Випуск цієї книги – як черговий пост у Фейсбуці, нічого особливого, просто одна конкретна історія виявилася трохи довшою за інші, – скромно зізнається мандрівник, журналіст, автор проекту «Перехожі» та книги «Saint Porno» Богдан Логвиненко. І додає: якби йому не зателефонували представники видавництва, ніколи сам не запропонував би роман до друку.

На презентації твору він помітно хвилюється – чи то через аншлаг у київській книгарні «Є» та надмірну увагу присутніх до себе, чи то через перший україномовний нон-фікшн на табуйовану в нашому суспільстві тему порно. І весь час наголошує, що історія, яку він написав, у першу чергу, не про секс і тіло, а про щирість, любов і свободу, про пошуки власного «я».

Рік тому Богдан Логвиненко почав публікувати у своєму блозі короткі розповіді про людей, яких зустрічав у різних куточках світу під час мандрівок. Так народився проект «Перехожі», що нині налічує близько 300 історій, які вийдуть друком улітку цього року. Зазвичай це короткі уривки біографій, розповіді про життя, досягнення та мрії різних людей. Богдан зізнається, що принципово ніколи не записує їх на диктофон, а запам’ятовує та переказує через призму власного світосприйняття. Відверта сповідь порноакторки українського походження Ліни про трудові будні теж могла би бути черговим невеликим текстом у блозі, але розмова з дівчиною затягнулася на десять днів, і було вирішено виокремити її в повноцінний роман.

Звісно, у книзі, окрім правдивих фактів із життя героїні, її спогадів, почуттів і думок, багато й самого автора, його філософських роздумів про природу речей. На цьому під час презентації акцентує увагу й редакторка роману Катерина Аврамчук, яка не перший рік знайома з Логвиненком.

Богдан запевняє: про успіх книги не замислюється, слави не прагне, надто талановитим письменником себе не вважає.

Про те, як створювався роман «Saint Porno», про абсолютне взаєморозуміння з героїнею, про стереотипи в сучасному суспільстві, про страхи та сподівання – у цитатах автора:

- Кажуть, що порно займає 40% трафіку в інтернеті, але в нашій країні це досі дуже делікатна тема, на яку не говорять. Я вирішив опублікувати розповідь саме порноакторки, бо про це ніхто ніколи в Україні не писав. Сама тема чомусь вважається табуйованою, а мені здається, що ця історія нічим не відрізняється від тисяч інших – вона про роботу, про те, як можна любити свою справу, навіть якщо це порнобізнес.

Я написав цю книгу ще й тому, що історія Ліни не лише про порно. Вона про щирість, любов, про пристрасть.

- Цей варіант назви з’явився з самого початку, хоча був ще один – менш вдалий, на мою думку. Я назвав книгу саме так через велику кількість контрастів – у ній є щирість і святість (у певному розумінні), у ній є і порно. Щоправда, довелося дописати «Історія про кіно і тіло», бо видавництво вважало, що читачеві буде незрозуміло, що таке «Saint Porno». І над цим я багато думав – що саме додати до назви.

До речі, представники видавництва «Клуб сімейного дозвілля» знайшли мене самі. На той час книга була вже написана, та оскільки це історія про роботу в порноіндустрії, я не дуже розумів, який стосунок до сімейного дозвілля вона може мати, але ми домовилися про друк усього за кілька днів. Сам би я не наважився звернутися до видавництва, можливо, надрукував би її років через п’ять.

І не планую пропонувати книгу до перекладу. Хоча в ній ідеться про Прагу, Будапешт, Санкт-Петербург, і мені було би приємно, якби вона вийшла друком і там.

- У 2010 році я написав книгу про свої подорожі, про любов. Надіслав її десятьом друзям, і всі вони відповіли, що це класна історія. А я подумав – ага, щось не так. І не надіслав її у жодне видавництво. Тепер, коли перечитую, розумію, що правильно зробив. Я досить критично ставлюся до того, що пишу. Але дуже зручно сховатися за кимось – наприклад, за порноакторкою – і видати свої думки за її.

- У нас звикли любити й писати про мертвих – статичних, тих, хто вже не зможе помилитися або підставити тебе як автора. Тоді не страшно брати відповідальність за героя. А живих ми недооцінюємо, хоча навколо нас багато прекрасних людей. Тому я розповідаю про письменників, музикантів, продавців із різних лавок у Лаосі чи Камбоджі, про київських таксистів, і так само про акторку, що знімається в порно.

- Ми з Ліною були знайомі декілька років. Коли вона зізналася, ким працює, я просто відповів: «Ну, ок». Дівчина почала розповідати мені якісь деталі, і згодом я сказав їй, що планую написати книгу, тоді вона відповіла: «Ну, ок».

Майже всі події роману не вигадані, але вони займають лише четверту частину книги. Побутова філософія, відступи від теми – це те, як я себе проявляю в цьому романі. Але не можу сказати, скільки в цій книзі мене у відсотках, бо не до кінця розумію, скільки в ній спільного з героїнею – так склалося, що ми дуже схожі багато в чому, не зважаючи на те, що я ніколи не знімався в порно. Тому мені дуже подобалося працювати над цією історією, і все сталося швидко (книга писалася з вересня по грудень минулого року). Коли ми з Ліною зустрічалися і я давав їй читати те, що написав від себе, виявлялося, що вона думала про щось подібне й навіть деякі конкретні думки теж хотіла вставити в роман.

- У процесі роботи над «Saint Porno» руйнувалися мої деякі власні стереотипи. Раніше мені здавалося, що порноіндустрія – це рабовласницький лад, там усе дуже страшно: викрадають дівчат, примушують займатися сексом тощо. Виявилося, що існує інший бік цього бізнесу – усе відбувається легалізовано, і це зовсім поруч, у сусідніх країнах. Немає нічого особливого, можна про це просто написати без будь-яких істерик і драм.

Та в цілому не думаю, що зі стереотипами треба боротися. Я знаю свій шлях – пишу про різноманітність, просто про те, що існує, – що є таксисти і продавці, є порноактори та їхнє життя. Не всі хочуть про нього писати, не всім це зручно, не всім подобається, не всі наважаться говорити про це. Але це не боротьба, це, швидше, привнесення в життя різноманітності.

Я би не сказав, що стереотипи сучасного українського суспільства – це яма. У мене в «Перехожих» досить багато історій про ЛГБТ, і я знаю, що якби опублікував їх ще 5-6 років тому, реакція людей була би зовсім інакшою. Нам ще не вистачає самоосвіти, але ми розвиваємося в цьому напрямку.

- У розповідях проекту «Перехожі» ніколи немає фіналу, зазвичай це просто фіксації якогось періоду життя людини. Тут подібна ситуація. Просто історія Ліни трохи довша, навряд чи її прочитали би на Фейсбуці, бо забагато слів, тому довелося друкувати книжку. У романі «Saint Porno» є хепі-енд, але він натякає на продовження історії.

- Повторю, що в нас із Ліною майже не було дискусій, абсолютна синергія, і це фантастично. Історії про «Перехожих» короткі, я навіть не пишу їх на диктофон, бо їх доволі легко переказати, а тут – велике полотно, могли бути якісь розбіжності, я трохи нервував. І Ліна робила правки, але це були дрібні фактологічні неточності. Коли я дав їй уже готову книгу, через кілька годин отримав повідомлення, що все прекрасно і вона задоволена.

- Я не знаю, якою буде реакція в Україні на роман. У Чехії, наприклад, легалізовано виробництво порнографії, дуже багато про це літератури, там відгуки були би спокійнішими, напевно. Хтось точно подумає, що я агітатор, що зніматися в порно – це круто. Досить багато людей сприймають усі речі дуже буквально. Але це просто історія.

- Я просто записую те, що зі мною відбувається, – це моя життєва функція. У мене дуже погано з фантазією. Я не вважаю себе гарним автором. Мені треба подорожувати, побувати більше ніж в 50 країнах, аби мати про що розповісти. Мій улюблений український письменник – Тарас Прохасько, бо він, живучи в Івано-Франківську й розповідаючи просто про те, що його оточує, пише геніальні речі.

- Я природжений інтроверт, і всі ці розмови з людьми – величезний челендж для мене, як і зараз сидіти тут на презентації перед такою кількістю людей. Тому інтерв’ю, коли я ставлю кілька запитань і просто слухаю, – це якраз той формат, який мені підходить.

- Для багатьох людей поява книги – дуже визначна подія. Для мене це – як пост у Фейсбуці – просто ще одна історія, я 300 таких написав за рік. Дивно уявляти, що для обговорення кожної збиралися би люди. Але для людей навколо це важлива подія, що додає мені хвилювання.

- Якщо говорити про моє ставлення до популярності: я сподівався, що сьогодні ніхто не прийде (сміється. – ДМ). Хоча, звісно, бажаю видавництву великих продажів.

***

Книгу Богдана Логвиненка «Saint Porno» буде презентовано в рамках цьогорічного Книжкового Арсеналу сьогодні, 22 квітня, о 15:00 в «Кінозалі 1». А з 25 квітня – в 13 українських містах, а також у Варшаві.

Богдан Логвиненко – журналіст, письменник, мандрівник, громадський діяч, літературний критик, музичний менеджер.

Працював журналістом на телеканалах «1+1», Першому національному, у виданнях «Газета по-українськи», «Книжковий клуб», «Детектор медіа» тощо.

Свою першу художню книгу «Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Ґолля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича» видав у 2010 році.

Побував у більш ніж 50 країнах, знає 5 мов.

Фото – Facebook-сторінка книгарні «Є»