Телеканал «Еспресо», як і на момент запуску, розташовується в звичайній сталінці на Солом’янці — інкогніто, без вивіски. Але має тепер декілька симпатичних студій й співпрацює з близько 200 людьми. Нещодавно канал повідомив про повернення до інформаційного формату й новий слоган: «Український погляд на світ».

«Детектор медіа» завітав до редакції «Еспресо», де поспілкувався з його шеф-редактором Василем Рябчуком, а екскурсію приміщенням від ведучого Василя Зими навіть записав на відео.

«Еспресо» розпочав роботу в листопаді 2013-го й став популярним завдяки своїм стрімам із Євромайдану. Й досі канал активно надає свої відео іншим мовникам.

«Пам’ятаю унікальну історію — я дивився один із європейських каналів, і там було три логотипи: “Еспресо”, українського каналу, який взяв матеріал у нас, і потім уже логотип цього європейського каналу, який взяв відео в посередника. Ми й сьогодні роздаємо контент — і не робимо з цього бізнесу, хоча було багато моментів, коли могли би», — зазначає Василь Рябчук.

Керівник захоплено розповідає про співпрацю зі львівським онлайн-радіо Skovoroda, журналісти якого включалися до них із «Євробачення». Канал забезпечив радійникам добові.

«Мені особисто ці молоді люди дуже імпонують, бо ми теж були свого роду телевізійним стартапом. Починати працювати в підвалі — це дуже нестандартна історія, нас тут і заливало двічі», — каже він, водячи нас вузькими коридорами офісу «Еспресо».

Про причини повернення «Еспресо» до формату інформаційного мовлення, проукраїнську позицію каналу, якість ток-шоу на українському ТБ, конкурентів та інше — в нашій розмові.

Про зміну формату й поточні проекти

— Василю, від початку «Еспресо» позиціювався як інформаційний канал, тепер ви вирішили до цього формату повернутися. Чому? Від яких програм довелося відмовитися?

— Тут усе просто. Люди, які від початку дивилися «Еспресо», приходили до нас по новини. Сприймали нас як канал трансляцій, їм потрібна була оперативна інформація. Крім того, ми справді завжди несли цю українську ідею, на відміну, можливо, від інших каналів. Ми не були телеканалом, який лише критикував когось, ми завжди намагалися знаходити інші погляди. Тобто займалися звичайною журналістикою. Ми зробили експеримент, запустивши великі павільйонні проекти — «Шустрову», «Політклуб Віталія Портникова» тощо. Й частково втратили глядача. Нашій аудиторії все-таки потрібніші новини, тобто короткі форми. Тому ми вирішили швиденько повернутися до новинного мовлення. Однак у нас лишилася програма Віталія Портникова, бо це логічно й нормально, коли телеканал може собі дозволити велике політичне ток-шоу наприкінці тижня, тим більше, що Портников — це вже бренд у журналістиці.

Нам довелося відмовитися від автомобільного ток-шоу Ігоря Моляра «Автопарк», але ми запропонували йому робити проект, пов'язаний із автомобільними новинами — нині ми в процесі перемовин.

— Які ще програми лишилися?

— «Шустрова Live». Із формату ток-шоу ми повернули її в формат репортерства та розслідувань. В ефірі залишилися програма інтерв’ю «Княжицький», «Культ: Експрес» із Марією Бурмакою. Ми чітко розуміємо, що, наприклад, програма про культуру не матиме того рейтингу, що й проект про політичні чвари. Але для нас важливі засадничі речі, бо ми розуміємо, що несемо певну місію. Як би це пафосно не звучало, але телебачення має виховувати. Цим українські ЗМІ відрізняються від західних: у гонитві за рейтингами ми дуже часто забуваємо про те, що ще й виховуємо суспільство. В нас дуже багато телевізійного продукту видається на потребу, на попит. Із погляду телевізійного менеджменту це правильно, бо це рейтинг, але з погляду того, що суспільство має рости й цей попит має змінюватися якісно, — ні. Ми намагаємося не забувати.

— Наскільки збільшився штат у зв’язку з розширенням інформаційного мовлення? Й скільки загалом людей працює на каналі?

— З нами співпрацюють близько 200 людей. Тому нам стає трошки тіснувато, але сайт переїхав, тож телевізійникам стало легше. Ми набрали ведучих, бо тепер у нас є парне ведення, й редакторів, але журналістський штат не збільшували.

Наразі ми працюємо за класичною схемою, коли є групи, які готують звичайні випуски новин, і окремі групи, що готують студії для парного ведення. Але ці студії — це теж новини, точніше, їх обговорення, під час якого відбувається включення журналістів, за потреби — трансляції. Відтепер в ефірі з’явилося більше динаміки, великих шматків трансляцій уже не даємо. Окрім тих, із яких можна генерувати новини. Ми активно працюємо з сайтом, у нас з’явився крутий мобільний додаток.

До речі, якщо порахувати ефективність каналу, тобто вкладені кошти й результат, можна припустити, що ми є одним із найефективніших. Я не буду озвучувати цифр бюджету, бо це не моя парафія, але ви самі бачите наш офіс у підвалі й розумієте, що фінансово ми далеко не найсильніший канал.

Тим більше дивують деякі історії… До нас приїжджав Саша Сотник (російський опозиційний журналіст. — ДМ), пропонував свій проект, але ми не зійшлися. Після цього він написав блог про те, що «Еспресо» — олігархічний канал, і мене це дуже здивувало. Людина, яка в нас тут не раз бувала й бачила, як тут усе відбувається… Ми трошки навіть посміялися з цього.

— А чому не склалася співпраця — вам не підійшла його ідея чи умови?

— Там було багато питань. Його райдер, скажімо. До того ж, ми пропонуємо український погляд, а його ідея не зовсім відповідає цій історії. Й технологічно ця програма була незрозумілою, сируватою.

— Чи всі ваші програми в ефірі — власного виробництва?

— В нашому ефірі є проекти «Радіо Свобода», «Чорноморки», але переважну більшість становлять програми власного виробництва.

— А які програми беруть найкращі рейтинги?

— Якщо говорити про якісь речі в праймі, то дуже добре дивляться підсумкову годинну інформаційну програму Васі Зими «Підсумки». Це єдина програма, яка не рухається по сітці весь час існування каналу. Також добре дивляться проект Сергія Руденка «Про політику», хоча в нього дуже важкий слот — із 20:00 до 21:00. В цьому слоті катастрофічно складно політичним програмам — це дуже важкий прайм. Ну й «Політклуб» має хороший рейтинг, але це передбачувано.

В нас тепер працюють пари молодих ведучих: Христина Яцків і Олег Білецький, Тетяна Чудаківська та Денис Зепсен. Це перспективні ведучі, вони притягують до себе аудиторію трохи молодшого віку. Їхні денні студії за рейтингами в нас ідуть найкраще. Вони дуже швидкі, динамічні, надзвичайно оперативно реагують на новини.

— Якого віку аудиторія вашого каналу?

— Не таємниця, що найбільше інформаційні канали дивляться люди трошки старшого віку — за 40 років. Тому наша основна аудиторія — 45+, хоча ми й працюємо над її омолодженням.

— «Еспресо» також знане документалістикою. Чи зі зміною формату цей напрям став для вас менш важливим?

— Тепер документалістика з’являється в нас у «Репортерському клубі». Це або великі репортажі, або маленькі документальні фільмі. Наша програмна директорка Марія Гурська постійно стежить за всім новим у документалістиці й ми намагаємося найкраще, що є, показувати. Це процес непростий, бо потрібно домовлятися про авторські права, але ми продовжуємо це робити.

Про ідеологію, конкурентів та експертів

— Кого вважаєте своїми конкурентами серед інших каналів?

— В інформаційному форматі крім нас працюють «112 Україна» і NewsOne, тож вони є тим чи іншим чином конкурентами. Нас вирізняє ідеологічно один головний меседж — ми несемо позицію, яка допомагає Україні рости, і в нас ніколи в ефірі не з’являться сили, що руйнують цю українську ідеологію, та люди, завдяки яким сталися трагічні події на Майдані й після нього. Правильно це чи ні — я не знаю, але це позиція. Все, що йде на користь державі, — це наша історія.

Критикувати владу — це найпростіший шлях із погляду рейтингів і популярності. Яка би влада не була. Але треба говорити — нехай це банально — про конструктивну критику. Щось сварити, а десь знаходити позитиви. Ми намагається крім поганого говорити й про хороше в українській владі і в українському політикумі. Однак для нас подання двох поглядів обов’язкове — ніколи не дамо в ефірі якийсь меседж без протилежної думки.

— Василю, а як же знаходити межу між «говорити про владу і хороше» й бути лояльними до неї? Між повідомленням того, що «йде на користь державі», й спусканням владі проколів, яких вона припускається?

— Ні, ми в жодному разі нічого владі не спускаємо.

Для мене особисто чорне й біле є лише в питаннях, які стосуються війни. Я багато дискутую з цього приводу з колегами. Моя позиція як людини: журналістика — це теж зброя, вона має працювати як автомат, коли йде війна, тож через це я противник того, щоб у ситуації війни показувати два погляди. Але це моя позиція як громадянина, а не шеф-редактора. Я намагаюся не переносити це на роботу, хоча це дуже важко. Особливо коли гинуть люди, яких ти знав.

Що стосується влади, тут теж треба шукати напівтони. Бо ми бачимо проколи в якихось речах, але завжди намагаємося розібратися. Говоримо про ці проколи й намагаємося пояснити, чому це сталося, як цю ситуацію можна виправити, як влада буде чи не буде діяти. Особливо в вечірніх ефірах присвячуємо цьому увагу, коли підбиваємо підсумки дня. Їх у нас ведуть досвідчені Єгор Чечеринда та Мирослава Барчук. Але погане ми називаємо поганим, чорне ж не назвеш білим.

— Медіаексперти й просто глядачі часто звертають увагу на те, що на українських інформаційних каналах експертами нерідко виступають люди, які ними аж ніяк не є. Ви теж помічали таку проблему? Яка стратегія підбору експертів в «Еспресо»?

— Це правда. Ми намагаємося наразі мінімізувати присутність експертної думки в нашому середовищі, якщо це не справді добре відомі професіонали. Умовно кажучи, Олександр Пасхавер — це рівень, серед політологів можна порахувати на пальцях таких хороших експертів. Тож для нас критеріями є медійнійсть і впливовість персони. А на інших каналах справді часто сидять якісь невідомі люди. На літучках я кажу колективу про те, що маємо намагатися запрошувати людей, яких український народ наділив правом щось вирішувати в цій країні — представників Кабінету міністрів, Верховної Ради, Адміністрації Президента. З них ми маємо право питати. І глядачу зрозуміло, чому ці люди з’являються в ефірі, бо все, що відбувається, залежить від них.

Про роботу в зоні АТО, інформаторів та міжнародку

— Двоє ваших журналістів — Б'янка Залевська і Єгор Воробйов — серйозно постраждали в умовах конфлікту (Б'янка влітку 2014 року потрапила під обстріл у зоні АТО й зазнала серйозних травм спини, а Єгор восени того ж року 38 днів пробув у полоні «ДНР». — ДМ). Чи ви тепер із ними співпрацюєте?

— Єгор уже достатньо давно в нас не працює й займається своїм проектом. Б'янка працює, але саме зараз перебуває вдома у Варшаві на лікуванні, в неї почалися ускладнення, тож проходить реабілітаційній курс.

— Ви тепер регулярно відправляєте журналістів у зону АТО?

— Звісно. Часто це люди з редакції Артема Шевченка. Скажімо, наш репортер Стас Мельничук часто їздить. Це ризик, звісно, але це також частина нашого інформаційного світу. Туди мають їздити дуже досвідчені люди, які добре знають, як поводитися на війні, щоб не підставлятися зайвий раз. Ми за них весь час переживаємо, особливо після того, що сталося з Б'янкою.

— Вони проходили якісь тренінги з безпеки?

— Я пам’ятаю, що раніше відбувалися тренінги для журналістів від Міноборони. Тепер мені про це нічого не відомо. Але ми, звісно, своїх журналістів укомплектовуємо всіма необхідними речами: бронежилетами, касками. Й обов’язково страхуємо. За це повністю відповідає телеканал.

— Як отримуєте відео з окупованих територій? Маєте там своїх постійних інформаторів?

— У нас виходять програми «Радіо Свободи» й, зокрема, «Донбас. Реалії» — щось отримуємо через них. Але це теж може бути небезпечно — отримувати відео від інформаторів звідти. Однак у нас є низка навіть звичайних людей, які там живуть і включаються в ефір. Ми дуже часто не називаємо їхніх прізвищ, не даємо картинки з обличчями, деколи змінюємо ім’я або даємо просто голос. Є люди, які самі нам дзвонять — тоді ми, звісно, перевіряємо, наскільки це історії адекватні. Але в основному шукаємо самі й у нас уже є перевірені люди.

— Це кількадесят контактів чи менше?

— Так, можна говорити про кількадесят. Це не дуже багато, бо люди бояться.

— Це і Крим, і Донбас?

— Так.

— Нерідко на адресу українських телеканалів лунають звинувачення в доволі слабкій міжнародці. Яка вона у вас, скільки людей задіяно, чи є якщо не кореспонденти, то фрілансери за кордоном?

— Наш міжнародний відділ не складається з десятків людей. Маємо там декількох фахівців, які знають кілька мов і орієнтуються в міжнародному житті, — це Юрій Фізер, Марія Сачук, Оля Чиркова. Всі міжнародні трансляції, які відбуваються, цей відділ перекладає синхронно. Ми все це робимо власними зусиллями, і я захоплююся цими людьми.

Юра Фізер щоранку робить огляд міжнародної преси та блогів. Впродовж дня ми теж за цим стежимо, щодня готуємо міжнародну підсумкову програму. Хочемо розвивати цей напрямок, бо канал «Еспресо» добре знають за кордоном. За останній рік я декілька разів був у Європі та Канаді й знаю це напевно. Ми розуміємо, що працюємо і для мешканців цих країн. Нехай це не враховується в рейтингах, але ми їм доносимо інформацію про Україну.

Ми маємо певну базу контактів людей у різних точках планети і за необхідності залучаємо їх. Але це саме фрілансери. Ба більше, це люди, яким цікаво те, що ми робимо, і в нас із ними немає товарно-грошових відносин.

Про жанр ток-шоу, скандал із Шустером і рентабельність «Еспресо»

— Ви досвідчений телевізійник, багато років працювали над різними ток-шоу телеведучої Анни Безулик. Яка ваша думка про те, що відбувається зараз із цим жанром на українському телебаченні?

— Мені найприкріше те, що ток-шоу нині перетворюються на реалізацію чиїхось політичних інтересів. Ми не маємо справжньої дискусії. В нас існують або собачі бої в чистому вигляді, сценарії яких пишуться не редакторськими групами, або просто замовні історії, де люди приходять і озвучують завчасно придумані меседжі. І головне — в жодному з українських ток-шоу немає відповідей на запитання. Кожен редактор має розуміти, для чого він робить програму, що є її початок і кінець, який має давати відповіді. Зараз ви можете ввімкнути будь-яке українське ток-шоу з будь-якого моменту і нічого не втратите. Але люди ці програми все одно дивляться, і їх починає засмоктувати скандальність.

В цій темі ми знову повертаємося до відсутності в телевізійників розуміння, окрім бізнесових складових, ще якихось ідеологічних моментів. Того, що вони мають робити це суспільство кращим. Інакше рано чи пізно громадянське суспільство в нас зникне.

Нині в нас пропагується ідея емоційного телебачення, за якою телевізійні продукти — псевдосоціальні та політичні ток-шоу — примушують людей не думати, а вивільняти емоції — позитивні чи негативні. Але живучи емоціями, людина менше думає й нічого хорошого з того не виходить. Це шлях у нікуди. От книжки треба читати.

— Ваше ток-шоу «Політклуб» дає глядачу відповіді?

— Ми намагаємося давати їх. Інколи я сам займаюся ток-шоу Портникова, бо дуже люблю цей формат. Тож досі часом виступаю як граючий тренер, хоча в нас є хороша редакторська група. В інших ток-шоу люди збираються поговорити про все, а ми завжди чітко визначаємо тему й гостей підбираємо конкретно для неї. Віталій завжди намагається повертати їх до теми обговорення, як би політиків, скажімо, не заносило. Він дуже жорстко й прискіпливо до цього ставиться. Ми намагаємося якщо не дати відповідь на 100 %, то хоча би підвести людей до декількох варіантів відповіді, і нехай вони самі визначають для себе правильну.

— На вашу думку, чи є нині ще якесь більш-менш якісне політичне ток-шоу на українському телебаченні?

— Мені не хочеться говорити про роботу інших, бо це не зовсім коректно.

— Маю запитання щодо скандалу з іще одним відомим ведучим ток-шоу Савіком Шустером і забороною йому працювати в Україні. Як ви розцінюєте цей інцидент і, зокрема, створення Комітету порятунку свободи слова?

— Я буду говорити не як шеф-редактор каналу, а просто як медійник, добре? Для мене це багато в чому маніпулятивна історія, в якій є багато слабких місць. Звісно, погано, коли влада так чи інакше тисне на ЗМІ, але я цю історію не вважаю тиском. Від якихось різких оцінок я утримаюсь, але не думаю, що насправді все відбувалося так, як нам намагалися подати.

— Як ви вважаєте, ті процеси, які відбуваються — заборона російського продукту, «чорні списки» акторів тощо, — поглиблюють кризу на українському телеринку чи відкривають нові можливості?

— Я взагалі будь-які кризові речі сприймаю як нові можливості. Для мене ці заборони — правильна історія в умовах війни. Російський продукт — частина ідеологічної машини. Вони дуже якісно працюють у цьому сенсі, чітко використовують контент як зброю. Тому я думаю, що якщо ми уникатимемо цих речей, це стане поштовхом для розвитку українського телебачення та кінематографа. Якою би далекою не здавалася ця перспектива… На мою думку, вона стає ближчою. Я за все українське.

— Наостанок запитання про рентабельність: чи виходить у нуль канал «Еспресо» тепер?

— Я скажу не про канал, а про телебачення в Україні в цілому. Це, в принципі, можна спроектувати й на наш канал.

Не таємниця, що рекламний ринок дуже впав після подій останніх двох років. І я дуже здивувався би, якби в Україні був хоч один рентабельний канал. Я от — футбольний уболівальник. І мені вся ця ситуація нагадує футбол, коли футбольні клуби в нашій країні, на жаль, неприбуткові, а люди їх тримають, бо хтось просто любить цей спорт, хтось свої політичні інтереси переслідує й набуває ваги через них. Тому про рентабельність нині важко говорити. Але ми працюємо над цим.

Фото та відео — Олексій Темченко