Від початку збройного протистояння на сході нашої держави тривають дискусії між медійниками щодо дотримання журналістських стандартів в умовах збройного протистояння та нового інформаційного ландшафту — і єдиного рішення так і немає. А тим часом емоційні обговорення етичних питань у соцмережах не сприяють консолідації журналістської спільноти.

Упродовж квітня — травня Комісія з журналістської етики організувала в низці вітчизняних університетів цілий ряд дискусій про дотримання етичних стандартів та ролі саморегуляціних інститутів в умовах збройного конфлікту. Спільно з Координатором проектів ОБСЄ в Україні КЖЕ відвідала Черкаси, Запоріжжя, Ужгород, Одесу, Маріуполь, Харків, Львів, Чернівці та Вінницю, де провела круглі столи й залучила до обговорення журналістів-практиків, представників академічних кіл, студентів факультетів журналістики та представників громадянського суспільства.

Метою дискусій було обговорити чутливі кейси етичного характеру, які мали місце на регіональному рівні, та роль саморегуляційних механізмів у їх розв'язанні. Учасники заходів дискутували на такі теми: що має перевагу — патріотизм та громадянська позиція чи професіоналізм та стандарти? Чи може журналіст виступати модератором діалогу та формувати суспільний дискурс? Як та в якому обсязі писати на чутливі теми? Як працювати із групами, що постраждали внаслідок конфлікту? Крім того, студенти-журналісти в низці вишів підготували моніторинги.

«Детектор медіа» попросив членів КЖЕ та представника ОБСЄ поділитися враженнями від зустрічей зі студентами-журналістами та відповісти на такі запитання:

1. На вашу думку, чи є Кодекс журналістської етики важливим для студентів — майбутніх журналістів? Чи збираються вони його дотримуватися в роботі?

2. Про які порушення Кодексу найчастіше згадували на зустрічах?

3. Чи важливо продовжити такі дискусії? Тільки зі студентами? І що взагалі можна робити, щоби популяризувати в суспільстві й у медіагалузі Кодекс журналістської етики?

На запитання відповідають члени Комісії з журналістської етики Валерій Іванов, Валерій Калниш, Андрій Куликов, Сергій Гузь, Олексій Погорєлов, Тетяна Лебедєва, Ігор Балинський та керівниця проектів із розвитку медіа Координатора проектів ОБСЄ в Україні Марина Безкоровайна.

Валерій Іванов, президент Академії української преси:

— На мій погляд, студенти достатньо відповідально ставляться до своєї майбутньої професії. Є багато очікувань та готовність працювати згідно з професійними стандартами. Принаймні до першої практики зберігається романтичний настрій. Потім, на жаль, вони стикаються з зовсім іншими реаліями, з’являються цинізм та зневіра. Але все одно їх набагато менше, ніж у багатьох «дорослих» журналістів.

У центрі обговорення була джинса та політична ангажованість. Часто вони мають одне коріння: отримання прибутку, але нерідко це визначається інтересами власників та реалізується системно, а не продажем окремих матеріалів.

Як на мою думку, зустрічі зі студентами дуже важливі, бо журналісти-практики розповідають на конкретних кейсах, як дотримуватися етичних норм. Але не менш важливі такі ж зустрічі, вважаю, і з журналістами-практиками.

Валерій Калниш, головний редактор інформаційної агенції «РБК-Україна»:

1. Кодекс должен стать важным для будущих журналистов. Если хотите, это та таблица умножения, которую они должны увидеть, заучить, забыть, но которая будет проявляться у них в качестве профессионального рефлекса, когда они окажутся в спорной ситуации. Пока трудно сказать, собираются ли они его придерживаться. На встречах — да, они говорят о важности кодекса, но как это будет на практике... Стоит признать, что не многое зависит от них — нынешние студенты придут работать в редакции, где сложились свои правила и где (давайте скажем честно) в лучшем случае слышали о существовании Кодекса. Возможно, я излишне пессимистичен, но в таком противоборстве — традиций работы редакции и нового свежего знания — победит первое.

2. Так или иначе большинство тем сводилось к правам личности, нарушению ее прав. Если проранжировать, то список примерно такой: злоупотребление «желтыми» темами, нарушение конфиденциальности, плагиат, заказные материалы.

3. Да, уверен, встречи со студентами продолжать стоит. Повторюсь: именно они в будущем будут определять лицо, характер и все остальные составляющие украинских СМИ, соответственно, если в самом начале у них выработается привычка работать, извините за пафос, «правильно», значит, возможно, у нашей журналистики появится шанс. Другое направление — работа с главредами, собственниками. И не для того, чтобы их переубедить (хотя такая цель тоже должна быть), но и чтобы подготовить их к приходу в профессию тех самых студентов с новыми знаниями. Отдельный флешмоб — общественные слушания, очень большой ивент, откровенный разговор на тему этики в СМИ.

Сергій Гузь, головний редактор тижневика «Місто 5692»:

— Мені довелося побувати лише на одній зустрічі в Харківському університеті, проте ця дискусія виявилася досить несподіваною. І хоча її тон задав лише один студент, його позиція змусила замислитися: чи здатні наші заклики дотримуватися професійних стандартів подолати вплив пропаганди, яка нав’язує молодому поколінню зовсім іншу реальність?

У цій реальності немає місця класичній журналістиці, етиці в нашому розумінню та іншим базовим принципам професійної журналістики. Усе це підміняє «ідея», заради якої й мають працювати журналісти. Студент, який влаштував дискусію, впевнений, що це і є нова журналістика, й досить важко було переконати його в тому, що така «ідейна» журналістика — не нова і що суспільство вже пережило ті часи. Причому не тільки наше, а й у всьому світі, і що наслідки виявилися набагато жахливішими, ніж це подавалося в тих «ідеях». Потім з’ясувалося, що натхненником для цього студента була ідейна журналістика від пана Корчинського.

На щастя, більшість студентів поки що далекі від такого сприйняття місії журналістів. Але це дзвоник, на який ми маємо реагувати. Тому що пропагандистський тиск, політичний тиск, ідеї «революційної доцільності» — вони, як мені здається, найбільше впливають якраз на молоде покоління. Покоління, яке не бачить у нашій пресі й на телебаченні масового сповідування журналістської етики. Тому ми маємо не тільки продовжувати працювати зі студентами, але й робити реальні кроки в тому, щоби галузь у цілому визначилася щодо підтримки професійних стандартів. Інакше ми можемо стати свідками того, як замість джинси та «заказняків» прийдуть отакі молоді студенти, зовсім з іншим баченням журналістики, професійних стандартів.

Ігор Балинський, керівник Магістерської програми з журналістики Українського католицького університету:

— Якщо коротко резюмувати враження від зустрічей зі студентами-журналістами у вишах, то питання не в тому, чи важливий Кодекс журналістської етики для студентів і як вони реагуватимуть на нього в подальшій роботі. Питання в тому, наскільки в освітньому процесі на факультетах чи відділеннях журналістики є розуміння важливості журналістської етики в навчальному процесі. Це важливо, бо в мене склалося враження, що студенти та майбутні журналісти не до кінця розуміють, що становить основу професії. Якщо ми говоримо про відповідальність, дотримання стандартів і дотримання журналістської етики, то має бути розуміння, що це основа професії, а вже потім мають бути навички, знання, спеціалізація тощо. Стрижня, що журналістська етика є основою, на яку майбутній молодий журналіст буде спиратися в професії, немає.

Тому я би говорив про те, що викладання журналістської етики вимагає певною мірою концептуального переформатування. Студент повинен запам’ятати раз і назавжди, що без стандартів та етики його майбутня журналістська робота буде постійно в зоні ризику. Тому, напевно, я би говорив про необхідність обговорення глибини й повноти викладання журналістської етики на факультетах журналістики не лише зі студентами, але й із викладачами цього предмета. Це було би набагато важливіше, бо все-таки студент отримує розуміння про важливість медійної етики й засад професії через викладача й через свій медіадосвід.

2. Базове питання: що нині є важливішим — дотримання етики чи реагування на ситуацію, в якій опинилася Україна й журналістика в контексті війни з Росією? І дуже часто я бачив, що студентами керують емоції, якісь особисті переживання, а не те, що мало би становити основу професії: вміння дистанціюватися, стати збоку й дивитися на те, що відбувається, з погляду стороннього спостерігача-журналіста, який фіксує, а не з погляду учасника події. На жаль, емоційний градус — темна напруга, яка існує в українському медіапросторі, — призводить до того, що майбутні журналісти радше оцінюють питання дотримання / недотримання журналістської етики, порушення Кодексу через свої емоції й через свою включеність у складні драматичні події на території України. Тому, можливо, варто навіть говорити про укладання певного меморандуму про переформатування викладання журналістської етики. Цей предмет мав би бути складовою не просто навчальної дисципліни «Медіаетика», а на рівні кейсів увійти до більшості практичних дисциплін навчального плану. Тоді ми через певний проміжок часу зможемо вимагати й від студентів, і від викладачів розуміння, що етично, а що неетично, як реагувати на порушення, як вийти з тієї чи іншої ситуації.

Такі зустрічі вкрай важливі. Дуже важливо, щоб на них розглядалися конкретні практичні кейси, дуже важливо зрозуміти, як мислять, як реагують на ті чи інші ситуації студенти. І мені здається, що найкращим інструментом популяризації Кодексу журналістської етики є такі виїзні семінари. Також можна було би залучати студентів журфаків до моніторингу регіональних медіа. Вони могли би формувати базу порушень етики, невідповідальності журналістів, недотримання стандартів тощо. Комісія могла би звернутися до фондів щодо навчальних грантів, щоби студенти були залучені до аналізу того процесу, про який ми з ними говорили. Це допоможе їм розуміти, в чому полягають порушення, фіксувати їх і робити узагальнення.

Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики, голова ГО «Громадське радіо»:

— Кодекс важливий, але, на мою думку, використовувати студенти його не збираються, бо здебільшого про нього не знають.

Найчастіше йшлося про мову ненависті, що, здається, прямо не регулюється кодексом.

Провадити далі потрібно, зокрема і з викладачами, а може, й насамперед із ними. Для популяризації потрібні два-три випадки піддання журналістів остракізму внаслідок порушення кодексу.

Тетяна Лебедєва, почесна голова НАМ, голова Наглядової ради ПАТ «НСТУ»:

1. Я вважаю, що етичний кодекс — це чи найважливіше в професії журналістів. Бо розуміння того, що журналістика — соціально відповідальна професія, на жаль, не завжди є в тих, хто її обирає. Часто цю професію обирають, орієнтуючись на міфи про її впливовість. Але ми вже бачили багато прикладів, коли свідомі чи несвідомі помилки, відхилення від стандартів професії призводять до дуже тяжких наслідків. Тому розуміння того, що саме етика є базисом, украй необхідне для студентів факультетів журналістики і журналістських шкіл. Мені здається, що наразі журналісти не отримують від своїх наставників чіткої настанови, що це і є базис. Тому дуже важливо, коли вони про це чують не лише від своїх викладачів, а й від відомих журналістів-практиків. Упевнена, що саме такі зустрічі є дієвими, запам’ятовуються й закладають підґрунтя професії в молодих людей.

Іноді здається, що студентам ніхто не розповів про прямий зв'язок між чесністю, етичністю, рівнем довіри та репутацією. А саме репутація й довіра визначають у професії клас, кваліфікацію. Ніхто не веде такого «табеля про ранги», але й колеги, й аудиторія визначають це безпомилково! Можна заробити грошей, можна отримати посаду, але ж «одного разу збрехавши, хто тобі повірить?»

2. На зустрічах багато говорили про замовні матеріали, готовність журналістів завжди виконувати завдання керівництва, навіть якщо ці завдання суперечать кодексу. На деяких зустрічах говорили про мову ненависті. Нині це дуже популярна тема, але не всі добре розуміють, де межа між мовою ненависті та критичним висловлюванням. Я до цієї теми ставилася трохи обережно, щоб не нав’язувати студентам того, в чому ще не всі дорослі розібралися. Чудово, коли студенти мають критичне мислення й роблять спроби оцінювати роботи інших, але і в цьому треба дотримуватися балансу.

3. Вважаю такі дискусії вкрай важливими. У деяких людей складається враження, що життя обмежується Печерським районом Києва. Ми погано уявляємо, що відбувається в регіонах, який там рівень викладання в журналістських школах. Коли приїжджаєш у регіон і починаєш говорити на конкретні важливі теми, то бачиш, коли студентам цікаво, й це піднімає рівень дискусії. Вони мали можливість поставити запитання й отримати відповіді не лише від викладачів. Для майбутніх журналістів такі спілкування дуже важливі, бо вони мають мало можливостей практикуватися й отримувати практичні поради. Студентів-журналістів випускають багато, але не завжди вони мають уявлення про стандарти професії й етичний кодекс.

Марина Безкоровайна, керівниця проектів із розвитку медіа Координатора проектів ОБСЄ в Україні:

1. Важко давати оцінки за результатами лише однієї півторагодинної зустрічі на місто — це дуже обмежений формат і хотілося б більшого занурення в середовище студентів-журналістів. Але за моїми відчуттями, кодекс радше сприймається як частина академічної програми, аніж як дороговказ у майбутній роботі. Криза, в якій перебуває медіаспільнота в цілому, безперечно, впливає й на студентів.

2. У принаймні половині з відвіданих університетів студенти вразили якісним та ґрунтовним аналізом місцевого медіаландшафту, й у кожному відмічалася висока кількість замовних матеріалів (джинси). Також молоді дослідники чітко показували ниточки до місцевих власників, і зв'язок між їхніми інтересами та матеріалами, які публікує медіа. Подекуди наводили приклади емоційно забарвленої та дискримінаційної лексики. Вказували на проблеми зі збалансованістю матеріалів та дотриманням регіональними медіа авторських прав.

Із нових викликів — питання про поведінку журналіста в соцмережах, а саме щодо наповнення фейсбук-сторінок; чи є фейсбук приватним простором, чи має вестися з дотриманням тих же вимог, які висуваються до журналістської роботи. Пов'язане з цим: чи етично для журналіста використовувати у матеріалах особисті фото й відео, поширені іншої особою на його / її обліковому записі в соцмережах. Майже в кожному другому університеті звучала тема національної прес-карти.

3. Я би трохи переформулювала запитання: «Що можна зробити, аби популяризувати в суспільстві та медіагалузі якісну журналістику?». Адже кодекс — це інструмент, а мета — відновити якість, повернути довіру аудиторії.

Дискусії зі студентами, безперечно, треба проводити не лише для того, щоб обговорювати кодекс, але й щоби більше говорити про суспільну роль журналістики. За моїми враженнями, загальна криза в медіа впливає й на студентів, на їхнє прагнення залишатись у професії та розвиватись у ній, на розуміння призначення та свого місця в ній. Тому зустрічі й лекції з цікавими лекторами, не лише із журналістського середовища, а й із громадського сектору, культури, сектору реформ та влади дуже потрібні — особливо зі студентами регіональних університетів, які мають менше доступу до подібних подій порівняно з київськими. Зростає роль регіональних медіа, зокрема, в контексті процесів децентралізації.

Проводити обговорення кодексу, на мою думку, варто було би не тільки зі студентами, а й із журналістами-практиками. Деякі положення варто було б актуалізувати, щоб вони краще відповідали новим викликам: робота із соцмережами, висвітлення конфлікту та пов'язаних із ним питань, вживання емоційно забарвленої та дискримінаційної лексики, порушення авторських прав у добу інтернету. Чи допоможуть такі дискусії самі по собі? Не впевнена. Треба думати, як відбудовувати культуру дотримання принципів якісної журналістики, зокрема й положень кодексу.

Олексій Погорелов, генеральний директор Української асоціації медіа бізнесу, голова ГО «Комісія журналістської етики»:

1. Студенти дуже по-різному розуміють, що таке етика. Окремої такої дисципліни не викладається і, схоже, студентам не вистачає практичних занять, на яких майбутні журналісти могли би почати писати, формувати свої навички роботи з джерелами, перевіряти факти, відокремлювати факти від особистих оцінок. Тому під порушеннями етики студенти розуміють і просто неякісну роботу. Але інтерес до стандартів та кодексу є, й він жвавий. Це хороша ознака.

2. Переважно це було змішування фактів та суджень, подання тільки однієї точки зору. Саме те, що робить матеріал заангажованим, наштовхує на думку, що журналіст виконує замовлення. І ще студентів цікавило, чому КЖЕ не ухвалює жорстких рішень у випадках порушення Кодексу професійної етики. Мовляв, така реакція як громадський осуд уже не діє. Отже, мова ще й про репутацію, про загальний рівень сприйняття інструменту осуду у професійній спільноті.

3. Такі дискусії потрібні в широкому колі: і зі студентами, й у фаховому середовищі, і з громадою. Адже рівень медіаграмотності в Україні низький, якісної журналістики не так уже й багато, і ще менше людей знають та бачать, що ж є справжньою якісною журналістикою. Якісна журналістика потребує потужної комунікаційної підтримки, зокрема поширення імен переможців професійних конкурсів, таких як «Честь професії», проведення відкритих теледебатів, телемарафонів як про стандарти, так і про кращі приклади журналістики. Це би дозволило поступово підняти рівень обізнаності про те, що ж таке якість, і одночасно — рівень довіри до журналістики. А разом із тим зробило би громадський осуд більш дієвим інстурментом.

Однозначно, потрібно широко обговорювати і стандарти, й питання етики, й питання справжньої професійної журналістики. Все це є запорукою того, що суспільство матиме якіснішу журналістику, а порушення стандартів поступово почне бути небажаним та осуджуваним. Тепер, у тому числі без таких публічних обговорень, порушення етики залишається майже безкарним. І це розбещує.

Фото: Валентина Балабанова, Олексій Темченко, Сергій Лефтер, Максим Поліщук, texasethics.com