Розслідування

Перший день медіафоруму відкрився панеллю журналістів-розслідувачів — Наталії Седлецької («Схеми»), Дениса Бігуса («Наші гроші»), Дмитра Гнапа та Анни Бабінець («Слідство.Інфо»). Вони розказали про свої найгучніші розслідування останнього часу, а також поскаржилися на:

- брак у розслідувальній журналістиці рук та молодих, розумних голів — закликали молодь іти працювати в цей напрямок і, зокрема, шукати в Panama papers регіональних чиновників;

- нерозуміння глядачами, яким чином їхнього життя стосуються результати розслідувань про корупцію, неефективне використання коштів держбюджету тощо: багато хто з них, мовляв, сприймає такі програми як «новини з потойбіччя»;

- дискредитаційну кампанію проти антикорупціонерів та журналістів-розслідувачів.

Наталя Седлецька

Із позитивних моментів: завдяки електронним базам даних, до яких можна отримати доступ за допомогою інтернету, бар’єри входу в розслідувальну журналістику стали низькими, як ніколи.

Денис Бігус

Торкнулися й теми припустимості емоційного забарвлення розслідувальних сюжетів: Дмитро Гнап сказав, що в подачі таких сюжетів потрібно шокувати глядачів, щоб вони зрозуміли, яким чином ця інформація їх стосується; а Наталія Седлецька, навпаки, вважає, що увагу слід привертати не шокуванням, а естетичними прийомами та якістю картинки.

Дмитро Гнап

Політика

Панельна дискусія «Крихка політика — крихкі медіа?» почалася з відвертого зізнання її учасників — Михаїла Зиґаря (Slon.ru), Бориса Райтшустера (німецького журналіста та письменника) і Шона Волкера (The Guardian) — у тому, що вони не дуже розуміють заявлену тему дискусії. А також із образи Михаїла Зиґаря на модератора Андрія Куликова (який дуже професійно впродовж дня дисципліновував доповідачів) за те, що той перервав його затягнуту вступну промову.

Михаїл Зиґар

Борис Райтшустер поскаржився на кризу ЗМІ в Німеччині:

- друковані ЗМІ пішли в мінус та скорочують штати;

- вони все частіше працюють із журналістами-фрілансерами, які, на відміну від краще захищених трудовим законодавством штатних працівників, є слухнянішими та знають, що бажано написати в статті, аби догодити головному редактору.

Також він розказав, чому впливовість ЗМІ — це не завжди добре: трапляється, що німецький уряд не робить якихось корисних кроків лише через страх перед сильною критикою з боку ЗМІ.

Борис Райтшустер

Михаїл Зиґар традиційно критикував Кремль та висловив надію, що слухати антизахідну й антидемократичну пропаганду росіянам колись набридне. Й настане саморегулювання в головах глядачів. За його влучним висловом, стабільні ЗМІ — це багаті й незалежні ЗМІ, але в Росії вони поки що або незалежні, або багаті.

Обидва на медіафорумі презентували свої книжки, присвячені Кремлю та Путіну.

Шон Волкер

Високого рівня розкриттю політичної тематики під час форуму додав виступ кореспондента The New York Times Девіда Гершенгорна (детальніше — читайте тут) та його дискусія з аудиторією, яка продемонструвала, що українські медійники досить уважно стежать за виборами в США.

Медіавласність

Дискусію «Медіавласність по-українськи» відкрила невелика, але дуже цікава доповідь Крейга ЛаМея з Northwestern’s Institute for Policy Research. Він, зокрема, нагадав, що запорука незалежності ЗМІ — це його доходи, але неможливо зовсім не залежати від їхнього джерела. Й навіть якщо ЗМІ повністю забезпечує своє існування за рахунок комерційних джерел, воно набуває суттєву ваду — «жовтішає» на догоду рейтингам та бажанню розважати свого читача.

Крейг ЛаМей

Його підтримала Наталія Лигачова («Детектор медіа»), яка сказала, що цензура ринку справді може бути нічим не кращою за цензуру власника. Вихід у тому, щоби знайти баланс між соціальною відповідальністю ЗМІ та їхніми бізнес-моделями. Окрім приватних комерційних ЗМІ, має існувати суспільний мовник, що прямо чи непрямо фінансується з держбюджету; а також регіональні та нішеві ЗМІ, що підтримуються локальними громадами або спільнокоштом; і, звісно, гранти на підтримку медіа. Також в ідеалі ЗМІ мають бути для своїх власників профільним бізнесом, що підсилює їхню зацікавленість у здобутті довгострокової довіри аудиторії.

Наталя Лигачова

Роман Андрейко (канал «24») зауважив, що якщо комерційний телеканал поставить собі за мету не розважати глядачів, а займатися просвітництвом, то його збитки тільки зростуть. І що виховувати має суспільний мовник: його бюджет в Україні зіставний із бюджетами великих телеканалів, а рейтинги — ні.

Роман Андрейко

Суспільне мовлення

Учасники завершальної панелі «Яке суспільне мовлення потрібне Україні?» Зураб Аласанія («UA: Перший») та Наталія Гуменюк («Громадське ТБ») розказали про свої рейтинги та бюджети. Вони запевнили, що насправді бюджети в них невеликі, а над рейтингами вони працюють. Зокрема, відповідаючи на запитання про те, чи не збирається «UA: Перший» робити ставку на спортивні трансляції, Зураб Аласанія розказав, що права на показ Олімпіади в Ріо коштують 3 млн євро й це для мовника дуже дорого.

Наталя Гуменюк

В Україні три найпопулярніші види спорту: футбол, бокс та біатлон. «UA: Перший» пробує поставити в ефір хокей — розуміючи, що через його невисоку популярність в українців він завалить мовнику рейтинги. Але якщо його не показувати, популярним він так ніколи й не стане.

Кіно

Ввечері учасникам форуму показали документальний фільм «Ефект Майдану», автори якого поставили собі запитання, в якій із колишніх республік СРСР (Білорусі, Росії, Азербайджані, Вірменії, Грузії чи Молдові) постане наступний Майдан. Виходячи з відповідей опитаних для фільму громадян цих країн і тамтешніх експертів, у найближчі роки навряд чи бодай в одній із цих країн виникне щось, подібне за масштабом до українських подій 2013–2014 років. Водночас опитані перед кіносеансом глядачі видали зовсім інший результат: на їхню думку, наступний Майдан виникне в... Україні. «Не дай боже», — прокоментувала це відкриття одна зі співавторок фільму. На її думку, українцям наразі краще за все дотримуватися поради, висловленої в фільмі героїнею з Грузії: багато й дисципліновано працювати, щоб закріпити те, що вже здобуто.

Фото - зі сторінки Lviv Media Forum у Facebook