Нацрада з питань телебачення та радіомовлення на засіданні 3 жовтня внесла зміни до «Плану розвитку інформаційного простору щодо впровадження цифрового мовлення». Згідно з цим рішенням, цифрове мовлення в Україні буде впроваджуватися одразу у двох стандартах – MPEG 2 та MPEG 4.

 

Вісім загальнонаціональних мультиплексів буде поділено таким чином: 3 буде віддано під MPEG 2, два – MPEG 4, один – DVВ-H та два – HD.

 

За словами Ігоря Куруса, першого заступника голови Нацради, аналогічна модель паралельного існування двох стандартів MPEG 2 та MPEG 4 не є українським ноу-хау чи компромісом між двома сторонами дискусії – подібним чином цифровий ресурс поділено, приміром, у Франції.

 

Як відомо, питання стандарту – MPEG 2 чи MPEG 4, поруч із питанням, яке саме відомство буде відповідати за впровадження «цифри» в Україні – Мінтрансзв’язку чи Нацрада України з питань ТБ і РМ, найбільше дискутувалися у процесі обговорення програми «оцифрування» країни. Причому, обстоюючи впровадження MPEG 2, Нацрада наводила аргументи щодо того, що MPEG 2 суттєво здешевлює програму впровадження цифрового мовлення, оскільки SetTopBox`и (декодери) для MPEG 2 коштують приблизно утричі дешевше за аналогічні пристрої для MPEG 4. По-друге, це дає змогу одразу надати громадянам хорошу технічну якість, оскільки MPEG 2 є більш відпрацьованою технологією. Питання впровадження MPEG 2 через кращу якість сигналу крім Нацради обстоювала і така громадська організація, як Всеукраїнська асоціація кабельних операторів України і телеінформаційних мереж. Зокрема, її голова Юрій Лабунський наполягає на тому, що MPEG 4 не є перспективним стандартом: «Ми, кабельники, вже погрались із цим стандартом – він є сирим. Чудес на світі не буває. Чим більше стиснута картинка – тим гірша якість відтворення, яким би суперовим не був SetTopBox».

 

Так само впровадження стандарту MPEG 2 обстоюють ті оператори, які працюють із вітчизняними системами МІТРІС та ММДС, оскільки їхній сигнал є сумісним із MPEG 2, але несумісний із MPEG 4.

 

«За» MPEG 4 в попередніх дискусіях висловлювався Олександр Півнюк, віце-президент Концерну РРТ. Основним аргументом впровадження сучаснішого і дорожчого MPEG 4 була економія частотного ресурсу, що дозволяє значно збільшити кількість каналів мовлення; а також те, що ця технологія дозволяє кодувати сигнал, а отже, впроваджувати паралельно кодоване і некодоване телемовлення.

 

Щодо того, що нема сенсу впроваджувати застарілі технології, то думку зв’язківців підтримали і вчені. Зокрема, генеральний директор НВП «Квант-Ефір» Іван Омелянюк, коментуючи закиди щодо технічної недосконалості MPEG 4, зауважив, що поки ми сперечатимемось про технічну недосконалість MPEG 4, світ уже дискутуватиме про окремі недоліки MPEG  7, а отже є сенс упроваджувати стандарт MPEG 4 якомога швидше.

 

Упровадження двох стандартів паралельно дає змогу сторонам, що брали участь у розробці «Плану розвитку інформаційного простору щодо впровадження цифрового мовлення», об’єднати не тільки свої аргументи, а й зусилля. Як наголосив Ігор Курус, MPEG 2 – це буде соціальний стандарт, під який і розроблятиметься соціальна складова програми із заміни декодерів, натомість MPEG 4 характеризується Нацрадою як комерційний стандарт. До того ж, як уточнив пан Курус, Нацрада зараз бронює два покриття під HD-формат, але якщо в процесі виконання програми з’ясується, що під High Definition краще застосовувати супутникові технології, а не цифрові, то ці смуги буде вивільнено найімовірніше під MPEG 4. Виділення ще одного, додаткового, мультиплексу під «соціальний» MPEG 2, на думку Куруса, є небажаним. З одного боку, різке збільшення загальнодоступних каналів – вигідне для населення, але різке збільшення гравців на ринку телереклами може суттєво вдарити по самих телеканалах і призвести до падіння рівня телевиробництва. Максимальною кількістю каналів у цифровому соціальному пакеті (MPEG 2) буде 15. Можливо, менше. Більшу кількість каналів можна буде бачити лише в стандарті MPEG 4, для якого – зауважимо – SetTopBox доведеться купувати в індивідуальному порядку, а «соціальний декодер» не є придатним (натомість MPEG 4 розпізнає стандарт MPEG 2). Це убезпечить ринок від одномоментного збільшення кількості гравців.

 

«На мій погляд, – член Нацради Тетяна Лебедєва акцентує на проблемних питаннях впровадження цифри, – ми маємо скласти план поетапного збільшення загальнодоступних каналів. Адже ми маємо захистити гравців телевізійного ринку, які 15 років розвивали свій бізнес, вкладали в нього… Країні потрібні сильні канали, із міцним виробництвом, а не велика кількість мовців, які не можуть прогодуватися на ринку. Другим проблемним питанням впровадження цифри є те, що ми маємо сказати – а хто ж буде провайдером. Чи мають право канал або група каналів взяти в управління мультиплекс? Усі ці питання є допоки невирішеними».

 

Суттєвим є й те, що, за рішенням Нацради, з держбюджету фінансуватиметься не вся програма переходу на цифрове мовлення, а лише окремі її пункти, зокрема: прорахунок частот і їх стандартизація, підготовка кадрів для роботи у новому стандарті; добудова веж («Але чітко відповідно до плану переходу країни на цифрове мовлення, а не як захоче КРРТ», – уточнив Курус); і найголовніше – соціальний захист населення.

 

Проте, як наголосила Тетяна Лебедєва, технічні речі – це лише питання технології, фінанси – це тільки фінанси, а строки – лише строки, основними ж є засадничі принципи – заради чого впроваджується цифрове мовлення в Україні:

 

- збереження та розширення інформаційного простору всієї країни та кожного окремого громадянина;

- забезпечення соціально незахищених верств правом на інформацію;

- захист національних телерадіомовників;

- збереження частотного ресурсу України («Мусимо освоїти весь ресурс, виділений нам за планом «Женева – 2006», причому використати оптимально», – наголошує Лебедєва);

- запобігти руйнуванню рекламного ринку.