1. Жоден журналіст на кінець 2016 року не утримується в полоні «ДНР» та «ЛНР», на відміну від ситуації 2014 та 2015 років. Однак у 2016-му з’явився утримуваний український журналіст у російській в'язниці «Лефортово». Це власний кореспондент «Укрінформу» у Франції Роман Сущенко. Його затримали співробітники ФСБ, коли він був із приватним візитом у Москві. Звинуватили Сущенка у шпигунстві на користь Збройних сил України. Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді арешту до 30 січня 2017 року. Телефонні дзвінки та побачення з рідними заборонили. Ще один журналіст, Микола Семена, вже отримав обвинувальний вирок у своїй справі. Його звинувачують в екстремізмі та посяганні на територіальну цілісність Російської Федерації за позитивну оцінку в одній із публікацій торгової блокади з Кримом. Семені заборонено залишати півострів та займатися журналістською діяльністю, його карткові рахунки заблоковано. З цих двох випадків можна дійти висновку, що після зачищення інформаційного поля в Криму ФСБ вдалася до переслідування вже поодиноких журналістів, котрі працюють у Криму практично підпільно; і це стає для них дуже небезпечно.

Моніторингові місії, що займаються правами людини, Росія на півострів не допускає, тому Крим фактично перетворюється на таку собі терру інкогніта без жодної можливості отримувати правдиву інформацію. Після затримання в Москві Сущенка українським журналістам також варто кілька разів подумати, перш ніж їхати в Росію. Утім, з акредитацією в МЗС РФ усе ж цього року українським журналістам у Росії працювати вдавалося.

2. Убивство Павла Шеремета. Це єдине убивство журналіста в 2016 році. (У 2015-му на території України було вбито двох журналістів, але це сталося в зоні бойових дій.) Однак це вбивство було настільки показовим і жорстоким, що його порівнювали лише з убивством 16 років тому Георгія Гонгадзе. Шеремета 20 липня підірвали в автомобілі в центрі Києва на очах у кількох десятків людей. Виглядало воно як мітка журналістському цеху чи окремим журналістам, але хто це зробив і з якої країни, досі невідомо. Поки справа розслідується — генеральна прокуратура, СБУ та Національна поліція коментарів не дають. Тенденцією минулого року стало те, що таке показове вбивство журналіста не призвело до об’єднання журналістського цеху у вимогах розкрити злочин. Розслідувати вбивство окрім силовиків взялася лише одна журналістська команда. Тож тенденція така: вбивство журналіста більше не головна тема й не головна тривога для демократичного суспільства.

3. 7 травня на сайті «Миротворець» були опубліковані імена, прізвища, телефонні номери та електронні адреси більш як чотирьох тисяч журналістів із усього світу, що були акредитовані в так званих «ДНР» та «ЛНР». Опубліковані ці списки були зі вступним словом, у якому журналістів називали такими, що «співпрацюють із терористами». Попри різку критику з боку світових дипломатів та політиків такого оприлюднення персональних даних журналістів, сайт «Миротворець» і далі працює. Кримінальна справа, яка була порушена Національною поліцією проти сайту, не просувається. Втім, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков публічно ставав на підтримку «Миротворця». Врешті цей сайт у серпні повідомив, що зареєструвався як ЗМІ. Поки «Миротворець» реєструвався як ЗМІ, журналістам та громадським діячам, що засуджували публікацію персональних даних працівників медіа, почали надходити погрози. Звернення в поліцію нічого не дали. Тенденція в цій ситуації вбачається така: журналіст більше не недоторканний. Захищати його права на здобуття інформації стає перестає бути пріоритетом для держави.

4. Підпал телеканалу «Інтер». 4 вересня протестувальники проти інформаційної політики телеканалу «Інтер» підпалили шини під офісом інтерівського новинного продакшну «Національні інформаційні системи» (НІС) на вулиці Щусєва в Києві. Згодом зайнялася й будівля компанії. Постраждала журналістка й кілька працівників інформаційної служби каналу. У керівництві НІСу заявили, що вигоріла інформаційна студія. Наразі справу з прокуратури Києва передали до СБУ. Кримінальне провадження розслідується за статтями: хуліганство та умисне пошкодження майна, перешкоджання роботі журналістів і терористичний акт (цю статтю додано за рішенням суду). Серед кола підозрюваних журналісти називали екс-бійців батальйону «Свята Марія», яким керував Дмитро Корчинський, а також людей Іллі Ківи. І Корчинський, і Ківа вважаються наближеними до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Сам очільник силового міністерства неодноразово висловлювався негативно на адресу телеканалу «Інтер». Водночас представники МВС (зокрема й сам Аваков) публічно висунули версію про те, що займання приміщення НІСу могло бути самопідпалом і що очільникам каналу був вигідний такий піар. Тут спостерігається тенденція до того, що частина українського суспільства справді не хоче більше споживати російської пропаганди, однак схвалити методи, якими намагалися «перевиховати» «Інтер», у цивілізованому суспільстві неможливо. Тим не менш не лише частина українського суспільства раділа підпалу; осторонь від радості не залишилися й деякі керівники силових структур та колеги по цеху.

5. Нові правила роботи в АТО для журналістів під ялинку. З 1 січня 2017 року в дію вступають нові правила роботи для журналістів у зоні АТО. Тепер окрім спеціальної прес-карти для роботи в зоні АТО, котру Міноборони видає після перевірки журналіста Службою безпеки України, для роботи саме на передовій журналіст мусить пройти триденний тренінг у Міністерстві оборони. Після цього тренінгу йому видають ще одну прес-карту — першого рівня акредитації, без якої він не зможе потрапити на передову. Також до цих тренінгів додаються й нові правила. Із 1 січня журналіст, що працює на передовій, повинен показати весь відзнятий матеріал прес-офіцерові або іншому військовому, який у цей момент закріплений за журналістами. Він же й має право видалити ті матеріали, які, на його думку, можуть викрити позиції військових чи розповісти про наявну заборонену техніку противнику. Деякі журналісти й медійні організації вже виступили проти нових правил. Поки що про ефект від нових правил говорити рано, але наразі скидається на те, що журналістів на передовій буде менше; до того ж не зрозуміло, що вони зможуть показати своєму глядачеві. Тенденція така: на передовій і довкола неї працюватимуть усе більше тільки військові журналісти й ті журналісти, котрі на доброму рахунку в Міністерстві оборони. Адже занадто велика кількість заборон. Сподіваюся помилитися.

Загалом за рік «Детектор медіа» нарахував 297 порушень прав журналістів. Майже половина з них стосувалася фізичного тиску на журналістів — убивства, побиттів та залякувань — 139 випадків. Ще 105 випадків стосувалися перешкоджання доступу до інформації. Найбільше порушували права журналістів у 2016 році в Києві, а також у Дніпропетровській та Полтавській областях.

Фото: www.thebanter.com.au