Щоб зрозуміти, хто від нас пішов, треба переглянути її програми.

Вона перемогла це трикляте життя. Пішла за обрій майже з кадру.

У проект «Надвечір'я» багато привнесла з власної долі. Десятиліттями ми це помічали, цінували, вчилися. Завжди центральною була історія, яка спонукала щось зробити, змінити у собі. Геніально переосмислювала життя героїв і геніально про них розказувала. Яким словом! Із якими акцентами!

А як вона вміла слухати гостя студії?.. Жива справжність слухання. Вміла запалити місією літніх людей. Завдяки її смислам люди довіряли ведучій ефіру. Це вищий пілотаж подачі. Це сила української журналістики. Її авторський проект люблять так довго завдяки харизмі та надійності її самої.

А що це дає глядачам? Відчуттям безпеки. Дає енергією жити далі.

Нас, телевізійників, часто вважають людьми занадто емоційними, бо то професія логіки, фактів, а ще емоцій. Вона завжди вчила бути гідними у професії. Стійким і сильним. Багато студентів завдяки її лекціям відчули силу фаху і в собі. Але вона ніколи не переймала чоловічу модель поведінки - підкорити собі людей, ситуацію, перевершити інших. Завжди залишалася толерантною Дамою, яка вміє переключати тональності та розвертати дороговкази. Якраз її власна шляхетність визначала, якою пані Тамара була у професії. І коли вона з'являлася на телецентрі - всі віталися шанобливо.

Телепроект «Надвечір'я» ще довго житиме в ефірі. Кожному журналісту побажаю такої відданості.

Співчуваю всім, хто любив її творчість.

Я почула сумну звістку і ще контрастніше відчула світ навколо.

Смерть метрів нагадує: хто ми самі? Де ми? З ким ми?

Я буду згадувати її з світлим сумом, бо ми були «одної групи душі».

Мені здається, що такі люди не вмирають. Трохи відпочивають і повертаються...

Тримаймося, глядачі Тамари Щербатюк.

Вона недаремно жила на українській землі.

Христина Стебельська, головний редактор, «UA: Перший»