Проект української служби «Радіо Свобода» (інформаційної служби Radio Free Europe/Radio Liberty) «Крым. Реалии» стартував наприкінці березня 2014 року – одразу після референдуму й окупації півострова Російською Федерацією. Кримський журналіст Володимир Притула спершу працював один – як спецкор «Радіо Свобода» в регіоні. За якийсь час команда «Крым.Реалии» вже налічувала 20 осіб, однак у середині літа 2014 року через небезпеку й тиск російських спецслужб змушена була переїхати до Києва.

Від початку «Крым. Реалии» готує для свого сайту контент трьома мовами: російською, українською та кримськотатарською. Конвергентна редакція також створює дві програми в рамках «Радио Крым.Реалии», які транслює Перший канал Національного радіо, телепередачу «Крым. Реалии», яку показує канал «24», і готує чимало окремих відеосюжетів.

Ми прийшли до офісу проекту «Крым. Реалии» по обіді – тоді там кипіла робота над новинами та монтажем відео- й аудіоматеріалів. Володимир Притула представив команду, більшість якої – кримчани, яких нас попросили не фотографувати, адже на півострові лишилися їхні рідні, а це може становити для них загрозу. В редакції проекту «Крым. Реалии» працюють і люди з окупованих територій Донбасу та інших регіонів.

«Перший рік ми працювали в постійному стресі. Адже в кожного є й свої особисті історії – чи сім’я лишилася там, чи тут не було житла. Важко було. Зараз уже трошки увійшли в колію, в людей навіть з’явилися відпустки!» – розповідає Володимир.

Нещодавній конфлікт радіоведучого Османа Пашаєва з проектом «Крым. Реалии» вже вирішено: редакція «Радіо Свобода» в офіційному коментарі зазначила, що тему про кримськотатарську автономію не знімали з ефіру, а лише перенесли через незавершеність. Володимир Притула повідомив «Детектору медіа», що контракт «Радіо Свобода» з Османом Пашаєвим чинний і в них багато ідей щодо співпраці. А пан Пашаєв у Фейсбуку забрав назад свої звинувачення щодо редакційної політики проекту «Крым. Реалии».

Детальніше про контент і цілі проекту «Крым. Реалии», перспективу радіомовлення в FM на Крим, переслідування російської влади та якість висвітлення кримської тематики українськими ЗМІ – в інтерв’ю Володимира Притули.

Про розвиток проекту й роботу журналістів у Криму

– Володимире, скільки людей починали проект «Крым. Реалии» ще на півострові та скільки працює над ним тепер – у Києві та в Криму?

– Починав я сам, бо був єдиним кореспондентом «Радіо Свобода» в Криму. Створення проекту «Крым. Реалии» стало відповіддю корпорації на анексію та окупацію Криму Росією. Адже місією «Радіо Свобода» є донесення інформації на ті території й тим людям, де є обмеження в свободі слова. Тож щойно ми побачили, що в Криму журналістам важко працювати, взялися за цей проект. Вже тоді, в березні 2014-го, відчувався тиск із боку «самооборони Криму», проросійських сил, були погрози, затримання, побиття медійників. Ми з керівництвом вирішили створювати спеціальний ресурс і одразу ж домовилися, що він буде тримовним – російською, українською та кримськотатарською мовами.

До мене приєдналися журналісти з місцевих ЗМІ й нові люди, які тоді тільки прийшли в професію – студенти, активісти. З самого початку роботи ми відчули пильну увагу до себе проросійських активістів, пізніше – російських спецслужб. Для нас тоді це становило серйозну проблему. Та й тепер, наскільки я знаю, «Крым. Реалии» – в пріоритеті російських спецслужб у Криму.

Під тиском російських силовиків частина наших журналістів, які лишилися жити в Криму, припинила співпрацю з нами – хтось узагалі пішов із професії, частина виїхала на материк або в інші країни. Здається, тільки дві людини з тієї нашої команди пішли в інші кримські мас-медіа.

Згодом наша редакція вже складалася з близько 20 осіб, які мешкали в різних регіонах Криму. В середині літа ми змушені були перебратися на материк. Я – спершу в Херсонську область – поближче до Криму, частина редакції – в Київ. Зрештою зрозуміли, що маємо бути десь в одному місці. Тепер наш штат теж налічує близько 20 осіб. Не всі працюють в офісі й не всі в Києві – в нас є кореспонденти в Херсоні, у Львові.

В Криму – в усіх його регіонах – лишилися наші колеги, які працюють фактично в підпіллі. Адже ми принципово не зверталися по акредитацію до місцевої влади, бо не визнаємо окупації та анексії півострова Росією. Але центральна служба «Радіо Свобода» намагалася акредитувати нас для роботи на території Росії – й нам відмовили в акредитації.

– Тож як їм вдається там працювати? Це журналісти чи просто інформатори?

– Наші журналісти там працюють під значним тиском і завжди під псевдонімами. В нас жоден кримський журналіст не пише під власним іменем, бо це небезпечно. І навіть ті, хто переїхав до Києва. Адже там у них лишилися родичі, й для них це також становить загрозу. Наші автори є в різних регіонах.

Частину людей, які з нами співпрацюють, ФСБ-шникам вдалося ідентифікувати, адже вони працювали за стандартами. Зокрема, брали інтерв’ю в різних сторін: їх залякували, погрожували звільнити рідних, закрити бізнес, кинути в підвал. Дехто вже тепер припиняє співпрацю з нами через це (навіть під час інтерв’ю «Детектору медіа» пан Притула обговорював одного з авторів у розмові з директором української служби «Радіо Свобода» Мар’яною Драч. – ДМ).

Автори з півострова повідомляють нам новини, пишуть матеріали. В рубриці «Мнения» під псевдонімами друкуються кримські політологи та інші експерти. До нас долучаються й багато активістів, просто небайдужих людей. Вони надсилають фотографії та відео. А це робити там дуже важко. Нам пишуть спогади про окупацію – ми присвячували цьому спеціальну рубрику до першої та другої річниць. Відгук на цю ініціативу був дуже великий, не все змогли надрукувати. Люди надсилають свої міркування про те, що відбувається, – це публікуємо в «Блогах».

Кількох наших колег із Криму затримувала поліція, відправляла у відділок, а потім викликала ФСБ, яка допитувала, для кого вони знімають. Існує перлюстрація листування, прослуховування. Коли до Києва приїжджають активісти з Криму, вони завжди кажуть, що ми тут навіть не можемо уявити цього відчуття тотального контролю, яке панує там. Буває, наш журналіст домовиться про зустріч, а потім експерт відмовляється говорити.

На півострові тепер страшенна цензура та обмеження на отримання інформації як у традиційних медіа – на телебаченні, радіо, в газетах, так і в інтернеті. Все це під контролем російської влади й спецслужб.

Руки в ФСБ довгі. А ми мусимо забезпечити безпеку наших журналістів як у Криму, так і в Києві.

– Наскільки суворо і як саме ви перевіряєте інформацію від активістів, перебуваючи в Києві?

– У нас є джерела та колеги, які не можуть з нами працювати, але яким ми можемо довіряти – тож ми просимо їх перевірити ще раз. Намагаємося ставитися строго. Але бувають проколи, звісно. Намагаємося вчити ретельної перевірки фактів і молодих колег, які прийшли до нас працювати.

– Декілька місяців тому повідомлялося, що ваш сайт було заблоковано в Криму. А тепер він доступний кримчанам?

– Так, тепер нас можна вільно читати, ми не заблоковані. Кілька провайдерів нас блокували незаконно навіть за російськими нормами, але загалом такого офіційного рішення щодо нас немає. Ми намагаємося писати таким чином, щоб не провокувати формально законні дії кримської влади стосовно нас. Тому з певного часу й вимушені використовувати термінологію, офіційно поширену на кримському півострові. Але попереджаємо про це читачів.

– Чому відбулися такі зміни в редакційній політиці?

– Ми відпрацьовували багато речей на практиці. Думали, як подавати. В перші місяці роботи в нас було багато емоційної інформації, яка, відверто кажучи, не дуже відповідала стандартам «Радіо Свобода». Тепер ми чітко розділяємо новини й журналістські матеріали, що базуються на фактах, від публікацій з авторською думкою.

Щодо термінології – це редакційне рішення, ухвалене в Празі. Воно ґрунтується на досвіді інших редакцій «Радіо Свобода», які також працюють на окупованих територіях. Зокрема, грузинської – їхнього російськомовного сайту «Эхо Кавказа», де є інформація з Південної Осетії – так званого Цхінвальського регіону – та Абхазії. Вони змушені використовувати терміни, які не визнаються в самій Грузії, й попереджають про це. Насамперед це робиться з метою убезпечити своїх журналістів і не дати привід заблокувати ресурс.

Документальний фільм «Крим нескорений» виробництва «Крым.Реалии»

Ми намагаємося не вживати словосполучення «окупаційна влада», наприклад. Не тому, що її такою не вважаємо – я так про неї й думаю. Але це, по-перше, асоціюється з військовими діями, а по-друге, частину аудиторії відштовхує. Деякі люди, побачивши таке словосполучення, просто закривають сайт. Тож ми використовуємо терміни «російська влада Криму», «російська прокуратура».

Ми залишилися чи не єдиним ресурсом, який дає широкий спектр інформації по півострову й який можна читати в Криму. Важливо, що ми пишемо не про Крим, а для мешканців Криму – щоб у нас вони могли отримувати інформацію, якої немає в державних та приватних медіа в Криму. І не тільки про події на півострові, а й у материковій Україні, в Росії та світі. Адже вони багато до якої інформації не мають доступу.

– А чи лишилися на півострові справді незалежні журналісти?

– Так, вони там є, але їхня робота значно ускладнена, адже немає незалежних мас-медіа. Однак ці люди знаходять шляхи писати – в Фейсбуку, в ЖЖ чи під псевдонімами. Або ж просто діляться інформацією з правозахисними організаціями, а ми її отримуємо від них.

– Чи є в Криму невеликі інтернет-видання, місцеві сайти, про які ми тут в Києві не знаємо, але чиїй інформації можна довіряти?

– Мені здається, таких немає. Але є сайти, які можуть собі дозволити трошки більше – в Севастополі та Сімферополі, але я не буду їх називати. Все одно вони змушені діяти за правилами й жорстко контролюються. Й інформацію з них потрібно ретельно перевіряти.

Про аудиторію й діалог із нею

– Яка – кількісно й територіально – аудиторія в проекту «Крым. Реалии»?

– В нас непогані показники читання – близько 2 млн відвідувачів на місяць, від 4 до 5 млн переглядів сторінок. Російську версію щодня читають 100–150 тисяч, українську – близько 5 тисяч, кримськотатарську – кілька сотень.

На першому місці – Україна, десь 20% читачів чітко визначаються, що з Криму. Щодо інших регіонів – то це переважно південь та схід, зокрема окуповані території Донбасу. 15% із Росії – ця країна на другому місці. Якщо від початку в нас абсолютна більшість читачів була з материкової України, то нині частка кримчан і росіян істотно зростає. Після Росії та України йдуть, здається, Зімбабве та Бангладеш – отакі екзотичні країни, звідки до нас нібито приходить по 10 тисяч читачів на місяць. Насправді очевидно, що це користувачі плутають трафік, щоб не можна було вирахувати, звідки вони. Ми вважаємо, що більша частина з них – кримчани, які через відчуття, що за ними стежать, так убезпечують себе.

– Чи чути ваші радіоефіри в Криму?

– Програма «Крым. Реалии» – це наш спільний проект із Національним радіо, за форматом – випуск новин та спілкування з гостями в студії. З вересня ми щодня вранці та ввечері виходимо в ефір – по півгодини. Поки що – на середніх хвилях. Сподіваємося, що наші партнери з НРКУ спільно з Національною радою зможуть організувати FM-мовлення з Херсонської області на Крим. Це розширить нашу аудиторію.

На середніх хвилях нас чути на всій території Криму за винятком гір і південного узбережжя. Навіть у Севастополі – хоч ми знаємо, що там російська влада змушена нас глушити. Чути в усьому степовому Криму до Керчі й Північного Кавказу, на півдні – аж до Ростовської області.

Крім того, нас активно слухають в інтернеті. Ми ведемо прямі трансляції з нашої радіостудії в YouTube і на сайті – тож є цей ефект підглядування, видно, коли ведучі чухають за вухом (усміхається. – ДМ). Деякі відео набирають і по 15 тисяч переглядів – залежно від тем.

Ну й маю сказати, що нашими ведучими є найкращі кримські журналісти – Олександр Янковський, Сергій Мокрушин, Павло Казарін, а також київські колеги Павло Новіков та Віталій Портников – ми дуже раді, що всі вони з нами співпрацюють.

Крім того, ми нарешті домоглися можливості безкоштовного додзвону в студію з Криму…

– Багато людей телефонують?

– Так, багато. Розповідають про свої проблеми – складнощі з перетином тимчасового адміністративного кордону, правозахист, документи, погану екологічну ситуацію – зокрема й через будівництво мосту в Керчі. Також діляться своїми думками щодо нової влади. Всі ці відомості ми використовуємо для різного типу матеріалів.

Ми переживали, що люди боятимуться дзвонити, більше того – нас про це попереджали на спеціальній зустрічі з представниками кримської громадськості. Крім того, ми думали, що нам телефонуватимуть лише тролі, а не нормальні люди. Поки що ці побоювання не справджуються.

– Я помітила по коментарях, що тролів у вас теж вистачає…

– Так, їх багато. Це при тому, що ми відкрили можливість коментувати публікації тільки два місяці тому. До цього не хотіли, щоб не провокувати людей на емоційні виступи, й не робили форуму. Однак до нас зверталися з проханням відкрити коментування й ми це зробили – за умови реєстрації через Фейсбук, хоча цей крок не рятує від тролів. Коментарі ми модеруємо, щоб не було матюків і образ, порушень українського та міжнародного законодавства.

– Чи користується популярністю телепрограма «Крым. Реалии» на телеканалі «24»? Чи отримували пропозиції від інших каналів?

– У програми високі рейтинги. Як повідомили партнери, останнім часом вони ще й зростають. Ця програма спрямована на глядача з материкової України – ми йому розповідаємо про Крим. Але нас дивляться й на півострові, надсилають відгуки.

Для інших телеканалів сюжетів і програм поки не робимо, хоча пропозиції про спільні проекти надходили від кількох із них. Ми їх розглядаємо. Зокрема, в нас є радійна програма «Крымский.Пармезан», яка щосуботи виходить в ефірі Першого каналу Українського радіо й на нашому сайті. Вона має блогерський стиль, ведучі обговорюють події в Криму з гумором, іронією та сарказмом. Тож один із каналів запропонував нам робити телевізійну версію – ми розмірковуємо. Наші партнери з проекту «Радіо Свобода» та «Голосу Америки» – телеканалу «Настоящее время» (Current Times) – також хочуть робити програми разом: їхній канал минулого місяця вийшов на супутник і мовить для російськомовної аудиторії з усіх країн світу. Це теж обговорюємо.

– На вашу думку й згідно зі слівами ваших знайомих у Криму, там зберігається інтерес до подій в решті регіонів України?

– Так. Значний.

Про канали поширення інформації на Крим і ключ до порозуміння

– У лютому Національна рада з питань телебачення та радіомовлення створила робочу групу з розвитку мовлення на Крим. «Крым. Реалии» задіяний у її діяльності?

– Ми не входимо в цю робочу групу, оскільки не є українським ЗМІ, ми – міжнародне ЗМІ. Однак повністю підтримуємо цю ініціативу. Я знаю, що нам і іншим кримським колегам всіляко сприяє член Нацради Сергій Костинський. Наша співпраця з Національним радіо теж почалася завдяки йому.

Ми розглядаємо можливість розширення мовлення на Крим, але це впирається в те, коли буде можливість мовити в FM. Я вважаю цю перспективу цілком реалістичною. Вона в процесі здійснення, наскільки мені відомо.

– Якими шляхами українським медійникам варто звертатися до мешканців Криму? Цікава ваша думка як кримчанина і керівника редакції, що робить і текстовий, і телевізійний, і радійний контент на базі інтернет-ресурсу.

– Що найперше зробила російська влада, коли прийшла в Крим? Заборонила українські телеканали, викинула альтернативні джерела інформації – ATR, «Чорноморку», всі хороші видання. Тобто ускладнила будь-який доступ людей до альтеративної інформації. Цю блокаду треба прорвати. Однак я думаю, що важливо не яким каналом, а яким чином.

– Тобто насамперед – поважати думки всіх кримчан, не нав'язувати проукраїнських поглядів?

– Так, саме це. З повагою ставитися до людей, які там живуть, незважаючи на їхні погляди щодо процесів в Криму, на материковій Україні, в Росії, в світі. Важливо пам’ятати, що там живуть наші співгромадяни, як би вони не ставилися до анексії. Вони мають право на отримання інформації, збалансованої різними поглядами, й без нав’язування шаблонів. Такий контент їх цікавитиме. Також важливо не обманювати – повага це й передбачає. Ми самі вчимося вести цей діалог, часом помиляємося й потім виправляємося. Радимося з колегами й друзями, які лишилися в окупації.

Про висвітлення кримської теми ЗМІ на материку

– Кримські журналісти й активісти часто наголошують, що українські ЗМІ мало пишуть про Крим. А ви як вважаєте?

– Я б не сказав, що мало. Кримська тема все одно лишається для України актуальною. Звісно, кримчанам хотілося б, щоби писали більше та компетентніше. Тут питання не стільки в тому, що не пишуть, як у тому, що влада мало звертає на це увагу. Я ставлюся до цього реалістично: в Україні зараз так багато проблем, що кримська серед них, звісно, не перша. Й попри це українські медіа намагаються писати про Крим, а влада – навіть якщо не тепер – буде змушена відповідати на кримське питання.

– Також часто звучить думка, що центральні медіа розповідають про життя в Криму тільки в негативному ключі, дають тільки погані новини. Я розумію, що там дуже багато проблем і, зокрема, порушень прав людей. Однак наскільки, на вашу думку, обґрунтованими є закиди щодо такої однобічності у висвітленні теми?

– Я помічав, що інформація переважно негативна. Але не думаю, що це однобічний погляд. Просто реальність така, що в Криму нині справді погана ситуація. Людям важко жити. Бо окупація – не мед. Раю, обіцяного Росією, не сталося. Це визнають і проросійські ЗМІ в Криму.

В свою чергу, ми, «Крым. Реалии», пишемо й про обіцянки кримської влади. І повідомляємо, якщо вона їх не виконує. І про хороші речі теж розповідаємо, як і про людей. Будемо намагатися робити це й надалі.

– А в цілому наскільки об’єктивно та якісно українські ЗМІ висвітлюють кримську тематику?

– Я б не хотів давати оцінку. Щось об’єктивно, щось ні. І я можу зрозуміти, чому наші журналісти не завжди об’єктивні. Часто це свідчення не так непрофесіоналізму, як того, що всі ми досить емоційно переживаємо втрату Криму й це не може не впливати на результат.

Я вважаю, що українська журналістика непогано впорується з висвітленням ситуації довкола Криму. Коли є інформаційні приводи – всі про це пишуть. Коли немає – є видання, які все одно про півострів системно повідомляють. Є кримські проекти, які реалізують центральні видання. Їхня якість є різною, але добре, що вони є. Хотілося б, звісно, щоб державні структури якимось чином сприяли поширенню не лише офіційної інформації про Крим, а й із незалежних мас-медій. Я бачу причини, чому це не реалізується, – це економічні проблеми й корупція в держапараті. Але й там є багато людей, зокрема й кримчан, які багато чого намагаються робити. Про це теж треба розказувати.

– Чи, на вашу думку, бракує живих репортажів із півострова?

– Знімати там репортажі на камеру наразі фактично неможливо. Якщо не поліція й не ФСБ, то знайдуться інші «доброжелатели» – наприклад, кілька бабусь, які питатимуть, чи ви з Москви, чи на хунту працюєте. За нашими колегами такі пані бігли два квартали з криками: «Це хунта, ловіть їх!» Однак журналісти з центральних українських видань і російські колеги все одно їздять.

***

– Наскільки незворотною ви, кримчанин, вважаєте втрату півострова? Чи вірите в його повернення?

– Я переконаний, що Крим повернеться в Україну. Так само я впевнений, що він повернеться іншим, та й Україна буде іншою. В якому статусі повернеться й коли – я не знаю. Але всі ми в це віримо. Знаєте, я навіть у 1991 році не вірив, що Радянський Союз – ця величезна, могутня держава розвалиться. Але це сталося. Ми не знаємо, що буде завтра. Я припускаю, що повернення півострова може бути й дуже швидким процесом. Позитивні сигнали щодо цього ми чуємо з Криму постійно.

Почитати, послухати, подивитися

На прохання «Детектора медіа» Володимир Притула та продюсерка теле- й радіопрограм проекту «Крым. Реалии» Катерина Некреча вибрали свої улюблені матеріали за два роки існування проекту.

Пан Притула відзначив важливість збору свідчень депортованих, адже ці події тоді ніяк не було зафіксовано. Частини записаних колективом проекту «Крым. Реалии» людей уже немає в живих. Також керівництво програми «Крым. Реалии» радить переглянути документальну стрічку «Крим нескорений», який доводить, що кримчани чинили потужний опір російській окупації, попри поширений стереотип. Створений до другой річниці анексії, фільм переміг у внутрішньому конкурсі на «Радіо Свобода» й демонструвався на заходах за кордоном та в ефірі каналу UATV.

Катерина Некреча, продюсерка телепрограми «Крым. Реалии» та «Радио Крым.Реалии»

Тексти: «“Глаза” и “уши” ФСБ в Крыму», «Из СБУ в ФСБ: как сложились судьбы крымских предателей», «Крымские судьи-«международники»: путь к безнаказанности»

Радіоефіри: «Рубль и нефть. Прогнозы российской экономики»

«Заместить нельзя оставить. Есть ли эффект от российского импортозамещения?»

«Новый формат «блокады». Безопасно ли пересекать админграницу с Крымом?»

«Керченский мост. Цена для экологии»

«Оккупация без единой жертвы? Кто пострадал в Крыму в феврале-марте 2014 года?»

«Село Ароматное не верит в африканскую чуму свиней»

Телепрограми: «В ожидании богатых россиян»

«Крым – «большая свалка»?»

«Крым несъедобный»

Фото – Олексій Темченко