дочитає/не додивиться до кінця, не кажучи вже про потрібні на це час і ресурси. Тому двоє журналістів, готуючи два матеріали на одну й ту ж тему, все одно хоч трохи та по-різному розставлять акценти. Ба більше: кожен із цих матеріалів цілком може бути об’єктивним – але все одно одній частині аудиторії більше сподобається один, а іншій – інший. І того, хто сподобається менше, з «іншого боку» звинуватять у перекручуваннях і замовчуваннях.

Тож у кінцевому рахунку все впирається в питання особистого вибору. Саме тому, що в кожного він свій, точніше, своя межа. Хтось може написати брехливу статтю чи просто замовчати суспільно важливу інформацію суто за гроші, хтось – виходячи зі своїх уявлень про національні інтереси, хтось – в обмін на іншу, ціннішу, на його думку, інформацію, а хтось – винятково з поваги до своїх колег (чи небажання їх підставити). Буває – і нерідко – навіть поєднання більшості, а то й усіх цих чинників. З автором цих рядків теж траплялись подібні історії; відвертої брехні, щоправда, вдавалося уникати, але замовчувати доводилось – ого-го…

Ставлення медіаспільноти до ситуації з Ігорем Гужвою, як і до багатьох подібних випадків раніше, яскраво демонструє: «добре» в таких випадках тільки радикалам (неважливо, з якого флангу) – для них сумнівів не існує, а мета виправдовує засоби. Але якщо звідси й випливає якийсь факт, то він у тому, що такою метою вже не може бути, як воно там у підручниках, «точне, об’єктивне та своєчасне інформування» – інакше кажучи, власне журналістика.

Відтак у цій колонці, на жаль чи на щастя, немає й не може бути ані власної думки автора про «справу Гужви», ані, наприклад, рекомендацій, як цю справу висвітлювати. Приймімо одне: в кінцевому рахунку, вибір кожен робить абсолютно сам.name="_GoBack">

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4001
Читайте також
23.06.2017 14:22
Юрій Луканов
«Детектор медіа»
1 437
Коментарі
2
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Олександр Михельсон
2536 дн. тому
1. Чим вам не подобається літературна українська, не розумію ))) 2. Автор в житті не мав ніяких грантів, як і "Тиждень", до речі, 3. Автор заробляє сам, хоча, звісно, й небагато. Висновок: лікуйте мозок )))
Алегарф
2549 дн. тому
"автору цих рядкив", котрий пише на якомусь не зрозумилому широкому загалу укроидиш (йий-бо, ледве дочитав) тре випити йоду и якось жвавише доносити свою думку до читача. А то зовсим на грантах мизки жиром заплили. А Гужва, на видмину вид автора, котрий не заробив своими дописами ани копийчини (може, окрим напивгрантожерського Тижня), продавався й доси продаеться, по старий памьяти, багатотисячними накладами. Либерализм, бля.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду