Перший, під характерним заголовком «Безвременье временных», опублікував наприкінці травня у своїй газеті «Бульвар Гордона» сам Дмитро Гордон. Він відразу запевнив читачів: цей текст у жодному разі не був би опублікований, якби не «шквал листів і дзвінків» із запитанням, куди ділась програма.

 

«Моя программа, которую наша творческая группа делает сердцем, душой, кровью и за собственный счет (телеканал не платил за нее ни копейки), выходит уже девять лет», - скромно запевняє далі безкорисливий шанувальник піраміди Ю Шинсе, й нанизує, неначе намистини на нитку, славетні імена своїх співрозмовників-гостей: «Николай Амосов и Михаил Горбачев, Виктор Ющенко и Михаил Жванецкий, Евгений Евтушенко и Вячеслав Тихонов, Людмила Гурченко и Леонид Кравчук, Станислав Говорухин и Сергей Бубка, Муслим Магомаев и Ирина Роднина, Эдуард Шеварднадзе и Олег Блохин, Юрий Любимов и Владислав Третьяк, Виктор Черномырдин и Пако Рабанн, Ирина Хакамада и Иосиф Кобзон...». Не забуваючи, зауважте, про баланс між українськими і «нашими-радянськими», піраміду яких вінчає, мов тіара,  заморський Пако.

 

Оздобивши таким чином свою прелюдію іменами-самоцвітами, пан Гордон переходить до суті: куди ж усе-таки запропала його програма. Виявляється, її закрив (визначення самого Гордона) новий виконувач обов’язків президента Національної телекомпанії України Василь Ілащук, який уже на першій нараді заявив: «невзирая на высочайший рейтинг,  передачу Гордона нужно закрыть, и добавил еще пару фраз, которым наверняка позавидовали бы ведущие черносотенные газеты начала ХХ века и которые заставили присутствующих переглянуться: уж не ослышались ли они?».

 

(Так і уявляю, як народний артист України Василь Ілащук промовляє: «Незважаючи на надзвичайно високий рейтинг… Бий жидів, рятуй Україну!» - чи щось таке. Не знаючи, що в аудиторії присутні партизани, які перекажуть страшні слова Гордонові). Утім, за словами самого Гордона, «чорносотенець» Ілащук під час особистої зустрічі прямо повідомив йому: програма закривається, бо виходить переважно російською мовою. І запропонував запрошувати в ефір «людей, які володіють українською» (це цитата із статті Гордона).

 

«С умными, — ответил я, — уже сделал, а с дураками — зачем?» - відповів вузьколобому націоналюзі наш златоуст. До речі, всі, хто розуміє українську мову й не був у гостях у Дмитра Гордона, можуть робити висновки.

 

Від власного тлумачення події, яке становить радше художню, ніж документальну, цінність, Дмитро Ілліч переходить до документів. Ось, власне, документ:

 

 

Як бачимо, у листі Василь Ілащук пояснює, що не має до Гордона особистих претензій, але російськомовний продукт, який той пропонує НТКУ, не вписується у вимоги ліцензії. Народний артист не забуває наголосити, що боровся за Гордона як міг, але жорстоких державних регуляторів його аргументи щодо величезного глядацького інтересу залишили байдужими… І знов у листі фігурує пропозиція робити для НТКУ програми українською мовою. 

 

Наступний абзац являє собою ще одне намисто з перлів многоцінних – прізвищ тих, хто любить Україну і викликає згадуваний вище величезний глядацький інтерес, але української, хоч убий, не знає. Слово «адаптованих», що фігурує в листі Ілащука, Гордон впритул не помічає. Зазіхнути на святе – перекласти тутешньою мовою САМОГО Жванецького чи Едіту П’єху – ні, таке йому навіть на думку не спадає.

 

Далі Дмитро Гордон пише, що ще нещодавно стояв на Майдані поруч із керівниками держави, і так далі… Аргументацію (в принципі, не позбавлену слушності) того, чому в російській мові немає нічого поганого і її дарма обмежують, ми опустимо. Вона вічна. Завершує свій виступ автор сподіваннями, що «лавочники» на зразок Ілащука – тимчасове явище.

 

 

Другий текст – відгук на маніфест Дмитра Гордона – з’явився у поважному російському онлайн-виданні «Ежедневный журнал» під заголовком «Проблемы языкознания», який супер-іронічно відсилає нас до однойменного твору Йосифа Сталіна. Його автор – російський інтелектуал Віктор Шендерович, особистість різнобічно і щедро обдарована.

 

Цілком очевидно, що єдиним першоджерелом, на яке спирається пан Шендерович, був саме текст Гордона. Адже його стаття також починається переліком імен, що палять серця читачів, - і саме в тому порядку, в якому їх раніше перелічив володар «Бульвару». Вінчає цю пагоду імен скромний ковпачок – сам Віктор Шендерович.

 

Текст офіційного листа, який навів Дмитро Ілліч, Шендеровича не зацікавив – він більше повірив переказу самого Гордона:

 

 

У своїх подальших роздумах Шендерович виходить із того, що так воно все і було, не лише не піддаючи твердження Гордона якимось сумнівам, але й ніяк їх не суб’єктивізувавши. Маленьке «по словам Дмитрия Гордона», якого бракує в наведеному абзаці, було б хоча б натяком на те, що сам Віктор Шендерович на сумнозвісній планерці не був і «чорносотенних» фраз не чув. Хоча – що це я? Як можна не вірити Дмитрові Гордону?

 

Неліричний відступ:

- Пане Дмитре, у вашій статті ви написали, що Василь Ілащук дозволив собі на нараді вирази, «яким позаздрили б чорносотенні видання». Що саме він сказав? Або хоча б уточніть, який був зміст цих висловлювань.

 

Цитувати далі, в принципі, нічого: Віктор Шендерович навдивовижу схожий у своєму пафосі на недавнього Матвія Ганапольського, який до хрипу та істерики репетував у ефірі програми «Свобода слова» ICTV: «Кукла Гитлера! Уберите эту гадость!». Залишаючись при цьому глухим до будь-яких аргументів та вточнень.

 

Якось моторошно від того, що російські ліберали – «наші», по-своєму «помаранчеві», що вчать українські слова, їздять до нас подихати повітрям свободи на Майдані Незалежності, а при нагоді осідають на посадах радників наших можновладців чи шеф-редакторів українських ЗМІ, - все одно у відповідальний момент не проходять перевірки «українським питанням». Інтелігенти переходять на мат, демократи вимагають репресій, тонкі сатирики збиваються на несмішний повчальний сарказм.

 

Щоб не обтяжувати читачів, не розбиратиму ще один витвір – скромно (як і маніфест самого Гордона) опубліковану в «Бульварі» добірку «Выдающиеся современники протестуют против закрытия программы…», де ще одне, не менш презентабельне сузір’я медитує на тему російської мови, української мови, ксенофобії, «узкомыслия желудка и несварения ума» тощо. Теза про «заборону російської мови» живе, діє, множиться і шириться. Було, втім, у різних виданнях іще багато матеріалів, автори яких переважно або не цікавились позицією НТКУ, або, навіть поцікавившись нею, робили висновки а-ля Гордон.

 

 

Текст Дмитра Гордона має постскриптум:

 

 

Зовсім інакше звучало б, якби було:

 

 

- або «1+1», або хоча б ТРК «Україна». Які мають, на відміну від НТКУ, встановлену законом і зафіксовану в ліцензії можливість демонструвати 25% програм не-українською мовою, і нею активно користуються і навіть часом зловживають (і отримують за це попередження від Нацради, але зловживати все одно не перестають). І аудиторія яких теж шанує усіх тих знакових людей, чиї імена перелічив пан Гордон, а потім повторив за ним пан Шендерович. І аудиторії цієї в 5-10 разів більше, ніж у Першого.

 

Але чомусь авторська програма Дмитра Гордона перейшла з Першого національного на ще більший, уже майже абсолютний телевізійний маргінес, де злилася в єдиний телеархітектурний ансамбль із програмою «Вечірня кава з Дмитром Джангіровим». На «Києві», до речі, демонструють ретроспективні випуски кількарічної давнини. Чому? Хто заважав авторові шалено запитаної у телеглядачів програми опинитись якщо не у праймі, то хоча б у нічному або денному ефірі якогось популярного комерційного телеканалу?

 

Василь Ілащук вчинив, на думку вашого автора, нерозважливо й недалекоглядно, приплівши до зняття з ефіру програми Гордона мовне питання. І давши таким чином спершу самому Дмитрові Іллічу, а потім і віруючим у його непогрішимість спекулювати на тому, на чому в Україні люблять спекулювати найбільше. З огляду на те, що наявність програми Дмитра Гордона у держзамовленні обґрунтована Указом Президента України від 15 березня 2002 року №258/2002 «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя», а також Законом України від 3 березня 2005 року «Про концепцію державної політики у галузі культури на 2005-2007 роки», Ілащук міг просто констатувати очевидний факт, що програма Гордона не відповідає духу і букві цих актів, а також високим критеріям добору продукту, встановленим Національною телекомпанією України. Відмазка настільки ж формальна, наскільки й посилання на умови ліцензії, дуже смішна, але значно менш злоякісна.  

 

Звісно, якби Василь Ілащук був людиною більш самостійною і краще орієнтувався в медіабізнесі, він міг би нарешті сказати Дмитрові Гордону правду. Що його програма – це не телебачення ХХ століття. Що це треш, кондовий совок, який неможливий на рейтингових комерційних телеканалах, бо просто руйнував би їхній бренд. Що на особистих знайомствах автора із сузір’ям визначних радянсько-пострадянських діячів, які теж потроху перетворюються на брухт для «глядача 14-49» (хоча ще довго цікавитимуть «тих, кому за…»), а відтак – на спроможності притягти до студії зірку, і тримається весь «величезний глядацький інтерес». І навіть якщо програму Гордона вироблятиме супер-пупер-комерційний продакшн, вона все одно залишиться програмою Гордона. Це назавжди і не лікується.

 

Словом, будь-який телеменеджер, прийшовши на нормальний і успішний канал, де чомусь виходить програма «В гостях у Дмитра Гордона», закрив би її негайно.

 

До речі, у коментарі газеті «Сегодня» перший віце-президент НТКУ Роман Недзельський спробував сформулювати предметні претензії до формату та якості програми Гордона: «Ми запропонували йому виправити недоліки, які були в його програмі, а потім уже поставити програму в ефір. Ось, наприклад, у його програмі у кадрі тільки двоє людей – він сам і його гість. Ми розуміємо, що Гордон себе дуже любить, тому пів-програми він блимає в телевізорі, але вирішили, що канал треба робити динамічнішим і живим, і запропонували йому переглянути формат програми, зробити так, аби в кадрі була динамічніша, «жива» картинка. А він відмовився. Зате замість цього роздув скандал на мовному ґрунті»… Незґрабно, звісно, але у правильному напрямку, і тут би панові Недзельському спинитись, але його понесло далі – у ще більшу, ніж у його номінального шефа, дрімучість: «… насправді в ефір до Гордона кілька разів приходили політики, які робили некоректні для України заяви. Проти таких гостей і висловилось керівництво каналу. ”Нам все одно, якою мовою говорили його гості – англійською, французькою, китайською, головне, щоб вони не називали, наприклад, вояків УПА ворограми”, - додав віце-президент каналу». Руки опускаються. Ну, пане Романе! Та узгодьте ж ви версії! Ну подумайте хоч трошечки, перш ніж смаркатись перед биком у червону хустку!

 

Отже, підбиймо підсумки. Новий топ-менеджмент НТКУ розпрощався з Гордоном абсолютно бездарно, підмочивши собі репутацію і зробивши видатному українському журналістові-видавцю-телеведучому прекрасний піар. Замість чітко артикулювати причини закриття програми, керівництво то прямо відмовляється коментувати цю історію, то жаліється на шквал критики, то плутається в аргументації, затягуючи себе у глибшу і глибшу трясовину мовно-національних спекуляцій.

 

І це була б не «Детектор медіа», якби я не нагадав про те, що Україні конче потрібне суспільне мовлення. Якісне, сучасне, гуманне, культурне, розумне і збалансоване. Без Гордона. Зате із телепродуктом, який компенсує потребу аудиторії в Гордоні і йому подібних. І – бажано - без людей, які вважають «В гостях у Гордона» зразком телемистецтва, у наглядовій раді та топ-менеджменті.

 

P.S. Багатьом людям, які щиро люблять радянську культуру і шанують її героїв, неприємно було читати мої різкі та подекуди занадто саркастичні слова на адресу її видатних представників, зокрема й Дмитра Гордона. Вибачте. Ви маєте таке ж право на те, щоб ваші духовні потреби були задоволені. Напевно, в Україні потрібен свій канал на кшталт російської «Ностальгії». Але на сучасному комерційному, значно більш просунутому технологічно російському телебаченні теж навряд чи могла б виходити програма «В гостях у Дмитра Гордона» в тому вигляді, в якому вона йшла на українському Першому. І лементації на тему «хоч якийсь був культурний продукт на українському телебаченні, і той закрили», абсолютно недоречні. Культурний продукт має бути не «хоч якийсь», а якісний, інакше вже краще ніякого не треба.

 

1) У Ліцензії на право користування каналами мовлення НР №0400, виданій Національною радою з питань телебачення і радіомовлення Національній телекомпанії України, зазначено: «Мова (мови), якою (якими) вестимуться передачі (у %-вому співвідношенні): українською – 97%, іноземними – 3%».

 

3% від 18,7 годин (це добовий обсяг мовлення НТКУ на Першому каналі) становить 33,6 хвилин на добу, себто майже 4 години на тиждень.

 

Таким чином, Дмитро Гордон мав усі підстави, замість «с огнем в груди и жаждой мести» збирати на свій захист коментарі видатних сучасників, просто запитати у керівництва НТКУ: чому моя програма не вписується у квоту не-україномовного продукту, яка у вас є? Чим я гірший за «Що?Де?Коли?», наприклад? І отримати відповідь мовою маркетингових показників.

 

До речі, не пропускаючи практично жодного засідання Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, «Детектор медіа» не чула жодних претензій (принаймні, офіційних) до НТКУ з приводу мови. Як стверджують обізнані люди, їх і не може бути – між Нацрадою та Держтелерадіо начебто існує неформальна домовленість, за якими телекомпанії, що перебувають під юрисдикцією комітету, захищені від надмірної уваги регуляторів. Утім, у приватній розмові з «ТК» пан Ілащук говорив, що отримував від Нацради певний лист чи повідомлення про порушення умов ліцензії. Проте, знов-таки, витратити дозволені 3% не на Гордона, а на інші російськомовні програми – це добровільне свідоме рішення керівництва телекомпанії, а не припис Нацради.

 

2) Програма «В гостях у Дмитра Гордона» була оформлена як продукт власного виробництва НТКУ (в межах держзамовлення), хоча насправді вироблялась стороннім продакшном. Під час зборів працівників НТКУ наприкінці травня Роман Недзельський заявив про це відкрито, пояснивши зняття програми з ефіру бажанням «вивести з тіні прибутки НТКУ». Що ж, коли так, чекатимемо на продовження процесу очищення. Адже таким самим чином оформлено низку інших програм сторонніх виробників, у тому числі начебто деякі продукти виробництва ESGroup. Тим, хто сумнівається, варто ще раз зазирнути у розслідування моєї колеги Марини Баранівської і переглянути наведені нею документи.

 

Йдеться про проблему, про яку неодноразово писала «Детектор медіа»: заповнення ефіру державного каналу квазідержзамовленням, яке насправді є комерційним продуктом сторонніх виробників, тим часом як значна частина двотисячного колективу Національної телекомпанії не має роботи і, в найкращому разі, пише поеми. За неофіційною поки що інформацією з джерел «ТК», певні зрушення у напрямку подолання цієї проблеми у телекомпанії вже відбуваються.

 

 

 

 

3) Піплметрія, як і статистика – наука точна. Рейтингові показники слоту, в якому виходила програма «В гостях у Дмитра Гордона», а тепер виходить ток-шоу «Знайдемо вихід» і програма «Благовісник», погіршились.

 

Середні показники програми за перші три місяці 2008 року (всього з повторами вийшло в ефір 32 випуски) – рейтинг 1,13% і частка 5,11% (аудиторія 18+, загальнонаціональна панель GFK Ukraine). У населених пунктах із населенням до 50 тисяч показники нижчі – рейтинг 1,06% і частка 4,52; натомість урбанізоване населення міст «50 тисяч+» дало рейтинг 1,21% і частку 5,92%. Рекордна частка становила 10,27%, рейтинг – 2,98% (програма за участю Михайла Задорнова 2 січня). Щоправда, тут слід зважити на дату. Проте 5-6% частки – нормальний показник для «В гостях у Гордона» і дуже непоганий для НТКУ. 

 

Зараз середні показники ток-шоу «Знайдемо вихід» - рейтинг 0,68% і частка 3,77%, програми «Благовісник» - рейтинг 0,43% і частка 2,20%.

 

Середні показники Першого національного за першу половину 2008 року – рейтинг 0,37% і частка 2,34%.

 

Отже, позбувшись програми «В гостях у Дмитра Гордона», керівництво Національної телекомпанії України не отримало позитивних результатів у вигляді підвищення рейтингових показників. І навіть навпаки.

 

Хоча на Першому каналі виходять у прайм комерційно успішні проекти, - щоправда, всі запущені ще за часів Віталія Докаленка, - які збирають значно кращі показники, ніж програма Гордона. Отже, річ не у незамінності програми. Їй просто не змогли знайти адекватної заміни. Можливо, це вдасться в новому сезоні – подивимось.